У образі жінок і міфи оживають
У образі жінок і міфи оживають…
Мета:пошук та інтерпретація образу жінки в міфологічних джерелах на прикладі «Міфу про Орфея», «Міфу про Пігмаліона та Галатею», а також в творчості Лесі Українки; розвивати навички виразного читання; виховувати повагу до жінки, естетичне сприйняття світу; зацікавити творчістю українських та світових джерел міфології.
Форма проведення:«Витівка богів, або подорож в минуле»
Обладнання:декорації, можливі ілюстрації, костюми
Вікова категорія: 9-11 клас
Звучить музика
Виходять з різних боків Пігмаліон, Орфей та Лукаш (це нагадує сон)
Пігмаліон:
Як світло дня, як уночі зоря
Ти кличеш, зігріваєш і мовчиш.
Моя самотня мрія і мара,
Чому не оживаєш, не тремтиш?
(поодаль стоїть Галатея, потім повільно зникає)
Орфей:
О! Як забути очі і ходу,
Коли довірливо за мною крокувала,
За тебе кращу в світі не знайду,
Ти від невдачі мою душу рятувала!
(з протилежного боку тихо проходить і зникає Евридика)
Лукаш:
У лісі дивному, як ніч,
Дівча зустрів дивакувате.
Мені наснилась дивна річ –
Як вміють в царстві тім кохати…
(Мавка також промайнула повз героїв, кожен з яких розходиться в різні боки)
Звук будильника. 21 століття. На сцені молодий юнак Петро, який щойно прокинувся: І насниться ж таке! Ні, це точно сон, адже в наш час свої почуття прийнято приховувати!..
Лунає дзвоник. Забігає Амур.
Амур:А може, не варто приховувати очевидне?
Петрик:Оце так!
Амур:І сон тобі недаремно наснився. Я його другий тиждень навіюю, щоб зрозумів ти нарешті, мій нерозумний підопічний, що почуття закоханості – це ціле мистецтво, яке штовхало людей на подвиги, примушувало ризикувати життям!..
Петро:Це щось неймовірне! Мабуть, вчора заснув над світовою літературою і досі не можу прокинутися! Нічого, зараз я себе ущипну, і прокинуся…
Амур:Не трудися, я сам! (Коле його стрілою)
Петро:Агов! Що ти робиш? Припини! Тебе не існує. Ти лише в легендах існував!
Амур:Те, що нас ніхто не бачить, не означає, що нас не існує, просто ми вміємо майстерно ховатися…
Петро:Ми?
Амур:Ми! Я з групою підтримки! Ерато, а йди-но сюди! Знайомся, це твоя Муза на сьогоднішній день! (Підводить Музу до Петра) Запросиш леді на каву, чи так і будемо стовбичити в коридорі?
Петро:Навіщо? Навіщо Ви, леді, спустилися з Парнасу до грішного Петра? Якщо ви ті, за кого себе видаєте, то маєте знати, що я успішно навчаюся, тренуюся, є активістом у житті класу та школи!..
Муза:(співуче) Ми знаємо, знаємо, але Вам, юначе, й справді знаболися наша допомога, бо вже третій місяць поспіль Ви таємно зітхаєте за Вашою однокласницею і не наважуєтеся запросити її в кіно!
Петро:Ось в чому справа! Мамо, виходь! Ти маскарад влаштувала, щоб мене з дому виштовхати?
Муза з Амуром переглядаються, потім, переморгнувшись, плескають в долоні. Чути шум вітру, дзвін. Змінюються декорації. Герої опиняються у підніжжя гори, де сидить засмучений чоловік.
Петро:Що за диво? Де ми? Пейзаж незнайомий!
Муза:Тихо! Дивись…(показує на чоловіка з арфою)
Петро:Що це за дивак? Не може бути!
Амур:Він тобі відомий?
Петро:Здається, це Орфей! Він втілення ідеального співця, рівних якому немає на світі. Коли співав, навіть птахи замовкали, вітер не шумів, боячись зупинити спів, а люди боялися порушити ілюзію музики.
Амур: Ось бачиш, під впливом старовини та Музи твої слова набувають іншого звучання!
Петро:Я ніколи так не говорив. Був переконаний, що стисло і влучно висловлювати свою позицію набагато дієвіше! Але куди він зібрався? (спостерігає, як Орфей рішуче встав і вирушив в дорогу)
Амур:А давайте будемо його супутниками…
Петро:Не думаю! Він пішов до Персефони в царство мертвих, щоб повернути кохану…
Амур:Як добре жити в майбутньому: все відомо… Що ж почекаємо наших героїв на землі.
Муза:Дивіться! Вони повертаються…
(з’являються Орфей і Евридика)
Петро: Вимушений вас розчарувати! Хоч Орфею і вдалося домовитися про повернення Евридики, та все – таки він порушить обіцянку…
Муза:Про що ти? Дивися як він радіє…
Петро:Йому не можна повертатися і дивитися на дружину, допоки не ступить на землю… Мені шкода.
Муза:Треба йому сказати. (біжить до Орфея, але він оглянувся і силует повернувся та зник)
Амур: (підводить Музу до Петра) Не треба, друзі, не хвилюйтеся! Їхнє кохання залишиться вічністю. Хіба це не прекрасно?
Муза:
Вона уже — не та білява жінка,
оспівана колись в піснях поета,
вона уже — не пахощі, не острів
широкої постелі, бо уже
вона не власність жодного мужчини.
її розв'язано, мов довгі коси,
і віддано, мов пробуялу зливу,
й поділено, немов запас стократний.
Вона — вже корінь… (Райнер Марія Рільке «Орфей, Евридика, Гермес»)
Орфей:
О диво! Тебе хоч краєм ока бачив я,
Тебе, яка для мене Музою була.
Тобі усі пісні я присвячу,
Кохання за обох я збережу!
(звук арфи) Орфей виходить.
Амур:Я такий сентиментальний став, мабуть, треба взяти відпустку!
Петро: Що? (не відриваючись дивиться услід Орфею) Звісно! І він більше до жодної жінки не зміг відчути того почутя, яке зберігав для своєї Евридики. Це неймовірно…
Муза:Ходімо.
Чути шум вітру, дзвін. Змінюються декорації. Герої в майстерні Пігмаліона, який стоїть перед статуєю.
Пігмаліон:
Ніколи ще раніше я
Не досягав такого чуда!
Вона, як вранішня зоря!
Вона чистіша від струмочка.
А очі? Риси? Неможливо
Зустріти кращу, ніж вона.
Така тендітна, ніжна, мила!
У світі є така одна!
Петро: Так це ж Пігмаліон! Йому вдалося створити найгармонічнішу і найдовершенішу скульптуру жінки, яка не залишила його байдужим!
Амур:Він цілими днями просив Афродіту оживити Галатею…
Петро:Але ж ця історія зі щасливим кінцем?
Муза:А тобі цього хотілося б?
Петро:З вами з прагматичного і байдужого я перетворююся на меланхолічного і романтичного лицаря.
Муза:Це ще не все! Амуре, допоможи матері! Попрацюй за неї.
Амур:Завжди я! (підходить і посипає Галатею чарівним зіллям, від якого вона оживає)
Галатея:
О мій творцю, давно вже я відчула,
Як часточку душі ти оживив,
Увесь цей час твої молитви чула,
Моє єство і серце ти розкрив!
Пігмаліон:Мене боги почули, їм хвала!
Байдужими не залишились до кохання,
Мені життя назустріч Галатея відкрива,
Чекають радісні і теплі нас світання.
Амур:Я зараз розплачуся, які ж вони милі!
Муза:Ти занадто дратівливий, а тим часом нам пора!
Чути шум вітру, дзвін. Змінюються декорації. Герої в лісі.
Петро:Я навіть не встиг висловити свої вітання Пігмаліону.
Муза: (посміхається)Ми інкогніто. Тому наші герої не можуть нас бачити. Тихо. Ми тут не одні…
Виходить Лісовик. Чути звук сопілки.
Лісовик:
(тупає зо злості ногою і ламає з тріском свого ціпка)
Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський! (виходить) Леся Українка «Лісова пісня»
Заходить Лукаш.
Лукаш:
Моє життя змінилось дуже дивно:
Я лісову красуню покохав.
Знайти б хоч раз мені оту стежину,
Де б зміг свою кохану відшукать.
Петро:Читав-читав… Це Лукаш, який шукає Мавку. Амуре, допоможемо йому?
Амур:Е ні! Орфей за своє кохання до потойбіччя ходив, Пігмаліон молив про ласку богів, щоб оживити Галатею. А цей хлопчисько злякався матір, пересуду, зрадив, покинув…
Муза:Та годі вам.
(заходить Мавка)
Мавка:
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
(З іншого боку заходить Лукаш, він шукає Мавку і не знаходить)
Муза: Яка печальна історія.
Петро:Мені хотілося б, щоб люди могли розуміти один одного, говорити все вчасно, зберігати своє кохання.
Амур:А я про що? Додому?
Муза:Додому.
Кімната Петра, в якій юнак стоїть посередині, обертаючись у пошуку своїх супутників.
Петро: Друзі! Де ж ви? Невже примарилося? (набирає телефонний номер) Тетянко! Привіт! Який в тебе приємний голос! Чому ти затихла? Не мовчи! Хоча і мовчання у тебе, як струмочок. Що зі мною? Нічого, просто ти мені наснилася: спочатку ч тебе зліпив і оживив, потім мені здалося, що я тебе втратив і навіть пішов до підземного царства, а далі ще гірше – шукав тебе в лісі і не міг знайти… Підемо сьогодні в кіно? Так?.. Я зайду о 18-ій? Бувай. (кладе трубку) Куди ж ти сховався, Амуре? Музо, ти ж поряд, інакше б я не наважився… Дякую вам.
Звучить спільна музика і танок.
Використана література
1. Овидий П. Н. Метаморфозы: Пер. с латинского С. Шервинского. – М., 1977;
2. Бобровская Н.Г. Миф о Пигмалионе и Галатее в веках// Актуальные проблемы изучения и преподавания литературы. – Луганск, 2005. – Вып. II;
3. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х т. / Гл. ред. С.А. Токарев. - М.:. Сов.энциклопедия, 1992;
3. Мифология. Энциклопедия / Пер. с англ. Н.В. Гайдаш, Д.В. Кузнецова. - М.: ООО "Издательство "РОСМЭН-ПРЕСС", 2003;
4. Новикова М. А. Орфей і пекло // Всесвіт.— 1975.— № 12.;
5. Ратгауз Г. И. Послесловие // Райнер Мария Рильке. Новые стихотворения. Новых стихотворений вторая часть.— М., 1977.
Автор: Бондаренко Маргарита Григорівна, вчитель ЗОШ № 1 ім. Олега Ольжича, м. Миколаїв



Найважливіше
з теорії детективу!
Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com
ОГОЛОШЕННЯ
До уваги передплатників!
Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!
Передплатити журнали можна:
на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;
за телефоном:
(044) 454-12-80;
у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ
«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»
(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!
Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.
Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.
Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.
Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").