Клас-сіті

1

Після закінчення третього року навчання всі класи дошкільнят розформували і п’ятий клас перенабрали ніби заново. Відповідно до розумових здібностей. Мене і Тьомика за особливі заслуги направили із 3-Б до 5-А, а не до 5-Б класу.

Шокований тим, що потрапив у самісіньке кодло заучок та ботаніків, які справно робили домашні завдання, не билися на перервах, не грали в квача цеглиною після уроків, я ще довго не міг отямитися й за весь п’ятий клас нічого не зорганізував і нічого достопам’ятного не накоїв. Щоправда, у мене був глибокий шрам зліва на підборідді, а також тавро головного бандита школи, яке до п’ятого класу ще не встигло задавнитися, і цього було достатньо, аби тримати в страху непомірну ватагу учителів та учительок, які, перейнявши естафету в Ніни Іллівни, звалилися нам на голови в п’ятому класі.

Однак я швидко розкумекав, що так довго тривати не може, і якщо я чогось не накою чи не наколоброджу, словом, хоч як-небудь не відзначуся, то за півроку всі думатимуть, що я такий же, як і всі, затурканий заучка, а мій органайзерський талант згине, так до кінця і не реалізувавшись.

…П’ятий клас не минув зовсім уже марно. До кінця навчального року я встиг наставити на «путь істинний» кількох заучок і ботаніків, готуючи таким чином плацдарм та кадри для мого майбутнього прожекту…

А вже наступного року в 6-А народилося Клас-сіті, або, якщо писати по-модному, то Class-city.

Насправді Клас-сіті — це 6-А клас загальноосвітньої середньої школи № 12, хоча не просто 6-А, а 6-А із самоврядуванням. Клас-сіті було створено з метою згуртувати наш юний колектив, самостійно вирішувати нагальні внутрішні проблеми, допомагати та заохочувати тих, хто не встигав із навчанням тощо. Ми навіть стінгазету планували випускати, щось на зразок «The Class-city Times». Чутки про нашу класну ініціативу дійшли аж до директора школи, і він, згідно з іншими чутками, таку ініціативу похвалив та підтримав. Словом, починалось усе, як завше, тільки з найкращим намірами.

Так-так-так! Ну, не треба плескати в долоньки, не треба так радіти! Так і бачу ваші усміхнені писки, які ніби промовляють: «Оце молодець! Нарешті він набрався розуму, нарешті взявся за серйозні прожекти, які приноситимуть якусь користь суспільству! Молодець, оце молодець!».

Поспішу вас засмутити. Клас-сіті організував не я. Навіть ідея не моя, кажу відразу. Вигадав то все, здається, онук директора нашої школи, який тоді ще вчився зі мною в одному класі.

До чого тоді тут я? Та вся справа в тому, що, відчуваючи мій незборимий потяг і хист до командування, громадяни самопроголошеного Клас-сіті вибрали мене мером. Хочете вірте, хочете ні, але я не доклав до того жодних зусиль. Навіть навпаки, я був сильно здивований такому рішенню. До мене після уроку англійської мови підійшов Вован, онук директора, і просто сказав:

— Ми заснували Клас-сіті. Ти будеш мером.