У образі жінок і міфи оживають…

Мета:пошук та інтерпретація  образу жінки в міфологічних джерелах на прикладі «Міфу про Орфея», «Міфу про Пігмаліона та Галатею»,  а також в творчості Лесі Українки; розвивати навички виразного читання; виховувати повагу до жінки, естетичне сприйняття світу; зацікавити творчістю  українських та світових джерел міфології.

Форма проведення:«Витівка богів, або подорож в минуле»

Обладнання:декорації, можливі ілюстрації, костюми

Вікова категорія: 9-11 клас

Звучить музика

Виходять з різних боків Пігмаліон, Орфей та Лукаш (це нагадує сон)

Пігмаліон:

Як світло дня, як уночі зоря

Ти кличеш, зігріваєш і мовчиш.

Моя самотня мрія і мара,

Чому не оживаєш, не тремтиш?

(поодаль стоїть Галатея, потім повільно зникає)

Орфей:

О! Як забути очі і ходу,

Коли довірливо за мною крокувала,

За тебе кращу в світі не знайду,

Ти від невдачі мою душу рятувала!

(з протилежного боку тихо проходить і зникає  Евридика)

Лукаш: 

У лісі дивному, як ніч,

Дівча зустрів дивакувате.

Мені наснилась дивна річ –

Як вміють в царстві тім кохати…

(Мавка також промайнула повз героїв, кожен з яких розходиться в різні боки)

Звук будильника.  21 століття. На сцені молодий юнак Петро, який щойно прокинувся:  І насниться ж таке! Ні, це точно сон, адже в наш час свої почуття прийнято приховувати!..

Лунає дзвоник. Забігає Амур.

Амур:А може, не варто приховувати очевидне?

Петрик:Оце так!

Амур:І сон тобі недаремно наснився. Я його другий тиждень навіюю, щоб зрозумів ти нарешті, мій нерозумний підопічний, що почуття закоханості – це ціле мистецтво, яке штовхало людей на подвиги, примушувало ризикувати життям!..

Петро:Це щось неймовірне! Мабуть, вчора заснув над світовою літературою і  досі не можу прокинутися!  Нічого, зараз я себе ущипну, і прокинуся…

Амур:Не трудися, я сам! (Коле його стрілою)

Петро:Агов! Що ти робиш? Припини! Тебе не існує. Ти лише в легендах існував!

Амур:Те, що нас ніхто не бачить, не означає, що нас не існує, просто ми вміємо майстерно ховатися…

Петро:Ми?

Амур:Ми! Я з групою підтримки! Ерато, а йди-но сюди! Знайомся, це твоя Муза на сьогоднішній день! (Підводить Музу до Петра) Запросиш леді на каву, чи так і будемо стовбичити в коридорі?

Петро:Навіщо? Навіщо Ви, леді, спустилися з Парнасу до грішного Петра? Якщо ви ті, за кого себе видаєте, то маєте знати, що я успішно навчаюся, тренуюся, є активістом у житті класу та школи!..

Муза:(співуче) Ми знаємо, знаємо, але Вам, юначе, й справді знаболися наша допомога, бо вже третій місяць поспіль Ви таємно зітхаєте за Вашою однокласницею і не наважуєтеся запросити її в кіно!

Петро:Ось в чому справа! Мамо, виходь! Ти маскарад влаштувала, щоб мене з дому виштовхати?

Муза з Амуром переглядаються, потім, переморгнувшись, плескають в долоні. Чути шум вітру, дзвін. Змінюються декорації. Герої опиняються у підніжжя гори, де сидить засмучений чоловік.

Петро:Що за диво? Де ми? Пейзаж незнайомий!

Муза:Тихо! Дивись…(показує на чоловіка з арфою)

Петро:Що це за дивак? Не може бути!

Амур:Він тобі відомий?

Петро:Здається, це Орфей! Він втілення ідеального співця, рівних якому немає на світі.  Коли співав, навіть птахи замовкали, вітер не шумів, боячись зупинити спів, а люди боялися порушити ілюзію музики.

Амур: Ось бачиш, під впливом старовини та Музи твої слова набувають іншого звучання!

Петро:Я ніколи так не говорив. Був переконаний, що стисло і влучно висловлювати свою позицію набагато дієвіше! Але куди він зібрався? (спостерігає, як Орфей рішуче встав і вирушив в дорогу)

Амур:А давайте будемо його супутниками…

Петро:Не думаю! Він пішов до Персефони в царство мертвих, щоб повернути кохану…

Амур:Як добре жити в майбутньому: все відомо… Що ж почекаємо наших героїв на землі.

Муза:Дивіться! Вони повертаються…

(з’являються Орфей і Евридика)

Петро: Вимушений вас розчарувати! Хоч Орфею і вдалося домовитися про повернення Евридики, та все – таки він порушить обіцянку…

Муза:Про що ти? Дивися як він радіє…

Петро:Йому не можна повертатися і дивитися на дружину, допоки не ступить на землю… Мені шкода.

Муза:Треба йому сказати. (біжить до Орфея, але він оглянувся і силует повернувся та зник)

Амур:  (підводить Музу до Петра) Не треба, друзі, не хвилюйтеся! Їхнє кохання залишиться вічністю. Хіба це не прекрасно?

Муза:

Вона уже — не та білява жінка,

оспівана колись в піснях поета,

вона уже — не пахощі, не острів

широкої постелі, бо уже

вона не власність жодного мужчини.

її розв'язано, мов довгі коси,

і віддано, мов пробуялу зливу,

й поділено, немов запас стократний.

Вона — вже корінь…         (Райнер Марія Рільке «Орфей, Евридика, Гермес»)

Орфей:

О диво! Тебе хоч краєм ока бачив я,

Тебе, яка для мене Музою була.

Тобі усі пісні я присвячу,

Кохання за обох я збережу!

(звук арфи) Орфей виходить.

Амур:Я такий сентиментальний став, мабуть, треба взяти відпустку!

Петро: Що? (не відриваючись дивиться услід Орфею) Звісно! І він більше до жодної жінки не зміг відчути того почутя, яке зберігав для своєї Евридики. Це неймовірно…

Муза:Ходімо.

 Чути шум вітру, дзвін. Змінюються декорації.  Герої в майстерні Пігмаліона, який стоїть перед статуєю.

Пігмаліон:

Ніколи ще раніше я

Не досягав такого чуда!

Вона, як вранішня зоря!

Вона чистіша від струмочка.

А очі? Риси? Неможливо

Зустріти кращу, ніж вона.

Така тендітна, ніжна, мила!

У світі є така одна!

Петро:  Так це ж Пігмаліон! Йому вдалося створити найгармонічнішу і найдовершенішу скульптуру жінки, яка не залишила його байдужим!

Амур:Він цілими днями просив Афродіту оживити Галатею…

Петро:Але ж ця історія зі щасливим кінцем?

Муза:А тобі цього хотілося б?

Петро:З вами з прагматичного і байдужого я перетворююся на меланхолічного і романтичного лицаря.

Муза:Це ще не все! Амуре, допоможи матері! Попрацюй за неї.

Амур:Завжди я! (підходить і посипає Галатею чарівним зіллям, від якого вона оживає)

Галатея:

О мій творцю, давно вже я відчула,

Як часточку душі ти оживив,

Увесь цей час твої молитви чула,

Моє єство і серце ти розкрив!

Пігмаліон:Мене боги почули, їм хвала!

Байдужими не залишились до кохання,

Мені життя назустріч Галатея відкрива,

Чекають радісні і теплі нас світання.

Амур:Я зараз розплачуся, які ж вони милі!

Муза:Ти занадто дратівливий, а тим часом нам пора!

Чути шум вітру, дзвін. Змінюються декорації.  Герої в лісі.

Петро:Я навіть не встиг висловити свої вітання Пігмаліону.

Муза: (посміхається)Ми інкогніто. Тому наші герої не можуть нас бачити. Тихо. Ми тут не одні…

Виходить Лісовик. Чути звук сопілки.

Лісовик:

(тупає зо злості ногою і ламає з тріском свого ціпка)

Не гідна ти дочкою лісу зватись!

бо в тебе дух не вільний лісовий,

а хатній рабський! (виходить)              Леся Українка «Лісова пісня»

Заходить Лукаш.

Лукаш:

Моє життя змінилось дуже дивно:

Я лісову красуню покохав.

Знайти б хоч раз мені оту стежину,

Де б зміг свою кохану відшукать.

Петро:Читав-читав… Це Лукаш, який шукає Мавку. Амуре, допоможемо йому?

Амур:Е ні! Орфей за своє кохання до потойбіччя ходив, Пігмаліон молив про ласку богів, щоб оживити Галатею. А цей хлопчисько злякався матір, пересуду, зрадив, покинув…

Муза:Та годі вам.

(заходить Мавка)

Мавка:

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!

(З іншого боку заходить Лукаш, він шукає Мавку і не знаходить)

Муза: Яка печальна історія.

Петро:Мені хотілося б, щоб люди могли розуміти один одного, говорити все вчасно, зберігати своє кохання.

Амур:А я про що? Додому?

Муза:Додому.

Кімната Петра, в якій юнак стоїть посередині, обертаючись у пошуку своїх супутників.

Петро: Друзі! Де ж ви? Невже примарилося? (набирає телефонний номер) Тетянко! Привіт! Який в тебе приємний голос! Чому ти затихла? Не мовчи! Хоча і мовчання у тебе, як струмочок. Що зі мною? Нічого, просто ти мені наснилася: спочатку ч тебе зліпив і оживив, потім мені здалося, що я тебе втратив і навіть пішов до підземного царства, а далі  ще гірше – шукав тебе в лісі і не міг знайти… Підемо сьогодні в кіно? Так?.. Я зайду о 18-ій? Бувай. (кладе трубку) Куди ж ти сховався, Амуре? Музо, ти ж поряд, інакше б я не наважився… Дякую вам.

Звучить спільна музика і танок.

Використана література

1.      Овидий П. Н. Метаморфозы: Пер. с латинского С. Шервинского. – М., 1977;

2.      Бобровская Н.Г. Миф о Пигмалионе и Галатее в веках// Актуальные проблемы изучения и преподавания литературы. – Луганск, 2005. – Вып. II;

3.      Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев. - М.:. Сов.энциклопедия, 1992;

3. Мифология. Энциклопедия / Пер. с англ. Н.В. Гайдаш, Д.В. Кузнецова. - М.: ООО "Издательство "РОСМЭН-ПРЕСС", 2003;

4.      Новикова М. А. Орфей і пекло // Всесвіт.— 1975.— № 12.;

5.      Ратгауз Г. И. Послесловие // Райнер Мария Рильке. Новые стихотворения. Новых стихотворений вторая часть.— М., 1977.

Автор: Бондаренко Маргарита Григорівна, вчитель ЗОШ № 1 ім. Олега Ольжича, м. Миколаїв