Лесик

Катаржина

Олекса

Дві прибиральниці

Дім з примарами

ДІЯ І

Сцена виглядає як простора кімната старовинного маєтку: камін, кілька зловісних портретів, шафи з грубими спорохнявілими книгами, склянки, шкалики, скельця. На стінах таблички і вказівники, що підказує глядачеві – ми в музеї. Атмосферу доповнює розлоге павутиння в кутках та покинута кимось швабра.

До кімнати, задкуючи, входить відвідувач – по всьому (фотоапарат на шиї, роззявлений писок) – турист. Гість швидко роззирається, простує до одної з полиць, там спиняється і дістає з кишені довідника.

Тим часом на сцену виходить жіночка в синьому халаті. Інтуїтивно впізнаємо – прибиральниця, найбільший тутешній начальник. З підозрою позираючи на туриста, вона бере до рук швабру.

Прибиральниця: Ви там... Тойво, давайте на вихід. Музей зачиняється.

Турист запопадливо киває.

Турист:Так-так, хвилинку.

Жіночка дратівливо дивиться йому в спину.

Прибиральниця: Кому кажу.

Турист (захоплено штудіює довідник): Угу.

Жінка зиркає на гостя, пару разів люто хвецяє підлогу шваброю, потім знизує плечима і йде собі.

Залишившись на самотині, турист ховає довідника і бере з полички маленьку скляну колбочку. Мугикаючи щось немелодійне, роздивляється її на світло.

До кімнати заходить ще один персонаж – худезний дід в чорному капелюсі з таким примхливим виразом лиця, мовби обід йому пішов на зле. Зобачивши діда, турист хутенько ставить колбочку, де взяв.

Дід (невдоволено): Чого стовбичите? Не знаєте, де вихід?

Турист (замислено): Вихід? Вихід – у кожного свій.

Дід(глузливо зводить брови): Ти ба. Які ми дотепні. За хвилину ввімкнуть сигналізацію.

Турист (запхавши руки до кишень): Ну звісно. А вас, мабуть, це не обходить, бо ви – скорботний привид чорнокнижника Бальтазара.

Дід: Як ви лишень здогадались? Не збагну.

Турист: Ну гаразд. Я йду – задоволені? Приємної вічності.

Турист глузливо вклоняється і простує за двері.

Дід (бурмоче під ніс): Якби моя воля... здати б усіх цих туристів до звіринцю... Туристікус вульгаріс: подорожує зграями, паразитує на минувшині, має третє око – на пузі...

Дід підходить до полиці і бере до рук ту саму колбочку, якою був зацікавився турист.

Дід (читає надпис): "Де ніхіль ніль нісі ніц..."

Нараз все світло гасне і кімната опиняється в цілковитій темряві.

Дід: Гм. Цікавий ефект.

Десь неподалік лунає гуркіт і дзенькіт. "Кур-рва вавілонська! Бол-лячка єгипетська!" – долинає з-за завіс.

Дід (незворушно): Ти ба. Які ми начитані.

В кімнаті з’являється миготлива пляма світла – це турист з ліхтариком в долоні. Він розгублений і наляканий.

Турист: Що це? Як це?

Дід (погрозливо): Забарилися? Га?

Дід рушає до туриста, той мимохіть задкує.

Турист (панічно): Ви, теє... Не підходьте!

Дід злостиво регоче.

Дід: Я! Скорботний привид! Чорнокнижника! Бальтазара! Тут тобі й смерть! (турист відступає) - Гам!

Турист: И! (випускає з рук ліхтарика, той гасне)

Наступної миті світло знову вмикається – це дід намацує перемикач. Турист рачкує, шукаючи за ліхтариком.

Дід (погордливо): Можете підвестися.

Турист: Угу. В мене через вас лампа вибухла. А хороший же був ліхтарик, швейцарський! Як вам не соромно лишень, поважній літній людині...

Дід: Це ви про мене? Та я ж – скорботний привид, і все, мені, як наслідок, по цимбалах.

Турист: Не можна бути таким мстивим.

Дід (глузливо): Не можна бути таким переляканим. Валер’янку пийте,бром, абощо. А чого ви досі тут? Дверей не знайшли?

Турист: Знайшов.

Дід: І що?

Турист: І все. Клозєт. Фініш.

Дід: Що це ви кажете? Зачинено?

Турист: Угу.

Дід (знімає капелюха і витирає спітніле чоло): Цікаво. Стійте тут, не ворушіться. Зараз піду гляну.

Дід, виходить, залишаючи туриста на самотині. Той справді не ворушиться якусь мить, заклякнувши в чудернацькій позі, але за хвильку "відмирає", корчить писка навздогін дідові, імітуючи його войовниче "Гам!". Дід повертається, вочевидь страшенно незадоволений.

Дід: Холєрні покручі свині й собаки! Телефон у вас є?

Турист (сторожко): Для чого?

Дід: Холєрний секс по телефону замовити, телепню! (роззирається) Треба в поліцію подзвонити.

Турист: В поліцію? (насуплюється) Ні, немає. А на вахті?

Дід: Та яка там вахта! (розлючено) Цим унікальним музеєм, його коштовною експозицією опікується хіба баба Клуня-що-на-білетах і її дурепа доня, Кася-старша-на-швабрах. Коли б хто знав – безцінний доробок славетного алхіміка Бальтазара, і – таке нехлюйство, такий занепад!

Турист: Гм. А ви чого так переймаєтеся, пане? Ну, коли не зважати на те, що ви і є його занедбаний привид?

Дід (гордівливо напинається): Я? Я, до вашого відома, останній справжній послідовник Бальтазара. Нащадок його генія і... деяких гм, окремих ідей.

Турист: Ага. Генія. Авжеж. А вас не хвилює той факт, що ваш, як би це точніше... авторитет закатував у своєму підвалі як мінімум чотирьох безневинних людей?

Дід (потискає плечима): Невдалий експеримент.

Турист (затято): Здер шкуру...

Дід: Це перебільшення.

Турист: Випустив кров...

Дід: Не всю! Слухайте, чого ви причепилися? У нашої, скажімо, фармацевтики, теж багато недоліків. Не кажучи вже про самолікування.

Турист: Ага,  головне – позбутися трупа. Коли аспірин не подіє.

Дід: Пф-ф. Які ми бридливі. А яким це дивом ви тут опинилися? Людям що – варт’ лише кров’ю помастити, і вже туристична атракція.

Турист :Піду я, ліпше двері посмикаю. Ану жяк пощастить вибратись із цього... атракціону.

Дід: Авжеж, посмикайте. Дурне діло – нехитре.

Невдовзі турист повертається і, не кажучи ні слова дідові, похмуро всідається на найближчий рипучий стільчик; змучено ховає обличчя в руках.

Дід: Ну як, посмикали?

Турист: Угм.

Дід: То що ж, юначе, не журіться. Зранечку двері відкриють, і ви або підете собі любесенько додому... або – Бальтазарів дім збагатиться новою кривавою легендою.

Завваживши переляканий погляд туриста, дід злостиво регоче.

Дід: Та годі. Крім нас із вами тут немає жодної живої душі.

Світло миготить, немовби десь порушено контакт. Дід та турист сполохано перезираються. Без жодного звуку на сцену впливає молода дама у великих круглих окулярах, поволі простує вздовж полиць і зупиняється навпроти колбочки. "Де ніхіль..." – починає читати вона, проте дід перериває її вправи неделікатним "Кхгмхгм!"

Дама (істерично): Хто тут?! (Колбочка падає з її рук, проте не розбивається)

Дід: Та лише два холєрних скорботних привиди. А ви як сюди просочилися? Крізь замкову шпарину в дамській кімнаті?

Дама (поправляє окуляри, опановуючи ляк): Н-не розумію...

Дід: Ні? А така ж з виду розумничка! Музей зачинено, причім завважте, з того боку.

Дама (обертається до туриста): Він що, жартує?

Турист: Цей тип? Він – навіженець із манією ритуальних убивств, але загалом – людина розважлива і до жартів не схильна.

Жіночка панічно роззирається і, не кажучи ні слова, біжить з кімнати. За сценою чути легкий гуркіт, мовби від перекинутого стільця, стукання та притишене "Ой, мамо!" Дід злостиво шкіриться до туриста.