Про тих, хто загинув в горнилі боїв

Мета. Поглибити знання учнів з історії ІІ світової війни. Виховати любов і повагу до історії країн, ветеранів і учасників війни. Формувати у дітей почуття гідності, доброти, милосердя.

Учитель. Дорогі діти! Сьогодні ми спробуємо ще раз переглянути ту сторінку, яка кров'ю пломеніє і через роки стала доленосною для нашого народу. Ми спробуємо душею доторкнутись до великого змісту подвигу і зрозуміти, чому могутній фашизм, який поставив на коліна країни Європи, спіткнувся на нашій землі і був вщент розбитий.

Окреслюючи перспективи майбутнього, ми повинні вдивлятись в минуле, черпати з нього той безцінний скарб, який не дасть загубити головне, розчинитися серед дрібних проблем. Я хочу, щоб кожен з вас поставив себе на місце тих хоробрих наших людей, які ціною свого життя захистили Батьківщину, і щоб кожен з вас дав собі відповідь на питання: чи зміг би я?Напевно час в історію летить,

Події є у ній і є моменти,

Сьогодні наша гідність нам велить

Розставити в своїм житті акценти.

Учитель. Більш як півстоліття  відділяє нас від буремних воєнних років. Для історії це небагато , а для  людини-це майже  все життя. Та люди самі творять історію.

Відірвімося у ці дні від своїх буденних клопотів і суєти, згадаймо у колі сім’ї і друзів тих, кого немає з нами, хто навічно залишився молодим, визволяючи наш рідний край від ворога Нехай сьогодні і завжди в нашому домі, в кожній сім’ї панують мир, благополуччя.

А тих, хто поліг у горнилі боїв, хто кров’ю своєю скропив землю, тим, хто пройшов крізь бої, лихо, голод і холод, хто  вижив у цій смертельній війні-всім мертвим присвячується ця виховна година:«Живі у пам’яті народній».

Давайте заглянемо за завісу часу і подивимось на звичайних юнаків і дівчат віком від 14 до 21, які жили звичайним життям, навчалися, кохали, мріяли.

Інсценізація

Оля.

Поглянь, Таню, що це за диво!

Краса холодна, просто неземна,

Лілея біла, чиста і красива,

Неначе штучно створена вона.

Поглянь уважно, придивися тільки

На форму справжню ніжних пелюсток,

Вони не чисто-білі, тут відтінки,

Це-дивної краси живий ковток.

В ріці прозорій мов жива, лілея,

Як в дзеркалі відбилась і стоїть,

Не можна погляд  відірвать  від неї,

Зліта душа у неповторну мить.

Таня.

Якась ти, Олю, зовсім незвичайна,

Їй богу, милуватись час знайшла.

Ведуча.

А Олю щось живило життєдайне,

Немов в реальність іншу увійшла.

Вона вже вся таким вогнем світилась,

Мов  схожа на русалку водяну.

Великі очі карі заяснились

І вже вплелася  в річкову канву.

Волосся чорне на кофтині білій

Спадало косами, як шовк тонкий,

Як дві вуглини очі ,щирі, милі,

Мов тополиний стан її гнучкий.

Таня. А де ж дівчата всі ?

Ведуча…(гукнула:   Таня)

Таня. Ану! Сюди! Тут Оля щось знайшла. (Гримить грім).

Ведуча. Там вибухами обізвались далі,

Війна на крок ще ближче підійшла.

Оля.Гримить так близько, десь гасають кулі!

Ведуча.

І світло згасло у її очах.

Таня. Помилуй Боже! Ми й раніше чули,

Та в наше місто не ввійшов цей жах.

Оля.

Коли я бачу рідне небо світле

І розмережену теплом траву,

То відчуваю, скоро все це зблідне,

І думаю, для чого я живу!

Ведуча.

Тривожні залпи ехом долетіли,

Здригнулось листя, наче світ завмер.

Ріка блискуча щось зашепотіла,

Упала тінь на кожного тепер.

Точився бій під Ворошиловградом,

Стікала кров’ю скривджена земля,

Свинець смертельний грізно сипавсь градом

І прямо в душу попадав здаля.

Оля.

Ясний свідок був у нас ще вчора,

Життя світилось в радості й добрі,

Моя матуся ще була  не хвора…

Ведуча.

І очі в Оля згасли у журбі.

Оля.

А вечір вже настав такий тривожний,

Ця довга низка коней і підвід,

Бійці поранені і погляд кожний

Як винуватий, сум летить їм вслід.

Вони все йдуть, а сутінки звисають,

Цей гул страшний і горизонт в вогні,

То Ровеньки мабуть вогнем палають,

Тривожно, та не боязко мені.

Коли над нами вже біда нависла,

Я не боюсь ні боротьби, ні мук,

Ми ворога таки кільцем затиснем,

Відчує він ще силу наших рук.

Ведуча.

І спалахнули гнівно в Олі очі,

Сльоза блищала, та не впала з них.

Печаль, я ніж, пекла думки дівочі,

Буденний ритм на якусь мить затих.

На неї Таня подивилась щиро:

Таня.

Як добре нам жилося до війни,

Чому не жить народам всім у мирі,

Що ділять, за що борються вони?

Як гарно можна людям жить на світі,

Сади ростити, землю оброблять,

Для цього треба просто розуміти,

Душею й серцем інших поважать!

Оля.

Дівчата йдуть!

Ведуча.

І Оля засіяла,

Вона роззулась, в воду увійшла,

Недавній смуток швидко відганяла,

Немов в очах нова зоря зійшла,

Із-за кущів тоненька дівчина

З очами, мов у того хлопчака,

Гнучка і свіжа, наче та мачина,

Стрибнула в воду і була така:

- Чур! Це моя лілея, не чіпати!

Ведуча.

І діаманти бризнули  з води!

Оля.

Та тут же глибоко!

Ой, щоб не упасти!

Як гарно тут, погляньте всі сюди.

Звучить музика: спів пташок, шелест дерев.

Ведуча.

Дівчата всі на берег сипонули,

В кофтах біленьких, мов оті пташки,

В легких спідницях,із кущів пурхнули

І задивилась в річку залюбки.

І дівчина була гарненька,

І неповторна, як нічна зоря,

Кожна цвіла, тому що молоденька,

У кожної, як спів, хода своя.

Вітри жагучі разом з щедрим сонцем

Зуміли кожну тонко відтінить:

Одну засмуглили, їй до лиця це,

Іншу довелось позолотить.

Всі щебетали дзвінко та красиво,

Що їх заслухався весь білий світ,

Дівоча мова, щира і барвиста,

Високі ноти в ній завжди звучать,

В ній кожне слово, як дрібне намисто,

Яке не можна штучно занизить.

Таня.

Вертайся, Олю, хай росте лілея!

Залиш її, на що вона тобі!

Ведуча.

А Оля все брела, неначе фея,

Наперекір всім бурям і журбі.

Магічна квітка все ставала ближче,

Немов до себе вабила вона.

Ще крок – крок і дівчина схилилась нижче,

Важка коса упала й попливла,

Зусилля ще –і квітка піддалася.

Оля. Зірвала вже! Я вам її несу!

Ведуча.

Розквітла Оля, їй передалася

Чарівність квітки, що несла красу,

Дівчата радо з берега кричали,

Мов наближалась фантастична мить,

А з квітки іскри ніжні долітали

І переносили в ясну блакить.

Саша вихопила білу квітку

В волосся  Оля, мов у шовк, вплела,

Наталя. Така краса ,що аж беруть завидки.

Ведуча. Та раптом очі вгору підняла (гул)

Наталя. Скребеться десь, ви чуєте дівчата?

Ведуча. Затихли всі, прислухались –гуде.

Наталя.

Дзижчить, немов оса, фашист проклятий,

Немає спокою від них ніде!

Оля. Та не один, а три по звуку чую.

Ведуча. І рознеслась симфонія страшна.

Наталя. Уже гудуть у нас над головою.

Ведуча. Упала тінь фашистського крила.

Оля. Спішать на Міллерові, мабуть, гади!

Маруся. Здали вже Міллерові, чула я,

Наталя. І нищить все ці танкові армади,

Оля. Горить, аж стогне наша вся земля.

Ведуча.

Артилерійський грім все наближався,

Топтався ворог по чужій землі,

Як чорний демон грізно просувався,

Все руйнував, топив життя в крові.

Вслухалась юність у воєнні кроки,

Вдивлялась пильно й не могла сприйнять.

В політ збирались енергійні роки,

Та не дала війна крила піднять.

Яскраво й світло майбуття яснилось,

Та раптом зблідли обрії ясні,

Війна, як привид у життя вселилась

І корективи вправила свої.

Заходить солдат з речовим мішком.

Солдат. День 9 травня 1945 року знає весь світ. Ми йшли до тебе Перемого, довгих 4 роки. І коли прийшли – вразились. Тихо ! Як тихо стало на землі! Лише співають  солов’ї до світла тягнеться крізь руїни трава! Швидше додому! Прощавайте ті, хто не дожив до Перемоги, Ми пам’ятаємо вас.

Учитель. Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв пильно дивиться на нас в залах музеїв із сторінок книг; її, мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.

На фоні пісні «Степом, степом…» звучать слова.

Учень.

Це на світанку сталося колись:

Стривожений, із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь,

Неначе розпанаханий кинджалом.

Учениця.

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилось,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилось.

Учень.

Тремтять гармати. Б’є на сполох дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить Вкраїна з чотирьох  сторін

І на чужинців просить з неба кари.

Синів, дочок благає:- Захистіть !-

Страждає в муках Україна мила.

І піднімається з глибин століть

Непоборима, нездоланна сила.

Учениця.

Хто б це вгадав і по якій причині,

На скільки літ розтягнеться війна?

І звісно всім: земель багато в світі,

А рідна, батьківська – лише одна.

Учень.

Гримить гроза війни. Іде розплата.

Покладено судьбу на терези.

Але коли ж порадує солдата

Веселий грім весняної грози?

Ведуча.

На території України  війна не припинялася 1225 днів і ночей – з 22 червня 1941р.  по 28 жовтня 1944р. Більш ніж у 100 населених України точилися особливо запеклі бої. У боях на нашій території взяло участь 54 армії збройних сил СРСР. По всій території  України точилися кровопролитні бої. Саме в Україні вирішувалася доля  Другої світової війни  в Європі, Протягом  січня в Україні було проведено радянськими військами 13 наступальних та 2 оборонні операції. Великі бої точилися за кожен дім. Війна не припинялася  ні на годину.

Читець.

Поглядом окину

Землю мою сиву,

Кров’ю рясно злиту,

Всіяну кістьми.

Горбики-могили,

Обеліски-стели…

Мамо рідна, нене!

Там твої сини.

Пальчики-мізинчики -

Їх не полічити,

Не загамувати

Ріки сліз за ними…

Чорнобриві й русі -

Їм би тільки жити!

Та смертельна хватка

В клятої війни.

Де їх не ховали…

З Бугу аж до Волги,

Звідти-знов-до Одеру

В Хібінах, Балканах…

Де їх ще чекають -

Півстоліття довгого!..

Звідки лиш приходять

До могил коханих…

Ведуча.

Кожного року все менше стає тих, хто переміг фашизм і завоював цю велику  Перемогу. Довгими дорогами війни, крок за кроком, вони її наближали.

Звучить пісня: « Перемога.

Ведуча.

Спочатку довелося відступати. З німим докором  дивилися люди вслід відступаючим військовим частинам. На кого ж вони їх залишають? Хто захистить жінок ,дітей?

Та настав  довгоочікуваний перелом у ході війни. Першу велику перемогу було здобуто під Сталінградом.

Звучить пісня про Сталінград.

Ведуча.

Потім були інші битви, жорстокі з великими втратами: битва на Курській дузі, бої за Київ, форсування Дніпра, велика Проскурівська битва, бої за Севастополь, Одесу, Тернопіль. Рідко перепадали бійцям солодкі хвилини перепочинку.

Високу ціну заплатила Україна за Перемогу та визволення  Європи від фашизму .А ще слід додати мільйони інвалідів, вдів, сиріт, скалічені людські душі, зламані долі..

Читець.

Тут обелісків ціла рота,

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

Високу тишу стережуть

Звання і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

А не проживши півжиття!

Хтось, може, винен перед ними,

Хтось, може, щось комусь забув,

Хтось, може, зорями сумними

У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має якусь звістку,

Які не сказані слова…

Тут на одному обеліску

Є навіть пошта польова.

Л.Костенко

Ведуча.

Вони вмирали за Батьківщину у смертельному вирі боїв. У партизанських нерівних сутичках із карателями. У катівнях гестапо. У рідних хатах, охоплених вогнем. У ріках і морях. Ми не все знаємо про них. Ще не всіх названо поіменно.

Сьогодні ми звертаємось до історії, щоб зачерпнути сил   із джерел стійкості та нескореності.

Україна  протягом 1941-1945рр. направила до Збройних Сил СРСР 7млн. чоловік, кожен другий з яких загинув. Воїни-українці з честю виконали свій військовий обов’язок перед рідними й близькими, зробили вагомий внесок у звільнення європейських народів від фашизму.

Звучить пісня…

Ведуча.

У роки війни багато наших воїнів уславили свої імена  безсмертними подвигами.

За роки війни українські воїни одержали 2, 5 млн. орденів та медалей за хоробрість і відвагу, 2072 воїнам присвоєно звання Героя Радянського Союзу, 32 –двічі Героя Радянського Союзу, Івану  Кожедубу-тричі.

Високу ціну заплатила Україна за Перемогу та визволення Європи від фашизму .А ще слід додати мільйони інвалідів, вдів, сиріт, скалічені людські душі, зламані долі…

Дорогою ціною заплатила Україна за здобуту Перемогу.

Звучить пісня: «Журавлі».

 

Авторство, на жаль, не встановлено

Джерело: http://dubanevychi.info