Заблищала блакитною кригою річка

Слова автора:

Прийшла красуня-зима. Заблищала блакитною кригою річка, заіскрилось білим снігом поля і ліси, а по вулиці ходив-пританцьовував рум’янощокий дід Мороз, дихаючи у шибки вікон льодовим холодним візерунком.

На лавці сидять дід та баба.

Баба: Діду, щось мені холодно, біжи в ліс, дрівцят принеси, в печі затоплю, та й тобі млинців напечу.

Дід:   Млинців? О, це я люблю, піду та принесу хмизу, поки не стемніло.(пішов)

Баба:(сидить та в’яже шкарпетки) І де той дід? Куди запропастився? І їсти хочу, і холодно(підходить до вікна-виглядає) і вікно замерзло, і в хаті не топлено.

(заходить дід, веде за собою Снігуроньку)

Баба: О, явився! А це з тобою хто?

Дід: А, це був у лісі. Бачу, дівчинка по лісу, як сніжинка, літає і морозу не боїться, співає пісню іскристу та зимову разом з синицею. То запросив я її додому,буде нам за онучку!

Баба: А як же тебе звати, внучко?

Снігуронька:Снігуронька.

Баба: А хто в тебе мама і тато?

Снігуронька: В мене мама - білосніжна Зима, а батько - Мороз-Морозенко!

Дід: Знаємо-знаємо. Зима - у чарівних кришталевих шатах, а Мороз-Морозенко - це той, що за щічки дітей щіпає!

Автор: Проходили дні за днями. А снігуронька весела,радує діда і бабу, співає їм пісень, всю хатню роботу робить. Не потішиться нею дід та баба!

Дід: Ой,золота ж дитина!

Баба: Кращу внучку годі й шукати!

Автор: А одного разу забігли в гості до діда та баби сусідські хлопці.

Парубок: Доброго дня вам!

Дід: Здрастуйте,здрастуйте!

Дівчинка: Пустіть Снігурку з нами в сніжки пограти, на санях та ковзанах покататись!

Баба: А чи не змерзне вона?

Снігуронька: Ні, не змерзну. Моя мама - то сніг, а тато-мороз .

Парубок: Пустіть, пустіть! А - нумо, Снігуронько, з нами Бабу Снігову ліпити!

Дід: І-то правда, чого ж ото під вікном сидіти тобі, внучко. Біжи на вулицю.

Автор: Пішла Снігуронька. А як повернулась,- весела, щаслива. Посмішкою так і сяє, щічки так і горять румянцем.

Так минула зима. Побіг Березень веселими струмками, а бурульки заплакали під стріхою.

Сонце золоте гралося на вікнах світлими променцями. А Снігуронька ставала все смутніша і смутніша.

Баба: Щось ти смутна, Снігуронько, сама не своя, а де ж твоя посмішка?

Дід: І пісні твоєї не чути.

Снігурка: Ой, дідусю, бабусю, чогось мені сумно, чогось мені не весело.

Автор: Прийшов і травень .Зазеленіла травичка, защебетали птахи, розквітла земля. Забігли в дім знову хлопці та дівчата.

Дівчинка 1: А нумо Снігурко, з нами на вулицю, квітів назбираємо.

Дівчинка 2: Вінків наплетемо, веснянок поспіваємо.

Парубок 1 :  Пустіть її з нами.

Парубок 2: Пустіть, пустіть, весна-красна,все довкола радіє.

Дід: Сходи внучко, розвієшся, повеселієш

Автор: Минув час. Дивляться дід з  бабою, що вже й сусідські діти повернулися, а Снігурки з ними нема. Коли ж хлопці та дівчата зайшли до них у хату:

Баба: А де ж моя внучка?

Парубок 1: Нема вашої Снігурки. Стрибали ми через  вогнище, і вона стрибнула, та й злетіла легкою хмаринкою над ним…

Дівчинка 1: Розтанула вона, розтанула…

Парубок 2: Але встигла мовити, що наступної зими обов’язково повернеться

Дівчинка 2: Не журіться,  діду  й бабо, адже її батьки – Зима і Мороз-морозенко. І вона знову до вас прийде.

Авторство, на жаль, не встановлено

За матеріалами: http://petrozp.ucoz.ua

Помилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER