Серпень 2011

Серце

Клімчук Анастасія

Ось уже третій місяць поспіль у місті N дощі – такі пронизливі та сирі, такі безнадійні та вірні. Вони вірно йдуть щодня  вірно час від часу перетворюються на грозу, потому трішки вщухають – і знову за своє. Іще трохи – і все місто нагадуватиме Венецію, і  його мешканці потонуть у холодній брудній воді.

Перестрибуючи калюжі з чорною парасолькою та в чорному з темно-сірими смужками костюмі, до автобусної зупинки дістався чоловік років сорока. Це був містер Карнольд, корінний житель міста. Він, як завжди, поспішав з роботи додому, знаючи, що там на нього чекають дружина та діти. Карноу працював у місцевому банку й був доволі знаним на своїй вулиці чоловіком. І все ніби добре, та містер Карнольд був по-своєму нещасним. Він «постарів» після смерті рідної сестри три роки тому – утратив чоловічу силу, і ось уже третій рік поспіль знав, що дружина йому зраджує. А також  знав, із ким і коли, але боявся їй про це казати, адже розумів, що зробить лише гірше. А так він приїде додому, зустріне на порозі дружину Клер, повечеряє, розповість їй новини за день,  потому поспілкується зі своїми дівчатками і решту вечора проведе, дивлячись футбол або читаючи газету. Містер Карнольд насправді обожнював свою Клер і найбільше в житті боявся її втратити, власне, він був їй дуже вдячний, що вона не пішла від нього, незважаючи на його проблему. Містер Карнольд стояв на зупинці і поглядав на годинник, який лежав у нього в кишені на золотому ланцюжку. Його подарувала дружина на річницю. У руці – парасоля, яка, як і власник, утомилася від довгих дощів. Карнольд не знав, чим зайняти себе на зупинці, і швиденько переглянув дошку оголошень. Його погляд зупинився на такому: «Віддам серце в хороші руки. Звертатися: вул. Доунстріт, буд. 4, квартира 13. Анет». Містер Карнольд зневажливо ще раз перечитав оголошення й подумав про теперішню молодь, якій нема чим зайнятися, от і пише різну нісенітницю на дошках. І раптом усе наболіле за ті три роки ніби вибухнуло в ньому, і він швидко та агресивно зірвав оголошення з дошки й викинув у смітник, який стояв поруч. За хвилину під’їхав автобус і Містер Карнольд забіг у сухий салон. Він поїхав до дружини та дітей, які чекали на нього вдома.

У той самий момент ніби за автобусом побігло молоде дівчисько років шістнадцяти. Дівча бігло, не зважаючи ні на дощ, ні на мокрий одяг та втому – без парасолі й по всіх калюжах. Її звали Дорі. Вона навчається в семінарії для дівчаток при місцевому костьолі Петра і Павла. У свої шістнадцять Дорі надзвичайно вродлива: русяве довге кучеряве волосся, правильні риси обличчя, струнка фігура. Від постаті юнки віяло чимось щирим та простим! А біжить вона не просто так, а за котом на ім’я Князь. Кіт не її, вона доглядає та вигулює тваринку протягом дня, а ввечері відносить його в маєток власниці – тітки Лорелей. З чотирнадцяти років Дорі працює, бо її батько помер від раку печінки – був п’яничкою, а мати не могла власними силами прогодувати її та ще двох менших братів. Тому Дорі вирішила випробувати себе на самостійність і пішла працювати. Спочатку вона мала невдячну роботу в місцевій елітній лікарні для престарілих, була прибиральницею. Щодня після навчання в семінарії Дорі бігла в лікарню, там вона допомагала хворим. Та яке було її здивування, коли до неї почав залицятися старий дід. Коли юнка поскаржилася – її вигнали, адже в лікарні лежали лише батьки відомих політиків та бізнесменів і почуття чотирнадцятилітньої сироти не враховувалися. Відтоді Дорі багато де працювала: вона розносила газети, була офіціанткою та няньчила чужих дітей,  а нинішня її роботою – слідкувати за котом сім’ї пані Лорелей. Платили непогано, та й працювати було легко, тому Дорі із задоволенням цілий день проводила з Князем. Того дня кіт вирвався з нашийника й виявив свою дику сутність: із усієї сили чкурнув до смітника біля зупинки. Дорі, звісно, його наздогнала, але кіт норовливо не бажав вилазити з нової схованки. Він міцно вхопився за зіжмаканий шматочок паперу та почав голосно репетувати-нявчати на всю околицю. Зрештою, Дорі вирвала кота з обіймів смітника, за що отримала кігтями по долонях. Кіт потягнув із собою й папір, який, мабуть, чомусь дуже вподобав. Дівчина не хотіла випробовувати Князеву витримку, тому й вирішила не забирати з його лап сміття. Разом пішли до кварти дому, де мешкала Дорі, аби вимити кота й звільнити його від пахощів смітника.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

Система OrphusПомилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").