Цьогоріч у конкурсній програмі кінофестивалю «Молодість» від України беруть участь три стрічки. Із режисером однієї з них, Мирославою Хорошун, «Фактор Фелліні» якої потрапив у студентську програму, ми й вирішили поговорити про кінопроцес, кіноосвіту, кіно і просто життя.

«Фактор Фелліні» – перша знята на плівку короткометражна стрічка Мирослави – з успіхом була показана 23 та 24 жовтня.

Р.: У нас на диктофоні є 62 години 38 хвилин та 50 секунд, нам вистачить часу, щоби про все поговорити?

М.: Думаю, досить (сміємось).

Ю.: Розкажи про кінофестиваль «Молодість». Ти якийсь час жила у Москві, мала тоді змогу відвідувати фестиваль чи ні?

М.: Я, коли навчалась, то ходила обов’язково. Для нас це були дні щастя. Тоді він проводився у Будинку кіно, і вхід для студентів був безкоштовним. Я приходила о 9-ій ранку, йшла о 12-ій ночі, очі - ось такі (показує великі очі). Все прокурене, усі тоді ще у фойє курили. Але це було щось надзвичайне. Ви ж знаєте, що «Молодість» починалась у нас, у інституті Карпенка-Карого.

Ю.: Не знаємо, розповідай.

М.: Серйозно? Насправді, все починалось на кінофакультеті, ще на території  Лаври,  я, до речі, теж там навчалась. Спочатку усе виглядало як перегляд внутрішніх робіт, а потім набрало вже більших розмірів. Ми, звичайно, коли були студентами, завжди мріяли потрапити на «Молодість» у конкурс. Це, напевно, як для театральних діячів потрапити на Авіньйонський фестиваль. Чи, для літературних... Куди вони там мріють потрапити (посміхається).

Р.: Вони тільки премії отримують, нема такого поняття як перемога у фестивалі. Найкрутіше, певне, це в Стокгольмі читати нобелівську промову.

М.: Я би не сказала, що для нас, кінорежисерів, Оскар - це межа сподівань. Для мене набагато цікавіше  у Венеції «Лева» отримати, або у Каннах «Гілку». А Оскар – це вже так…Для мене - це показник того, що ти вже у повному мейнстрімі. А от саме на «Молодість» ми всі хотіли потрапити. Тоді, коли я навчалась, щоб ви розуміли, у інституту грошей навіть на опалення не було, ми взимку у шубах сиділи. І у той час зняти на плівку – це було щось нереальне. А ті, хто брався, могли короткометражку 5 років знімати. Гроші держава давала потроху: от вам на зйомки, а на машину, вибачте, нема…Усі ми брали участь у панорамі «Молодості»  лише тому, що знімали на цифру, не на плівку. Моя робота була одна, документальна, про Григорія Гладія, називалася «Гладій. Повернення» - як особлива подія на Молодості. Але це все було не те. От тепер, коли ми зняли на плівку…

Р.: А в чому різниця: зняти на цифру і зняти на плівку?

М.: Різниця між плівкою та цифрою?

Розумієш, аналогове – воно набагато цінніше, цікавіше. Воно справжнє.

Р.: Це таке протиставлення, як в цифровому фото і плівковому?

М.: Так , приблизно. «Фактор Фелліні» - це мій перший фільм на плівці. Я цього дуже хотіла. Хоча я вже випускниця інституту, але прийшла до Богдана Вержбицького (завкафедрою кінотелеоператорів), є у нас такий прекрасний оператор, його студенти постійно отримують якісь винагороди на фестивалях і кажу йому: Богдане Володимировичу, дуже хочу зняти на плівку. Що робити? Він каже: «У мене дають операторам п’ятого курсу плівку на диплом. Якщо ти з кимось домовишся і буде гарний сценарій – почнеш працювати». Таким чином я долучилась до випускників. Знімали на камеру «Конвас»[1], якій років сорок вже, вона в руках розвалюється. Рельси, освітлювальні прилади такі ж. Ми реально зазирнули у минуле, відчули себе такими неореалістами. Це примусило нас інакше поставитись  до зображення, до процесу. І ця камера дубова і рельси, які постійно скачуть, змушують шукати виражальні засоби із мінімуму, стимулювали до пошуку правильного образу. Тому що цифра – це 150 дублів зняли, передивилися, почистили, викинули... А тут є плівочки трошки, і ти знаєш, що в тебе її на 3 дублі тільки. Мусиш шукати. Зараз модно серед моїх друзів фотографів, які мають в арсеналі круті «Кенони», все одно знімати або «Ломо» камерою, або примітивними «Зенітами». І всі відмічають цю важливу особливість плівки - вонаорганізовує, змушує думати.

На «Молодості», до цього року, конкурс був лише для стрічок, знятих на плівку. Цього року бачила об’яву, що беруть і цифрове. Не знаю, наскільки вони це реалізували.