Саламандра

Народився в 1887 р. у Кам’янці Струмиловій на Львівщині. Батьки його були українці греко-католицького віросповідання. Батько, Денис Грабинський – повітовий суддя – належав до кола староруських патріотів, а брат був уніятським священиком.

Сухоти, ця фатальна хвороба для європейських письменників початку століття, не обминула й Стефана. Життя його пройшло в постійному страху й очікуванні рішенця. Мешкав з родиною спочатку під Самбором, а згодом перебрався до Львова.

Видав кілька збірок моторошних оповідань – «Демон руху» (1919), «Шалений подорожній» (1920), «Несамовита оповідь» (1922), «Книга вогню» (1922) та готичних повістей – «Саламандра», «Тінь Бафомета», «Монастир і море», «Острів Ітонго».

Його творчість дуже влучно схарактеризував польський дослідник Артур Гутнікевич: «Грабинський, будучи представником глибокої провінції, створив особливий вид фантастики – «галичанський», а тому залишався чужим для літераторів із-поза Галичини». Успіх він мав тільки тут, у Львові, а в Польщі його ігнорували. Мовчання високої критики Стефан переживав дуже боляче.

У квітні 1931 року Грабинський отримав літературну премію Львова, яка врятувала йому ще кілька літ життя. Улітку 1935-го спробував іще раз загамувати хворобу і подався з матір’ю до Кут на Косівщину. Але побут у горах не дав бажаного результату, повернувшись до Львова, Грабинський дістав крововилив. Звідтоді майже не вставав з ліжка. Помер 12.11.1936 р., похований у Львові.

Незважаючи на те що творив Грабинський польською мовою, усі редактори й видавці страшенно на цю мову нарікали за її засміченість «русинізмами», себто українськими словами. Та не тільки слова, а й сама стилістика, побудова речень видавали в Грабинському українця.

                                                                                                               Юрій Винничук

ЛЮДИ З МОСТУ СВЯТОГО ФЛОРІАНА

З деякого часу в моє життя вторглися загадкові сили – є якісь знаки, либонь, безневинні, вбрані в затишний покров буденності. Я визнав би випадковістю, збігом обставин те, що повторилося один, два, навіть три рази, та коли щось відбувається ледь не щодня й декілька тижнів підряд, мимоволі народжується сумнів: а чи немає тут якоїсь мети? Невже це прелюдія невідомого?.. Невже після багатьох років буденності в книзі мого життя відкриється перша таємнича сторінка?..

Хто він, цей чоловік? Чому вже місяць я постійно зустрічаю його в найнесподіваніших місцях? Що мені до цього високого сивого пана в потертій накидці?

Зустріч зазвичай відбувається не відразу – спершу він неодмінно "дає про себе знати": за декілька хвилин до зустрічі обов'язково примариться в кому-небудь із перехожих. І схожість інколи така велика, що я готовий присягнути: знову він. І лише в останню мить, минувши незнайомця, усвідомлюю: ні, цієї людини я ніколи раніше не бачив. А незабаром зустрічаюся з ним.

Цікаво, чи навмисне він шукає зі мною зустрічей? Сумніваюся. Навпаки, схоже, він жодного разу й не помітив мене; в кожному разі, ніколи не дивиться в мій бік – його м'які сіро-блакитні очі завжди спрямовані кудись у простір. Дивна людина. Невже всупереч бажанню нас зводить якась невловима таємнича сила? Можливо, він і не підозрює про моє існування. Навпаки, я сам переслідую його, наче тінь? Чи його попередній "знак про себе" – лише моє підсвідоме передчуття його наближення, і тому я вбачаю риси незнайомця в обличчях інших людей, чи він і справді сигналізує свою швидку появу, на мить нав'язуючи свою зовнішність будь-якому з перехожих?.. Здається, проблема невирішальна.