Тема уроку: Мелодія двох сердець

Тема уроку: Мелодія двох сердець.

Мета уроку:

Розширити кордони шкільних підручників, познайомити учнів з кращими  зразками світової інтимної лірики; творами живопису,   музики. Формувати духовний світ людини майбутнього. Вчити віддавати своє активне тепло іншим людям, виховувати культуру почуттів, розвивати художній смак.

Обладнання:  Виставка книг про життя славетних людей, вислови про кохання,         портрети, музичні записи.

Хід уроку.

Вступне слово бібліотекаря: В часи економічної нестабільності і девальвації моральних цінностей мені хочеться звернутись до теми вічної і нестаріючої, теми кохання. Це почуття, яке є  в усі часи однаково хвилювало людей. Про нього мріють, його чекають. Кохання може прийти у 8 років, а може й у 80 ... Іноді кохання переживає людину і залишається яскравим прикладом для нащадків на століття: приклад цьому любов Данте і Беатріче, Петрарки і Лаури ... Кажуть, про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен “пише” свою неповторну історію кохання. Ця тема невичерпна в літературі, музиці, скульптурі, архітектурі, і живопису.

Учитель зарубіжної літератури: На сьогоднішньому уроці ми спробуємо торкнутись неповторних історій кохання представників різних видів мистецтва, історичних діячів. Кожен підготував розповідь про те, що його найбільше вразило, історію, яка найбільше запам’яталась, віри, що найбільше сподобався. Ваші повідомлення – це вже невеликий підсумок того що ви вчили протягом останніх років.

Украсить я всегда желал свою обитель

Чтоб суеверно им делился посетитель

Внимая важному сужденью знатоков.

В простом углу моём, средь медленных прудов,

Одной картины я желал быть вечно зритель,

Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков,

Пречистая и наш божественный спаситель –

Она с  величием, он с разумом в очах –

Взирали краткие, во славе и лучах,

Одни без ангелов, под пальмою Сиона

Исполнились мои желания. Творец

Тебя мне ниспослал, тебя, моя Мадонна,

Чистейшей прелести, чистейший образец.

А.С.Пушкин

Розповідь учениці про Леонардо да Вінчі.

Епоха відродження... Звідти ми почнемо свою подорож в часі і просторі. Давайте подумки перенесемося в Італію. Чарівний край! Там жили  Рафаель і Мікельанджело, там творили Тіціан і Боттічелі.  ХVІ століття ... Ніколи ще мистецтво і поезія так не буяли, як тоді.

Леонардо да Вінчі ... Його доля подібна весельці, яскрава,

різнокольорова.

“Боже, який щасливець!” – скажу про нього. Він був наділений

здоров’ям, прекрасний зовні, високий, синьоокий. В юності нагадував Донателло святого Георгія. В старості благородна сивина прикрашала його чоло. Народився під зіркою Марса, 15 квітня. Любив вишукані чорнобархатні камзоли, прикрашені сріблом, носив короткий червоний плащ, урочисті

шляпи.  Чудово співав, на очах у слухачів складав мелодії і вірші. Міг грати

на різних музичних інструментах.

Для мистецтва Леонардо да Вінчі немає інших визначень як “ велике”, “геніальне”.      

( Звучить запис пісні  В.Чайки “Мона Ліза”)

“Мона Ліза” або “Джоконда” – одна із загадкових і великих картин, які створив чарівний пензлик художника.

Леонардо зустрівся з нею випадково. Одного разу до нього прийшов багатий лихвар Франческо Джоконда і попросив намалювати портрет чарівної дружини. Художник закохався в неї. Про їх відносини говорили багато чого. Вірно те, що ця зустріч зіграла значну роль в житті Леонардо. З тієї хвилини, як він познайомився з чарівною італійкою, її обличчя з’явилося на всіх великих полотнах майстра. А з самим портретом Леонардо

не розлучався до самої своєї смерті.

Учитель зарубіжної літератури: А для всіх наступних поколінь “Мона Ліза”  - це вже не просто чиясь кохана. Це символ кохання, жіночості, людяності, та й взагалі духовності. І недаремно один з найвідоміших фантастів сучасності Р.Бредбері, коли хотів залишити людству надію на відродження, повернення почуття прекрасного та й нарешті здатності бути людиною в найвищому значенні цього слова, рятує руками хлопчика саме посмішку Джоконди як уособлення чогось невловимого, але всеохватного, найважливішого. Мабуть, тому й сучасний поет у своїх віршах звертається до сюжету оповідання “Посмішка”, а відеокліп до пісні ви пам’ятаєте, - це невеличка екранізація твору Р.Бредбері.

Звучить музика “Мона Ліза”.

Бібліотекар: В середньовіччя при дворах знатних сеньйорів, у замках

за високими стінами народжувалася поезія, яка покликана служити

Прекрасним Дамам. Дама серця була для рицаря неземним створінням, Мадонною, втіленням божества. Ніколи не називалося ім’я коханої. У цьому виявлялася не тільки повага до жінки, а й намагання захистити особисте

щастя від заздрісників.

Музика “История любви” . На фоні цієї музики розповідь про Данте.

Учень:15 травня 1275 року хлопчик Данте вперше побачив дівчинку Біче зроду Портінарі. Майбутній славетний поет вперше зустрів свою Долю. Що правда, сам він ще не підозрював того. Хлопчикові Данте на той час було 9 років. Біче –8 років 4 місяці. А через 9 років підчас травневих свят у Флоренції і юнак був удостоєний привітання шляхетної дівиці Беатріче. Ця зустріч стала поштовхом до створення перлини світової любовної лірики - книги “Віта Нова” – “Нове Життя” – це історія першого юнацького почуття, його ліричний літопис.

(Звучить вірш із збірки “Нове Життя”)

Данте покохав Беатріче на все життя. Кохання, що почалося в дитинстві, жило в його серці завжди. Його почуття лишилося платонічним коханням до Прекрасної Дами, що цілком відповідало установленим нормам лицарської поезії. У зрілому віці він створює “Божественну комедію” де возвеличив кохану. Для поета вона була жінкою неземною – в “ Раї” “Божественної комедії” він посадовив Беатріче поруч Богородиці. Поставив кохану в центрі Всесвіту.

Розповідь про Івана Мазепу і Мотрону Кочубей.

Але повернімося зі своєї уявної  мандрівки до рідного краю, в Україну, яка багата славним минулим, видатними постатями, непересічними особистостями.

Що ж живе, до поки любимо,

Нема й не може бути у житті нічого,

Що стало б вище , як любов сама,-

Вершина і кінець життя людського.

Любов’ю сильні у живім строю,

Ще за життя ми  без любові помираєм,

Я вас люблю, як молодість свою,

І молодість хай вічна ця триває.

Фатальним вважають великого гетьмана Івана Мазепи до Мотрони Кочубей – доньки генерального судді Василя Кочубея. Це драма старої людини і високого державного мужа, самопожертва, сповнена мужнього чоловічого благородства, гідності юної романтичної зваби. Збереглося 12 листів гетьмана до Мотрони, вони пронизані світлом закоханої душі, ясних проривних почуттів. Доля (в подобі батьків Кочубеїв) розлучила закоханих. Гетьмана чекала Полтава й анафема. Мотря за переказами, спочила в монастирі.

Але така вже психологія кохання: чим більше перепон на шляху, тим могутніша внутрішня сила, пристрасна напруга і гнітючий сум від усвідомлення нездійсненності надій. Легке й щасливе почуття ніколи не зрівняється своєю напругою з трагічним. Пригадаємо слова Шекспіра: “Скажіть, де і коли було щасливим  справжнім коханням?”

(Сцена – Мазепа і Мотря)

Мазепі було 60, Мотрі – 16. Листам – уже вічність. Люди смертні, кохання – вічне.        

Слово учителю зарубіжної літератури: Досить часто останнім часом

ми з вами згадували ім’я сучасного класика російської поезії Андрія Вознесенського. Мабуть, тому, що його талант та творчість сягають багатьох тем, які завжди хвилювали людей. І один з кращих зразків сучасної пісенної лірики “Я тебя никогда не забуду” потрапив на естраду з театральної сцени, де звучала рок-опера Олексія Рибнікова “Юнона” і “Авось”. За основу опери композитор взяв поему А. Вознесенського “Авось!”. Це воістину дивовижна історія графа Миколи Петровича Резанова, який майже двісті років тому мріяв, “закусив удила, свить Америку и Россию”, “американский расчёт и российскую грустную удаль” – історія, що трагічно обірвалась напівдорозі.В поемі і історична дійсність, і безтурботна моцартівська фантазія, і відблиски пригодницького, навіть детективного, роману. В ній є гумор, море лірики, високі пронизуючі роздуми. Є й якийсь ібсенівський сум за жінками, що все життя – як Сольвейг – чекали своїх коханих. В “Авось!” це Кончіта – дочка губернатора Сан-Франциско. Заручившись наперекір всім і всьому з графом Миколою Резановим, вона чекала його 35 років: з 16 до 52-х. А потім дала обітницю мовчання... Є високі людські вчинки, які по красі своїй та значимості залишаються в свідомості поколінь нарівні з великими шедеврами мистецтва.

Андрій Вознесенський та Олексій Рибніков знайшли чудовий фінал для своєї рок-опери – гімн коханню, звернений до “жителів ХХ століття”.

Жители ХХ столетья!

Неужели вечно не ответит

На вопрос согласья человек?

Аллилуйя возлюбленной паре!

Мы забыли, бранясь и пируя,

Для чего мы на землю попали –

Аллилуйя любви, Аллилуйя!

Звучить музика із к-ф “Титанік”, на фоні музики іде розповідь:

Незадовго  перед першою світовою війною в океані тонув величезний океанський пароплав “Титанік”. Шлюпок вистачало тільки на жінок і дітей. Команда та обслуговуючий персонал були приречені на загибель. Тоді оркестранти вийшли на палубу і заграли Третю ( “Героїчну”) симфонію Бетховена. Урочисті звуки цієї музики допомогли приреченим залишитися людьми, з високим спокоєм попрощатися з життям. Оркестранти грали, поки хвилі не зійшлися над їх головами.

В. Швець “На могилі Бетховена”

Ранок.

Обрій стає все світлішим.

Хтось вінок  на могилу кладе

Хтось заплакав... Ми сльози облишим

Грім чи музика в небі гуде?

Це – Бетховен.

Хіба ж не пізнати?

Ці мелодії створені ним...

О Бетховен.

З країни в країну

Ти приходив немов буревій.

Я б хотів посадити барвінок

На піщаній могилі твоїй...

Серед ночі у тиші безсонній

Загримить, заридає орган, -

І пливтимуть у звуках симфоній.

Ця могила, барвінок, платан...

Хто не хоче так впевнено, прямо

У житті неповторно іти,

І гриміти такими громами,

І серця хвилювати, як ти!

Людвіг ван Бетховен прожив важке життя. Поступове погіршення слуху довгий час загрожувало йому глухотою. Його кохана, яку Бетховен любив все життя і присвятив їй знамениту “Місячну сонату” графиня Джульєтта Гвічарді, відмовилася одружитися з ним .

Глухота, важкий характер Бетховена, нерозуміння оточуючих людей перетворили останні роки життя геніального композитора на справжнісіньке пекло. Похований Бетховен у Відні. І у Відні, і на батьківщині, в Бонні, йому поставили пам’ятники.

Звучить “Місячна соната” Бетховена.

Розповідь про французького актора Жерара Філіпа.

... Разве бывает несчастная любовь? Разве самая скорбная музыка не дает счастья? – говорив І.Бунін.А Спіноза заперечував: ”Печаль незвергает человека с вершины совершенства”...

Важко визначити жанр книги “ Одна мить”, написану вдовою відомого французького актор Жерара Філіпа.

Жерар Філіп помер зовсім молодим, у розквіті творчих сил. Хвороба застала його зненацька. Всього три тижні відділяють день його смерті від

того дня, коли лікарі сказали близьким Жерара, що його чекає. Анн знала, що Жерар приречений, він цього не знав. В останній вечір перед смертю він

читав Евріпіда, робив помітки в книзі – готувався до нової ролі. В ранці його

 не стало.

Книга Анн Філіп – не повість, не ліричний щоденник, не записки в яких вона згадує минуле. Це монолог, звернений до чоловіка, її остання розмова, в якому вона говорить йому все, що не могла сказати за життя. Це крик душі. Сповідь людини, яка знає, що таке кохання, розповідь про те, як це кохання допомогло перебороти горе і знову вернутися до життя: “ Ураган пронесся, я вышла из него живая. Я ничего не могу изменить в мире из-за того, что тебя больше нет на земле. Нужно ли мне будущее, в котором нет тебя? Я вспоминаю один вечер. Я жду тебя. Я знаю не только шум нашей машины, но не знаю, где ты прибавишь скорость или, наоборот, притормозишь, я даже могу угадать какое у тебя настроение. Я слушаю каждый шорох ночи. Вот и ты. Ты входишь. Ты здесь. Это жизнь.”

Заключне слово бібліотекаря: У Монтеня є одна нехитра історія: він розповідає про країну, де цар у новорічну ніч посилає підданим у дарунок вогонь з власного вогнища, і коли з’являється з факелом царський гонець, усі вогні, що досі горіли в домі, гасять.

Уявіть: новорічна ніч, дім з погашеними вогнями в очікуванні царського дарунку, а потім сузір’я вогнів, що освітлюють небо.Чекайте і ви цього милосердного вогню щиро, з вірою у мудрість серця. А коли кохання зародиться у вас, хотілося, щоб те прекрасне почуття ви

зустріли такими поетичними рядками.

Р. Рождественский.

Все начинается с любви...

Твердят: “В начале было слово...”

А я провозглашаю снова:

Все начинается с любви!

Все начинается с любви:

И озаренье и работа,

Глаза цветов,

Глаза ребенка – все начинается с любви.

Все начинается с любви.

С любви!

Я это точно знаю.

Все, даже ненависть –

Родная

И вечная

Сестра любви.

Все начинается с любви:

Мечта и страх,

Вино и порох.

Трагедия, тоска и подвиг –

Все начинается с любви...

Весна шепнет тебе:

“Живи”

И ты от шепота качнешся,

И выпрямишся и качнешся

Все начинается с любви.

Заключне слово бібліотекаря: Дихання великої і безсмертної любові... Як далека музика вічно молодого юного “Вальсу”...

Оголошення оцінок:

Завдання: Підготувати повідомлення про літератури Епохи Відродження.

 

 

Автор: Мажара Тетяна Олександрівна, бібліотекар та Жидкова Ярослава Юріївна, вчитель зарубіжної літератури Варварівської СЗШ

За матеріалами: http://varvarovka.se-ua.net