Усі ми родом із дитинства

 ***

                  –   Здається, він вийшов,  – сказав Джон.

Хлопці придивилися ― і справді, продавець продуктового магазину, як вони й чекали, вийшов із торгового залу. До магазину забігли три підлітки та схопили те, що трапилося під руку. За хвилину вони вже вискочили й побігли до першого перехрестя.

     Пол дістав із кишені щойно взяті сигарети і проcтягнув друзям.

                –   Ну,  ви йдете в школу чи як?–запитав Піт.

   –  Чи як!  – відказав Джон. Яка може бути школа, коли день почався так добре. Ми підемо до тебе, Поле?

   –    Авжеж, нам треба відпрацювати деякі акорди. То ти не з нами?

   –     Ні, я в школу.Сьогодні повинен навідатись  батько. Щось його останнім часом дуже турбує моє навчання.

       Хлопці докурили, попрощалися з Пітом і пішли до Пола додому. За деякий час будинок Пола перетворився на таку собі штаб-квартиру їхнього гурту. Звісно, батько Пола, дізнавшись, був би не в захваті, але він пізно повертався з роботи, і хлопці намагалися до того часу прибратися.

           Нашвидкуруч  зробивши яєчню, вони поїли й узялися за гітари. Спочатку молодики зіграли свою улюблену пісню „TwentyFlightRock” , потім Пол показав Джону кілька нових акордів. Оскільки Пол був шульгою, Джону доводилось вивчати акорди перед дзеркалом – він-то грав правою.

                                   П’ятнадцять років до тріумфу

                                                        Джон

П’ятирічний  Джон сидів за робочим столом своєї тітки Мімі й старанно вимальовував свій уже другий комікс під назвою «Спорт і швидкість». У книжечці були анекдоти, вирізані з журналів картинки кінозірок і знаменитих футболістів. На завершення Джон обов’язково вигадував історію і закінчував її  такими словами: «Якщо вам сподобалося, читайте продовження в наступному  номері, буде ще цікавіше». Джон акуратно вирізав фотокартку Елвіса Преслі, коли до кімнати зайшла тітонька Мімі. Хлопчик ставився до тітоньки як до матері, а до дядька Джорджа – як до батька, який балував його чудовими подарунками. Часто за обідом Джон передавав йому записки: «Любий Джордже, давай сьогодні мене будеш мити ти, а не Мімі» чи «Любий Джордже, давай сходимо до кінотеатру «Вултон Пікчерз». Джон знав, що його мама живе зараз із якимось чоловіком, а батько –  моряк, він подорожує і зараз десь у відкритому морі. Та наш герой не сердився на них, бо зовсім їх не знав і бачив частіше у фотоальбомі тітки, ніж у реальному житті.

– Джоне, – лагідно звернулася до нього тітка.
  – Хлопець відірвався від коміксу. Вона продовжувала: