ПРИГОДИ
| Квітень 2011 |
Безпанцирна черепаха |
| Бескаравайний Станіслав |
- Але ви вмерли, бароне. У вас є могила. - Доведеться знести. «Той самий Мюнхгаузен» Ця квартира завжди подобалася її господарю. Вона пасувала йому, як гарна рукавичка на руці – не тисла на скроні затісними стінами, а на маківку – низькою стелею, однак і не дратувала запорошеними закутками чи старезними меблями. У ній було саме стільки життєвого простору, скільки потрібно для відпочинку та роботи. Зовнішнє розташування теж було комфортним. Поверх доволі високий, аби сморід від сміттєвих бачків не просочувався у кватирку, і достатньо низький, щоб відключення ліфта не стало трагедією. Будинок, хоча й був недалечко від міського центру, розташовувався не так уже й престижно, бодай його коридорами швендяли рієлтери в пошуках вільної житлової площі. Художнику, високій сухорлявій особі, створеній буцімто з одних хрящів, під час обміну особливо припали до душі липи, які хвилювалися зеленими хмарами попід вікнами. Стіни він розмалював картинами літніх садів, лісів та галявин, де оселив звірів і найгарніших птахів, котрі віднайшлися в довіднику. Він з любов’ю облаштував новопридбане житло, перевізши сюди найліпші свої роботи, витративши всі занички й навіть напозичавши принагідно у всіх своїх знайомих. Працювалося йому тут добре, фарби старанно лягали на полотно, вимальовувалися композиції, проглядали з небуття обличчя. Він не був особливо модним чи відомим живописцем. Стиль — малювання фантастичних звірів якомога докладніше, за всіма біологічними канонами — цінувався небагатьма естетами, звірі викликали захоплення в біологів, здивування — у дітей. Тож і зостався б художник невідомим диваком, якби не замайоріла на обрії казка вкупі з фантастикою: видавництвам завжди був потрібен малюнок чергового мутанта, дракона чи гобліна. І Схрещувач, як його прозвали охочі до жартів колеги, аби видати на-гора сотий варіант перевертня, схрещував на папері гієну з людиною: обчислював довжину хребців, ширину лобових кісток і нахил обличчя – лише потім запалював в очах на полотні вогник люті та жаги вбивства. Іноді він переносив вдалого монстра до лісу, що шумів на стінах, але в компанії нормальних звірів такий екземпляр виглядав занадто самотньо, зчаста пригнічував художника важким поглядом і згодом зникав під шарами зеленої фарби. |
Помилка в тексті? Виділіть її та натисніть:
Найважливіше
з теорії детективу!
Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com
ОГОЛОШЕННЯ
До уваги передплатників!
Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!
Передплатити журнали можна:
на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;
за телефоном:
(044) 454-12-80;
у відділеннях «Укрпошти».
ЦИТАТА ДНЯ
«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»
(Цвєтан Тодоров)
УВАГА!!!
Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.
Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.
Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.
Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").