День Перемоги

Ведуча 1:Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої .

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О, весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

Ведуча 2:Кожен рік віддаляє нас від тієї незабутньої і великої переможної весни 1945 року. Та живою і невмирущою є пам’ять про тих , хто ціною власного життя відстояв мир, свободу і незалежність Батьківщини, врятував світ від фашистської навали.

Мітинг присвячений Дню Перемоги вважається відкритим.

( Звучить грамзапис пісні „Священна війна» музика О.Олександрова, слова В.Лебедєва-Кумача).

Ведуча 1: Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22червня 1941 року, мирний день відпочинку , обернувся довгими роками страждань.

Ведуча 2: Спинись , проклятий супостате,

На світ востаннє подивись.

За тіло матері розп’яте

Сини на пару піднялись.

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий ,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля.

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди.

Їх не щадила війна.

А країна вся наскрізь прострелена,

На мільйон у ворога приціл:

Долітають кулі, як їм звелено.

До найдальших, найглухіших сіл

Ведуча 1: Були убиті всі, хто мав з’явитись потім,

Були убиті всі, хто ще не народивсь.

Хто кров’ю до крові, хто плоттю до плоті,

І думами вони навік переплились.

Була така межа на ціле покоління -

Її робила смерть, а не життя мости

Ще й не було життя , а смерть руйнівне

Тління точила згубно те, що мало ще прийти.

Якої огненної мови

Знайти мені ?В пожежі я.

В огні фронтів мій край чудовий,

Вітчизна звихрена моя.

Читать не можу я молитви

В розмаху хресному руки.

За рядом в ряд ідуть на битву

В сталевих касках юнаки.

За рідний край віддать готові

Вони свою гарячу кров.

О, де знайти такої мови,

Щоб передать до них любов?

Ведуча 2: Потьмарилось сонце на ясному сході

Вогнями в життя огризається зло

Нам дуже нелегко, нам тяжко в поході,

Майбутнє землі нам на плечі лягло.

Ще зброї в нас мало, печалі багато,

Та впертості стане на всіх ворогів.

В нелюдських роках ми чесно ,мій брате,

Вкладаєм в тригранні багнети свій гнів.

Грудьми зустрічаєм підступність змііну,

На виліт вбиваємо сталь у заброд.

Ми можем померти – не вмре Батьківщина

Ми можем загинуть – не згине народ.

Ведуча 1: Чуєш, кличуть , як сурми, своїми гудками

В розтривожену даль поїзди...

В час останній не плач, усміхнись, моя мамо,

Поцілуй на прощання і в путь проведи.

Буде смерть лютувать на солдатських дорогах,

І пожарища дим, і розгул канонад,

Але вір ти в одне: що прийде перемога,

І до рідного дому вернусь я назад.

Може юність на скронях обпалять сивини,

Може, в ранах пройде закривавлену путь,

А, можливо, у пісні до тебе прилину

Отаким, як прощаюсь сьогодні отут.

Ведуча 2: У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над Вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

( Зачитування списків жителів села, які загинули в роки війни).

Ведуча 1: До тебе людино, звертаюсь:

Залиш на хвилину щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі , а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг ,про який сьогодні

Дізнались ми , не вимовить словами

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно , на жаль, не має мови,

Лиш має біль .І тому я прошу

Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

( Хвилина мовчання)

Ведуча 2: От  могила бійців – одного, а чи двох..

В голові дві зорі , рута – м’ята і мох.

Серед братських могил, у краю степовім,

Станьмо ближче, задумані чола схилім.

Щастя, ними здобуте для нас, для живих.

Ми відчуваємо глибше отут, біля них.

Пам’ятайте , друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся ,і поліг в боях.

І вклонімось всі ми ,низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

( звучить „Лунна соната” Бетховена, діти покладають гірлянди із квітів до обеліска.)

Ведуча 1: Вшановуючи  у цей урочистий день тих , хто ціною свого життя захищав людство від фашизму, ми звертаємо свої вдячні погляди до ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Сьогодні серед нас живуть ті, хто у воєнні роки наближав світлий день Перемоги, кого ми називаємо переможцями, ветеранами, ті , хто в той жахливий час зустрічав свою юність, дивлячись в очі смерті на фронті або в тилу, у рабському фашистському полоні.

Ведуча 2: Дитинство й юність винесли страждання.

Крізь сльози й крик у розпачі гучнім.

Пліч-о-пліч з старістю, крізь всі поневіряння

Пройшли похід жорстокий і страшний.

А юність вабила... Та фронтові дороги

Ламали долі людям знов і знов.

І рятівним ставав , крім віри в Бога ,

Надії промінь і палка любов .

В атаку йшли не ради нагород ,

Поранені страждали в медсанбатах.

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

Вернулися живі з полків і рот,

І мир подарували рідним  хатам.

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З роками вас все меншає в строю

Та йдете ви попереду в бурани.

І трудитесь звитяжно, як в бою

З синами молодими, ветерани.

Слово для виступу надається ветерану   

(виступ ветерана)

Ведуча 1: Хочеться зібрати всі квіти землі  і покласти їх до ніг ветеранів.

Шановні ветерани! Прийміть від нас ці квіти в дарунок, як символ радості життя , як символ його безкінечності.

(  Звучить музика „Журавлі”, діти вручають квіти).

Ведуча 2: Війна відгриміла. Солдати вернулись додому.

А ті не вернулись, хто в битвах кривавих поліг.

Але в матерів не буває синів невідомих

Вони виглядають, вони дожидаються їх.

Не сивійте, бабусю, не плачте одна серед ночі.

Його не вернути з проклятої тої війни.

Мій дід у Берліні стоїть у гранітній сорочці.

На грудях у нього блищать ордени.

Старенька мати йде до свого сина...

Гранітні плити плачуть під ногами.

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

- Синочку  рідний , йди в обійми мами.

Я пригорну до тебе свої руки,

Я зацілую рідні оченята...

Як важко було  у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата...

Тече сльоза і падає на плити

Із стелі очі дивляться хлоп’ячі.

Їм тільки жити , жити і творити,

Вони навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька плаче , ні ридає.

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день все не вгаває,

І у землі пекуча та воронка.

- Синочку рідний, чуєш, як курличуть

у синім небі сумно журавлі?

Вони тебе до себе, сину,  кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

- Я чую, мамо, чую,  як співають

мені над Україною пісні.

Ти не журись , я крила розпростаю

І прилечу до тебе  уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

І поцілую в сивеє чоло...

- О , синку рідний. Мій єдиний сину,

як хороше  б  тоді  мені   було!...

Стоїть старенька мати на могилі,

і , навіть, квіти плачуть мовчазні...

Від сина погляд відвести не в силі.

А син довічно житиме у сні.

Ведуча 1: Сьогодні ми з великою вдячністю згадуємо вас, солдатські вдови. Паморозь лягла  на ваші скроні, роки поорали зморшками обличчя, але серця  залишаються молодими, і свято бережуть пам’ять про останні хвилини перед розлукою. Рани солдат озиваються в серцях дітей та онуків , дружин та матерів загиблих. Рани війни болять у нас усіх і досі.

За ваше терпіння, за вічне чекання земний вам уклін і ці весняні квіти.

( Звучить музика , діти дарують вдовам квіти).

Ведуча 2: Наш час пливе. І народились діти,

Для подвигів, для пісні, для сім’ї

Хай рано на світанку їх розбудять

Томливі та бентежні солов’ї.  

Життя торжествує в новім поколінні

Та болі минулі довіку нетлінні

З граніту волає грізно і люто:

Ніхто не забутий, ніщо не забуто.

Вічний вогонь палає

Дзвонить у далі століть

Вічний вогонь закликає:

- Щастя живих бережіть!

Вічний вогонь клекоче:

Люди, не треба війни,

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, брати, сини!

Вічний вогонь палає

Тужать берізки над ним

Вічний вогонь вимагає:

Миру і щастя живим!

 

Авторство, на жаль, не встановлено

За матеріалами: http://vlachentsy.com.ua/load