Дорогою до казки

П’єса для дітей

передмова

Усі батьки хочуть щасливого майбутнього для своїх дітей. Придивляються до талантів малечі з найменшого віку, прагнучи допомогти синам та донькам у виборі професії. Вчителі у школах теж пильнують: хто гарно пише твір, у кого хист до точних наук. Але є діти, чиї здібності ще й досі не проявилися. Можливо, їм буде до душі театральне мистецтво?

Пропонуємо вчителям, батькам, вихователям, бабусям та дідусям – усім причетним до дитячого виховання п’єсу для шкільного театру! Зацікавте дітей постановкою: хтось стане актором, хтось – помічником режисера, інші малюватимуть декорації або займатимуться звукорежисурою, добираючи музику. Тут широке поле для творчості дітей будь-якого віку та різних інтересів. Допоможімо майбутнім зіркам українського театру зробити перші кроки на довгій та захоплюючій дорозі до сцени.

Дійові особи

ТАРАС– третьокласник. Захоплюється комп’ютерними іграми. Скептично

ставиться до казок, усього чарівного і до професій своїх батьків.

АНГЕЛИК– казкове створіння, яке займається перевихованням дітей, котрі перестали вірити в дива. Трохи нервове і нестримане.

ТАТО– видатний лялькар. Фанат своєї справи, що навіть у себе вдома влаштував майстерню ляльок.

МАМА– актриса театру.

ЛІСОВИК– професійний кухар і бізнесмен. Захоплюється національними мотивами. Розмовляє зі страшним акцентом.

ОЛЕНА– онука лісовика. Легковажна красуня.

БОКСЕР-ГРИНЬКО– кремезний спортсмен із поведінкою невпевненого хлопчика.

ШВЕЦОВА ЛЕСЯ– однокласниця Тараса. Відмінниця.

ГЛАДІЙ– однокласник Тараса. Хуліган.

НЕЗНАЙОМЕЦЬ– загадковий тип. Ховає своє обличчя й багато чого знає про Тараса.

Сцена1

Тісна спальня старої трикімнатної «хрущовки». Швейна машинка біля вікна, клаптики яскравих тканин, пап’є-маше, вата розкидані довкола. І ляльки.Веселі вайлуваті лісовики, веснянкуваті зеленокосі русалоньки з чарівними ямочками на блідих щоках, кудлаті домовики в залатаних кожухах із жовтими колосками в кучерявих бородах. Нові і старі. Уздовж стін, на підвіконні, на комоді.

Мама і тато схилилися над великою, майже до пояса, лялькою. Мама підіймає її довге золотаве волосся. Тато, тримаючи ляльку за ноги, намагається дотягтися до пишних білих крил, що лежать осторонь.

ТАТО.  Та що ж таке?! Не дістану.

МАМА.Ти заморився. Давай уже завтра доробиш. Вона майже готова.

ТАТО.  Ні-ні. Я хотів завтра мати вільний день. Так. А де там Тарас? Малий! Чуєш? А ходи-но сюди!

Чути голос Тараса.

ТАРАС (плаксиво). Ну па-а-а! Іще хвилиночку! Я майже пройшов рівень!

МАМА.Так! Скільки можна над тими безглуздими комп’ютерними іграми сидіти? Так би над підручниками сидів!

ТАТО(суворіше).    Малий!

 Не кваплячись, шаркаючи капцями по підлозі, входить Тарас.

ТАРАС. Ну звісно. От просто зараз і негайно треба. Кидай все й іди

ТАТО.  Не стогни, малий, а йди сюди. І тримай Ангелика, ось так, як я.

ТАРАС.  Ангелка? Та це якась тітка в платті.

МАМА.Тарасе.

ТАРАС.  Га-аразд.

Підходить і, ставши на місце батька, хапається за рожеві стопи ляльки.

ТАРАС.         І доки ж це буде?! У всіх батьки як батьки. А в мене – тато ляльки виготовляє,  а мама ними бавиться.

ТАТО.  Щось ти надто розумний.

МАМА. І я, мій любий, ляльками не бавлюся. Я – актриса.

ТАРАС.  Так аби ж то на кіностудію тебе взяли. Щоб по телику показували, у серіалі якомусь. А то – у ляльковому театрі. Для малечі.

МАМА.А я, мій любий, наш театр ні на який серіал не проміняю.