Липень 2011

Дорога до моря

Ольга Мацюпа

Ностальгія за мрією  (Дорога до моря)

Мультик для театру

Дійові особи:

БАТЬКО

СИН

ЧОЛОВІК У КАПЕЛЮСІ 1

ЧОЛОВІК У КАПЕЛЮСІ 2

ДІВЧИНА

ТІТКА НІНА

ВЧИТЕЛЬКА

ЖІНКА

ЛИСТОНОША

ІНЖЕНЕР

ХЛОПЧИСЬКО

ДАМА З ПЕСИКОМ

ДИРЕКТОР ЗАВОДУ

Усі ці персонажі мають також з’являтися під час масовок

ГОДИНА ПЕРША

Посередині сцени хатка з пап’є-маше білого кольору. Позаду три стіни: одна з них за хаткою, а дві інші розташовані під кутами до неї в напрямку до глядачів. (Під час різних сцен їхнє розташування може змінюватися). На стіни спроектовано відео саду, де ростуть груші… (Відео може бути й реальним, може – і мультиплікаційним). Зверху висять сонечко й дві хмарини, розмальовані  гуашшю. Із правого боку стоїть дерев’яна лавка,  на якій сидить Батько на вигляд від 65 до 75 років. Зовнішність у нього звичайна, без натяку на мультиплікаційного персонажа.

БАТЬКО. Сьогодні до мене має приїхати син… Я його не бачив уже сто років. Як я  йому скажу, шо сто років, він, звісно, відповість: «Тату, ти ше навіть стільки не прожив». Не прожив, скільки ше лишилося. Сто відняти шістешят шість,  буде трицить чотири. Стіки якраз має мій син… Що то є трицить чотири роки. То якраз час розказати йому про все, про все.  Хе! Як мені було п'ятнадцять, то я думав, що то дуже багато – моїх п'ятнадцять. То якраз було то літо, коли я мав на море їхати з тьоткою Ніною. Таке ім’я дивне  – Ніна! НІНА! Ніна! Ні-На. Спочатку – Ні! Тоді – На! (Сміється.) Цікаво, хто її так назвав! Моя тьотка Ніна, мамина рідна сестра – це перша людина, яка мені про море розказувала. Як я був малий, то на день народження мені тоді чоколядку привезла – таку велику з горіхами – з-за границі, її чоловік був воєнним. Файна була та чоколяда, я її смак дотепер пам’ятаю, а ше, ше вона мені кульку синю подарувала, ну бальон такий, тепер його шарік називають. Вона тоді сказала, що такого кольору море, шо воно велике, там риби великі плавають, кораблі, а в них – пірати. Я вже тоді почав про нього мріяти…про МОРЕ! Воно мені снилося: як я плавав у прозорій воді, відчував, як воно пахне, здалеку. А тоді кораблики навчився робити – ну, мене дядько Рудольф навчив, чоловік тьотки Ніни. Я вже тоді вирішив, що стану моряком! Твердо вирішив. Пам’ятаю, сиджу на ноцнику й думаю, шо я – капітан корабля! … Як то давно було, а так, як нині, пам’ятаю. Я мріяв про свій корабель. У школі в першому класі з пластиліну зліпив такий великий корабель, і вчителька Галина Іванівна – хай там із Богом спочиває – похвалила мене перед усім класом. І в той день, коли добра тьотка Ніна сказала, шо бере мене із собою до Криму, моїй радості не було меж. Я підслухав розмову в саду, як вона то мамі сказала,  і почав стрибати. Глянув на сонце, і на моєму оці застигла сльоза… тьотка Ніна й дядько Рудольф своїх дітей не мали, а гроші в них були, от вирішили мене із собою взяти. Шо там мої батьки! Усе життя груші ростили, збирали їх, продавали, варення, мармуляди, компоти крутили, булочки, пиріжки пекли, на базар возили…

А навесну тато знову купував нові саджанці, а старі дерева треба було підрізати,  перед Великоднем білити, і так усе життя. Мій тато –  садівник.  Дідо груші садив – ні сливи, ні вишні, а груші й іше кілька яблунь. Прадідо мій такий самий був, а я хотів моряком стати. І тут, коли моя мрія наблизилася до звершення, думав, утечу назавжди, залишуся там, на морі, попливу з піратами, і край! Я був щасливий… Був.

За три дні до поїздки в нас здохла корова. Ми жили коло міста, мали сад і корову. От так: узяла й здохла. Мама плакати почала, тато тоді узагалі часу не мав… Я на море не поїхав. Так, це була поразка мого життя, я аж потім це зрозумів.

Зміна декорацій. Підлога вкрита синьою тканиною, батько з сином сидять на горі середньої  стіни, на яку проектується човен у такий спосіб, що здається, нібито вони сидять у тому човні й рибалять. На двох крайніх стінах – зображення моря й відео голубого кита. Сину 5 років, Батьку 30 років.

СИНТат, а то правда, шо на морі живе риба-кит?

БАТЬКО. Правда!

СИН. Розкажи-и-и-и…

БАТЬКО. Вона велика така, має хвіст великий, такий, як наша хата.

СИН. Тат, а хіба наша хата велика?

 У цей момент проектується відео зі зйомкою великого блакитного кита.

БАТЬКО.  Він так ним хляп-хляп по воді… хляпсь, раз свій писок наставить і знов у воду; вирине й назад, вирине й знов у воду.  

                    Проекція саду. Старий Батько сидить на лавці.

БАТЬКО. Мої батьки – звичайні радянські люди, які в невеличкому передмісті мали свій садок. Вони не ходили до колгоспу, бо коло нас його не було, ми ше рахувалися містом. Тато працював на заводі, де виготовляли лампочки. Наш садок завжди був освітленим. Засвічена лампочка дуже подібна на грушку. І формою, і кольором. І коли лампа світить увечері, мухи збираються довкола неї так само, як довкола надгриженої грушки, тільки от пахнуть вони по-різному. Того року, коли я не поїхав до Криму, тато сказав мені, шо от, коли я виросту, зароблю свої гроші, то поїду собі на курорт. Для моїх батьків курортом був їхній сад – таке воно радянське покоління, до якого і я належу. У свідомості простих людей не закладено, шоб десь поїхати на відпочинок, хіба такі, як моя тьотка, завдяки моєму вуйку могла собі таке позволити, а для моїх батьків курорт – то їхні грушки, кілька сливок, і ше вони могли їздити в село до маминої сестри на бульбу. Моє несприйняття цього суспільства й моя особиста брехня почалася з того, шо одного разу мій тато був на нічній  варті на заводі й мама послала мене завезти йому вечерю. Поки тато їв, я пішов собі полазити по складі, і тут почув, як шось тихо шипить. (Пауза.) То було радіо! У нас був «колгоспник» удома, а от такий приймач, як той, шо я побачив, мав хіба  Ростик Шишковський. Я ж міг стати ліпшим!..

Батько з малим стоять біля телефонної будки. Батько намагається кудись дзвонити, малий стоїть збоку. Батькові 30, Сину 5 років.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").