Третій варіант абсолютно не новий. Драматурги завжди читали свої п’єси в колі друзів і зі сцени. Це вже зовсім робочий момент, глядач тут професійний, пов'язаний з театром і драматургією.

Перший варіант, враховуючи сучасну драму, допомагає визначити або хоча б окреслити розбіжності нової п’єси з класичною (традиційною) драматичною структурою і продемонструвати наявність або відсутність альтернативних виражальних засобів, найбільш відповідних новим текстам. Відсутність нових форм може лякати, але є позитивним результатом, оскільки провокує розвиток і модернізацію театральної мовияк такої. Інтерес глядача тут підживлює можливість потрапити за лаштунки театру в робочий час, доторкнутися до процесу творення, навіть узяти в ньому участь.

Для обох цих варіантів в першу чергу характерна спроба відшукати й почути автора. Це досвід співтворчості, яким ще багато років тому користувався, наприклад, легендарний театральний режисер Пітер Брук.

А от другий варіант привертає увагу в сенсі нового жанру. Читання має всі ознаки театру: вербалізація й візуалізація, відчуження автора від тексту, життя продукту як акт комунікації. До того ж читка має ще й переваги: спонтанність, швидкість втілення п’єси; якщо говорити про ресурси, потрібні лише актори й порожній ігровий майданчик (це може бути будь-яке приміщення; можна навіть робити художній та смисловий акцент на виборі місця). Сучасному театру так легше висловлюватися. Тут очевидний плюс у можливості повноцінної участі театру в житті суспільства, перетворення його на місце, де розглядають й обговорюють актуальні питання сьогодення.

Проміжна стадія між репетицією та постановкою вистави – читка – посіла окреме місце в культурному житті Києва. Глядач охоче відвідує аудіально-повноцінні й візуально-лаконічні вистави. Тексти нових авторів рясніють ненормативною лексикою, арго, жаргонізмами (актори розмовляють, як у житті, без дотримання академічних вимог щодо лексики); проблемними соціально та політично темами. Цей фокус не новий: таким чином до театрів можна залучити значно ширшу аудиторію.У той час як вистава входить до репертуару театру і її можна за бажанням переглянути ще раз, читка – це стихійний різновид театру, ближчий до перфомансу. Такі акції могли б збагатити київські театри та молоді театральні студії – можливо, так і станеться згодом. Наразі читка – спосіб змінити сталі уявлення про український театр. Актуальні темий персонажі,знайомівсімз реального життя,якщой не допомагаютьзрозуміти, якмиживемой що знамивідбувається, тохоча бдають можливість самезараз побачитизі сторонисебеаботе, нащоуникаєшзвертатиувагу. Не дивно, щочитаннясучасної драмистають популярнимисередмолоді, яка сприймає театр як сучасний вид мистецтва.

Про своє бачення, що таке читка і як її можна робити, розповідає Павло Юров, куратор, режисер і актор проекту «ДрамПортал» у Київській Академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».

Про задум

Вперше я побачив читки у театрі ДАХ на проекті «Лабораторія Сучасної Драматургії» у грудні 2009 року, потім ще раз – у лютому 2010-го і тоді ж зробив одну читку по п’єсі, що була написана в рамках проекту. Потім зробив ще одну у квітні. Та проект мав чітку професійну спрямованність. Після нього в мене виникла ідея робити читки безпосередньо для глядачів, не для «лабораторій» і обговореннь, і тому брати п’єси, по яким вже поставили вистави, скажімо, в Європі та Росії, фото авторів яких можна знайти в Гуглі.