Свято мови

Мета. Виховати в учнів любов до рідної мови, праг­нення розвивати її надалі, збагачувати, шанувати, зберігати її, мов коштовний скарб.

Вступне слово вчителя.

9 листопада — День писемності. Це свято вшано­вує вся наша держава. Ми зібрались, щоб вшанувати нашу рідну мову, бо вона — життя духовного ос­нова. Цивілізоване суспільство не може існувати без мови — засобу спілкування між людьми, засобу ви­раження думки і передачі досвіду сучасникам і на­ступним поколінням.

Опановувати мову людина починає з дня народження. Спочатку — прислухаючись до слів матері, рідних, згодом — вимовляючи звуки, склади, слова. Протягом життя — змалку і до останнього подиху — людину супроводжує мова. Слово — найточніший кінець, яким можна доторкнутися до найніжніших рис в людському характері, до найпотаємніших ку­точків людської душі, до найсокровеннішого. Сло­вом можна створити красу, а можна і спотворити. Ви будете чути прекрасну мову кращих синів і дочок України, які своє слово поставили на сторожі честі, совісті. Прекрасна наша мова, бо писалась людьми з незглибимими душами, кров'ю гарячих сердець. Це — мова самого народу. Це — мова Кобзаря, якого ми любимо і яким пишаємось, якого знає і шанує весь світ. Слово — чисте і міцне, мов криця, геніальної Лесі Українки, майстрів поетичного слова — М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, В. Симоненка. Л. Костенко,                                       С.Воробкевича, О. Підсухи, Д, Білоуса. Во­ни прагнули, щоб мова, ніби зеленовіттям, огорнула всю Україну.                                                             

1-а учениця. «Слово до слова — зложиться мова», — говорить народна мудрість. «Найбільша і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схо­ванка людського духу, його багата скарбниця, в яку на­род складає і своє давнє життя, і свої сподівання, досвід, почування,» — це слова П. Мирного.

«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови,  не може й сам викликати поваги До себе»,— наголошував О. Гончар.

«Любіть Україну, у сні й наяву, вишневу свою Ук­раїну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов'їну,»— закликав наш земляк; В, Сосюра. А як же виникла наша мова? Звідки почався її розвиток?

Ведучий. "Історія — свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє», — так сказав мудрий іспанець Сервантес. Тож загляньмо, образно говорячи, в темряву віків.

Ведуча. Наші пращури-слов'яни починали з вив­чення алфавіту, створеного великими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Перший твір під назвою «Апостол» з'явився у Львові 1574 p., надрукований Іваном Федоровим. Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою — виданням «Енеїди» І.П. Котляревського у 1798 році.

Ведучий. Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна мова, мужньо знесла вона наругу царсь­ких посіпак, шляхетсько-панських поневолювачів. :ч, Ведуча. Перетерпіла наша мова дикунський цирку­ляр царського міністра Валуєва 1863 р,, який заборо­нив друкувати книги українською мовою, а в 1876 р. вийшов указ російського царя Олександра II про за­борону друкування нот українських пісень, 1864 р. було закрито всі українські театри.

Цареві блюзні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

її, як дух степів, гарячу,

І осліпити й повести

на чорні торжища, незрячу.

Ти вся порубана була,

як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний,

але свій дух велично-гідний,

як житнє зерно, берегла.

1-й учень. «Енеїда» — перший друкований твір, написаний живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватись книжною українською мовою  на письмі.

Так, Котляревський у щасливий час,

Вкраїнським словом розпочав писати

що виглядало на жарт, не раз,      

та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,    

а розгорівсь, щоб всіх нас зігрівати.

Саме Котляревському вдалось добитися визнання української мови як літературної,  утвердити її в правах громадянства. Українська мова в його творах, мов коштовний самоцвіт, заіскрилась, і тисячами барв.

2-й учень. Ще одна дата (вважаємо її доленос­ною) - 1840 рік, коли вперше було видано твори  T.Г.Шевченка. З того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку.

 «...Ну що б, здавалося, слова,

Слова та голос — більш нічого

А серце 6'ється, ожива, як їх почує», — писав Кобзар. Під пером великого Шевченка українська мова загріла всіма барвами. На сторожі людської гідності?, честі поставив він слово:

Добре, ведіть, показуйте ,

нехай стара мати навчається, як дітей тих

нових доглядати.

Показуйте! За науку не турбуйтесь

буде материна добра плата, розпадеться луда

на очах ваших неситих, побачите славу,

живу славу дідів своїх, і батьків лукавих.

Не дуріте самі себе, учітесь, читайте,

і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь,

бо хто матір забуває, того Бог карає,

того діти цураються, в хату не пускають.

2-а учениця. Поезія Лесі Українки чиста і міцна, мов криця. Її слово чарує, і захоплює, і кличе до боротьби «за добро, щастя й волю всіх».

Я не на то, слова, ховала вас

і напоїла кров'ю свого серця,

щоб ви лилися, як отрута млява,

І посідали душі, мов іржа.

Промінням ясним, хвилями

буйними, прудкими іскрами

летючими зірками, палкими

блискавицями-мечами,

хотіла б я вас виховать,

слова!           

Слово, чому ти не твердая криця

що серед бою так ясно іскриться,

чом ти не гострий, безжалісний меч,

той, що здійма вражу голову з плеч?

Ти — моя щира, гартована мова,

я тебе видобуть з піхви готова,

тільки ж ти кров з мого серця проллєш,   

вражого ж серця клинком не проб'єш.      

Вигострю, виточу зброю іскристу,             

скільке достане снаги мені й хисту,

потім її почеплю при стіні, іншим на втіху,

на смуток мені.                                       

Так, Лесине слово —  дивовижне,   бо   писане геніальною донькою свого народу.

Учитель. Ми вже згадували про Валуєвський цир­куляр. Ось кілька цитат з нього (1863 p.):

«Обучение во всех учебных заведениях произво­дится на общерусском языке и употребление мало­российского языка не допускается». А коли Ва­луєвський циркуляр було доповнено Ємським ука­зом, то заборони часом доходили до абсурду: заборо­нялось вживати слова «Україна», «українець»; на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві за­боронили виголошувати промови українською мо­вою. І.І. Огієнко так описував наслідки заборони на українські пісні. Коли українці бажали проспівати рідну пісню, губернатори вимагали інколи співати її по-французькому, або по-московському, тож і дово­дилось перекладати «Ой не ходи, Грицю, та й на ве­чорниці». Навіть деякі відомі люди негативно стави­лись до нашої мови. Карамзін — російський пись­менник, називав її «варварським язиком». В. Бєлінський — російський критик, говорив так: «Мы, москали, немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот мало­российского языка». Але, разом з тим, нашу мову лю­били і захоплювались нею                   О.Пушкін, О.Герцен, О.Купрін, згодом — В. Маяковський і багато-багато інших цінителів слова. Ось в яких умовах існувала наша мова, проте жила, збереглася.

3 учениця.

І цвіла калина, червоніла, достигала,

всьому світу заявляла:

Я — країна Україна,

Розцвітало слово

І в родині, і у школі,

й на заводі, і у полі,

пречудесно, пречудова

розцвітало слово.

Та раптом з Берліна

дикі орди Налетіли,

Україну вбить хотіли

й нашу мову солов'їну.

Слово наше рідне,

ти німоті не далося,

озернилось, як колосся,

стало бойове і, гідне,

слово наше рідне.

Учениця декламує поезію М. Бажана «Клятва».

3-й учень.

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була,

Яка біда мене, яка чума косила,

а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти, я розвертаюсь

тобі ж кладу я дошку гробову,

я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Слово наше рідне,

Гарне ти на вроду,

бо ти єсть не всепрощення,

ти в боях пройшло хрещення,

слово мужнього народу,           

що не дрогне зроду.

Слово вижило й узориться тепер,

воно звучить магічна, як Бетховен,

в устах братів по крові і сестер,

у нім усе: діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли бажаний атлас,

Козацька доблесть і кріпацькі сльози,

ще й думка та, що вистраждав Тарас,

розмай Карпат, де в'юниться на скелі

смерічка недоторкано-струнка,

нещасне слово вбогої оселі,

що нам дала у спадщину Франка,

діброва праслов'янської Волині,

з журбою Мавки й болем Лукаша,

де гордою Касандрою і нині

вита бентежна Лесина душа.

4-а учениця.

О рідна мово!

Є ще люди ниці,

зрікаються, бува, і матерів,

а я твої троянди й чорнобривці

любов'ю б обігріла.

Ти — кров і корінь рідного народу:

батьків, дідів, і прадідів, і про...           

І час твою не вичовгає вроду,

не висотає Ворскли і Дніпра!

Все в тобі з'єдналося, злилося —

як і помістилося в одній —

шепіт зачарований колосся, поклик

із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила.

що підносить правду в вишину,

мудрості людської глибину.

І тобі рости и не в'януть зроду,

квітувати в поемах і віршах,

бо в тобі — великого народу

ніжна і замріяна душа.

Ведучий.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне,

лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. За даними перепису 1989 року у складі населення України, яке становило 59,4 млн. чол., налічувалось 37 мли українців. З цієї кількості рідною мовою українську вважали 32 млн. чоловік.   Поза  межами   України   українська  мова  в усній  формі  поширена  в  Росії,   Молдавії,   Білорусії, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, бії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді.

Ведуча.

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний Демон тут керує нами,

Та піднімається, нетлінно, над віками

Велична постать вічного Христа.

О  Господи! Знайди нас всіх, знайди,

бо лиш блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи. Зціли нас всіх, зціли,

всели в серця неопалиму мрію,

щоб ми, пізнавши віру і надію,

жорстокий світ добром перемогли,

моя прекрасна українська мово,

найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

яке колись Шевченко покохав,

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

бездушну гру ворожих лжеідей,

та, сповнена любові і відваги,

з-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти — наш вогонь на темнім полі битви,

невинна кров, пролита в боротьбі,

тебе вкладаєм тихо до молитви

і за спасіння дякуєм тобі.

Учениця.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває, той у грудях

не серденько, а лиш камінь має

Як ту мову мож забути,

котрою учила нас всіх ненька говорити,

ненька наша мила?!

От тому плекайте, діти,

рідненькую мову і учіться говорити

своїм рідним словом.

Я знаю, мова мамина — свята,

в ній вічний, незнищенний дух свободи.

її плекали душі і вуста мільярдів.

Це — жива вода народу.             

Її зневажить — зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це — забруднити плеса чистих вод,

Це — потоптати материнські руки,

Які нас від напасті берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Ведучий.   Мова  —   це   справжній  океан.   Багато різних мов на світі. За підрахунками вчених, їх бли­зько трьох тисяч,  але для кожної людини є своя, рідна   мова.   В   одинадцятитомному   «Словнику  ук­раїнської мови» зареєстровано понад 135 тисяч слів. Але не лише загальновживані. Т. Шевченко викорис­товував понад 20 тисяч слів, як і                О.Пушкін. Звичай­на людина вживає в середньому до 4 тисяч слів. У Д. Білоуса є поезія під назвою «Найдорожче». У ній він пише:

Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав не раз, які перетинали

гірські й морські кордони і, на подив,

багато бачили, багато знали.       

Я їх питав зі щирою душею:

«Яку ви любите найбільше мову?»

І всі відповідали: «Ту, що нею

Співала рідна мама колискову».

Ведуча.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Пильно й ненастанно політь бур'ян.

Чистіша від сльози вона хай буде.

Вірно і слухняно нехай вона щоразу

служить вам.

хоч і живе своїм живим життям.

Яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай,

діброву, бір, перелісок, чорноліс, є іще байрак.

І таки ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна «звідкіля» і «звідки», можна

                     і «звідкіль».

Є в ній хурделиця, хуга, завія, завірюха,

                                віхола і заметіль.

Та не в тому оправа, що така багатів

помагало слово нам у боротьбі.

Кликали на битву проти супостата,

І за все це. слово, дякуєм тобі.      

Підсумки.

Учитель.

Тож хай і надалі мужає наша прекрасна

мова серед прекрасних братніх мов,

живе народу вільне слово,

цвіте чад нами веселкова,

як мир, як щастя, як любов.

 

Авторство, на жаль, не встановлено

За матеріалами: http://alina.ucoz.ua