Кава породила знакове явище в літературно-письменницькому житті. Уже наприкінці ХVІІ сторіччя в Лондоні відкрилася перша кав’ярня, яка стала місцем зустрічі англійських мореплавців, а 1700 року в місті працювало приблизно 3 тисячі кав’ярень. Невдовзі після своєї появи кав’ярні перетворилися на незамінний соціальний інститут міського життя англійської столиці. Сюди приходили погортати свіже число газети, дізнатись останні новини, але головне — обмінятися думками, поспілкуватися, висловитися й послухати інших. Принадні картини лондонських кав’ярень ввижались українському поетові Володимирові Ярошенку:

Я марю про Лондон туманний

І в мозку малюю уяви…

Оркестр у трактирі канканний,

І я там за шклянкою кави.

В. Ярошенко

Традицію українських літературних кафе слід вести, очевидно, від київських кав’ярень «Хлам», «Кривий Джіммі», який Галина Журба означила як клуб-кав’ярня-шиночок, «Льох мистецтва». Для митців кафе перетворюється на клуб, передусім місце комунікації, а не заклад харчування, як його незабаром найменували радянським новоязом. Зрозуміло, що

радянська влада не заохочувала існування таких підозрілих «інституцій». Їхній богемний дух, елітарність і певна замкненість суперечили ідеї рівності й постулатам пролетарського мистецтва.

За радянської доби в 20-х — на початку 30-х років найвідомішим було кафе «Пок» у Харкові. І хоча воно було лише блідою тінню київських попередників, проте письменники проводили тут вільний час за кав’ярняними столиками або граючи в більярд. Це вже був не літературний клуб, а кафе, але й воно здобуло свої п’ятнадцять хвилин слави: письменники часто згадували його в художній літературі й мемуарах зокрема. Багато хто з них тут і працював. Юрій Смолич писав, що Михайль Семенко мав у кафе «Пок» свій постійний столик і тут-таки розташувався штаб журналу «Нова генерація».

Про те, що ця кав’ярня була культовим місцем харківських літераторів, свідчить і портрет Семенка, виконаний Анатолем Петрицьким: поет із дамою сидять за столиком, а ми їх бачимо крізь вітрину кафе. Насправді дух богеми був не чужим і комсомольським літераторам, котрі наприкінці 1920-х років згуртувалися довкола журналу «Молодняк». Богемному способу життя сприяли творча професія та якась дещо відчайдушна, молодецька молодість молодняківців. Вадим Собко, котрий прийшов у літературу з призовом ударників, уславився серед письменників як чудовий танцівник. А Натан Рибак страшенно хотів навчитися танцювати модний тоді чарльстон. Увечері, коли в харківському будинку «Слово» письменницькі родини вкладалися спати, щасливий власник радіоприймача Василь Вражливий запускав свій крутий технічний гаджет, озчиняв вікно, і Рибак у дворі будинку танцював з дружиною Первомайського Дунею. У поета Леоніда Первомайського день починався з кави. 

…А старий поет прокидається рано в своєму непідметеному кабінеті, який заодно й спочивальнею в нього. До вікна приліпився осінній морок, хитає мокрою гілкою дуба і щось нечутно за склом шепоче. Поет, з дивана опустивши ноги, знаходить хатні свої черевики, вдягає штани і в нічній сорочці важко човгає вниз по сходах в холодну, темну, неприбрану кухню. Голодна кицька треться об ноги. Він довго одкашлює вчорашнє куриво, сірники ламаються в неслухняних пальцях, коли він запалює газ і на плитку ставить давно не чищений кавник. Сіріє досвіток. Жовте листя прибило нічним дощем до стежки. Мокрі жоржини давно згасили своє палання. Чорна гілка німого дуба торкає шибку. Поет молока наливає в блюдце, обережно ставить на підлогу і, навпочіпки сидячи, довго стежить, як кицька своїм язичком рожевим працює в блюдці… Скипіла кава. І він несе свій кавник нагору, на стіл між папір, книжки, сигарети, звільняє ріжок, одсунувши купу непотрібних листів, наливає чашку… Як тепло пахне досвітня кава!

Л. Первомайський

«Світанки»

Та з часом «давно не чищений кавник» замінила електрична кавоварка — диво науково-технічного прогресу. І вже Первомайський у листі до давнього, іще з молодняківської молодості друга Сави Голованівського пише: «Дітей Ваших давно не бачив. Купили їм подарунок на новосілля — пречудовий автопрес-кавник на дві великих чашки кави, такий самий у нас, кава з нього розкішна». Цей лист написано в Переробкино, як Первомайський жартома іменував підмосковне письменницьке селище Передєлкіно, 24 грудня 1961 року. І його можна вважати першою рекламою «пречудової» кавоварки, яка готує «розкішну» каву.

Справжня реклама під назвою «Чудодійний сувенір» з’явилася на останній сторінці журналу «Дніпро» багато років потому: «Мабуть, ви вже здогадалися — ідеться про кавоварку. А готує вона ароматний і смачний напій. У невеликих дозах він благотворно впливає на організм, підвищує працездатність, знімає втому. Тож радимо придбати собі та подарувати друзям сувенірну електрокавоварку. Кілька хвилин — і чашка смачного ароматного напою на столі».

Порадник із химерною назвою Укроптгоспторг виявився на диво прозірливим. І ті, хто прислухався до його порад, напевне не шкодують, адже запашна кава не тільки провіщає майбутнє, а й навіює ностальгійні спогади, нагадує про яскраві миті творчої пристрасті. І за живодайну каву можна навіть випити, як-от підносить тост

Ірина Жиленко:

П’ю за нашу осінню дружбу і за кави гіркий нектар,

За веселу твою байдужість до моїх поетичних чар,

За роки, котрі нас минули або ми проминули їх,

І за скрипки тоненьких вулиць, і за перший на скронях сніг.

І. Жиленко

«Я святкую життя»

Ах, як бадьорить зранку чашечка ароматної кави! Як приємно насолоджуватися цим гірким нектаром, проглядаючи щойно надрукований номер газети чи найновіше число журналу «Дніпро», що тільки-но вкинув у поштову скриньку листоноша. Як пахнуть його сторінки свіжою фарбою, яскравими пригодами та далекими мандрами! Як тепло пахне досвітня кава…