Наглі смерті та чудесні воскресіння, загублені й віднайдені батьки та діти, злочини і покари, зради та порятунок в останню мить, граничне благородство та гранична ницість, найвигадливіші способи вбивства, найзаплутаніші інтриги, найпримхливіші «геометричні фігури» любовних стосунків... Усього цього по самісінькі вінця сповнена світова драматургія. Але її майже ніхто не читає.

Певне, тому, що вона призначена не для цього. Як слушно зауважував Мольєр, «комедії пишуться лише для того, аби їх грали».  

Власне, так думали практично всі авторитети, причетні до драматургії та театру. Ось лише декілька тверджень: «Драма живе тільки на сцені. Без неї вона як душа без тіла» (М. Гоголь); «Лише при сценічному виконанні драматичний вимисел автора дістає викінченої форми» (О. Островський); «П’єса з виробничого погляду – напівфабрикат. Лише пройшовши через театральне виконання, вона робиться продуктом, готовим для споживання» (Я. Мамонтов); «Шекспір у літературному відношенні досконалий і неперекладний, а на театральну мову його допіру треба перекладати» (Л. Курбас); «Писати для театру – справа своєрідна. Якщо зміст цікавий, думає дехто, він буде цікавий і коли дивишся його на сцені. Нічого подібного! П’єса може бути непоганою, коли ви читаєте та подумки уявляєте собі, але на кону вона виглядатиме цілковито інакше, і те, чим ви захоплювалися у книзі, можливо, залишить вас байдужим, коли ви побачите на сцені. Писати для театру – особливе ремесло, котре треба знати і до цього мати спеціальний хист»(І.-В. Гете).

Чого ж настільки важливого немає на папері? Що виникає лише при сценічному втіленні п’єси?

Відповідь проста: інтонації.

Вистава видатного режисера А. Ефроса «Отелло»розпочиналася реплікою Яго – Л. Дурова: «Ненавиджу!» Виконавиця ролі Дездемони О. Яковлєва згадує: «Він із шаленою люттю це промовляв. А мені завжди здавалося, що зло є могутнім саме по собі. Тож нічого не треба підсилювати. Зло може сказати «ненавиджу» навіть із посмішкою, тихо. І в цьому загрози буде більше, ніж у галасі: якщо людина репетує голосно, лютує, у цьому – прояв слабкості. Сила – у тихій переконаності. Тоді страшно» .

І це – лише два варіанти негативного забарвлення слова «ненавиджу». Тим самим словом – лише з іншою інтонацією – можна, навпаки, висловити захоплення чи навіть зізнатися у коханні. Одне-єдине слово… А у п’єсі – навіть у мініатюрі-одноактівці – тисячі слів! Реплікою «Радий вас бачити!» персонаж може виявити щиру радість, а може, навпаки, роздратування. Він може пояснити свою реакцію «апартом» – тобто прямим зверненням до публіки, ледь чутно промовивши щось собі під ніс («Я дам благословення на шлюб з дочкою», – каже помираючий Пузир у «Хазяїні» Карпенка-Карого, а потім «витирає піт і говорить про себе»: «Обіцять можна все, аби врятував... Обіцянка-цяцянка...») а може взагалі не озвучувати свої справжні почуття.