ПРИГОДИ
| Травень-Червень 2011 |
Моє перше кульове поранення |
| Максим Кідрук |
Дам вам трохи відпочити від мого органайзерського обдарування й розкажу, як у третьому класі я заробив своє перше кульове поранення, знову ставши героєм для цілого класу. Усе починалось, як завше, мирно, по-хорошому і тільки з найкращими намірами. Був вихідний, і ми з Тьомиком подалися на закритий будівельний майданчик неподалік від нашого будинку. Зауважу, що за всі свої дев’ять років життя я тільки двічі побував на будівельних майданчиках. Перший раз, граючись у хованки, я перечепився через арматуру й зламав собі руку, а про другий раз оце саме збираюсь вам повідати. Поперлись ми туди не просто так, а гратись у «войнушки». За мною й Тьомиком дріботіли ще з півтора десятка дітлахів різного віку від семи до дванадцяти років. Дехто ніс із собою іграшкові автомати й пістолети, старі й подряпані, що лишилися ще з радянських часів, а в декого автомати взагалі були саморобні, вистругані з дерева. На початку дев’яностих полиці іграшкових магазинів ще не могли похвастати великим асортиментом, та навіть якби й могли, то в наших батьків все одно не було тоді грошей, щоб купити нам пристойних автоматів. Зазвичай наша ватага гуляє у «войнушки» у розлогому парку біля Палацу дітей та молоді, колишнього Палацу піонерів, де можна повзати у високій траві та ховатися в окопах, однак цього разу, начитавшись звідкілясь про героїчну оборону Сталінграда, я вирішив потягти усіх на «стройку», аби максимально наблизити гру до реальних подій. Годі було й вигадати кращого фону для ігрищ у війну. Прокравшись крізь хирляві штахетини дерев’яного паркану, ми опинилися посеред широкого будівельного майданчика, заваленої різним будівельним мотлохом. Прямо перед нами стриміла похмура громада новобудови, типове радянське брудно-панельне страшидло, у якому на той момент були зведеними лише три поверхи, хоча на дальньому крилі вже виднілись перші панелі четвертого. Навкруги лежали величезні бетонні блоки, з яких незугарно стирчали покручені прутки арматури, скрізь валялися бухти сталевого ржавого дроту, дошки, діжки для цементу та відра для води — і все це потопало в густій коричневій грязюці, помереженій слідами вантажівок. «Рай, ну просто рай», — думав я. Ліворуч, придавлений бетонними панелями до сталевих рейок, здіймався громіздкий вантажний кран. Як я казав, був вихідний, і на будівельному майданчику, зрозуміло, нікого не було. — Значить, так. Там буде Сталінград, — мовив я, тицьнувши пальцем у той бік, де проглядалися перші зародки четвертого поверху. — А блокада розташується ось тут. А тепер, — я обвів поглядом мою різношерстну ватагу, — будемо ділитися на «наших» і «не наших». |
Помилка в тексті? Виділіть її та натисніть:
Найважливіше
з теорії детективу!
Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com
ОГОЛОШЕННЯ
До уваги передплатників!
Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!
Передплатити журнали можна:
на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;
за телефоном:
(044) 454-12-80;
у відділеннях «Укрпошти».
ЦИТАТА ДНЯ
«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»
(Цвєтан Тодоров)
УВАГА!!!
Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.
Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.
Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.
Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").