«ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І МОВИ»

Мета заходу. Виховання любові до рідної мови.

Дата проведення: 9 листопада. Для учнів 5-11 класів.

Ведучий.

Мова кожного народу —

Неповторна і — своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші — трелі солов'я.

На своїй природній мові 

І потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, —

Бо ж єдина — так, як мати, —

Мова в кожного із нас!

(В. Лучук)

І сторінка перша. Від кирилиці до "Кобзаря".

Гробниці, кості й мумії мовчать,

А слово вічне, ніби далина.

Із темряви віків, де цвинтаря печать,

Лиш чути письмена...

Іван Бунін

Ведучий. «Історія — скарбниця наших діянь, свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє»,— говорив один з наймудріших серед письменників, іспанець Сер­вантес. Саме як «скарбниця наших діянь», історія підказує численні приклади того, що навіть найновітнішим відкриттям часто-густо передували здогади, пошуки та роздуми.

Ведуча. Виникнення письма має надзвичайно важливе значен­ня в історії народу. Письмо — одне з найістотніших знарядь культу­ри, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'я­зана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи ма­ли наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

Ведучий. Тривалий час побутувала думка, ніби-то наші пращу­ри завели писемність лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.

Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили, та й досі знаходять, — на кам'яних плитах, нагробках, амфорах — таємничі, незрозумілі знаки.

Ведуча. Перший історик слов'янської писемності болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив у Xсторіччі при дворі болгарського царя Симеона, у книзі «Сказання про пись­мена» розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший — коли слов'яни ще були язичниками, отож читали і воро­жили за допомогою рисок та зарубок.

Другий етап — коли вони хрестилися, то почали писати римськи­ми і грецькими письменами, але було це письмо "без обустроєнія", тобто не пристосоване до слов'янської мови. Письмо у вигляді "черт і різ" використовували для позначення належності речей певній особі, позначення кількості речей, тварин або осіб, для гадання та, інших подібних функцій.

Ведучий. Прямим попередником слов'янської мови — то алфа­віт, створений великими просвітителями слов'ян — братами Кири­лом і Мефодієм.

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місті складалася наполовину з греків, наполовину з слов'ян. Грекинею була ма­ти братів, а батько — болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову — солунських слов'ян. Костянтин [Ки­рило] (827 — 14 лютого 869 р.) здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талано­витим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 — В квітня 885 р.) був управителем однієї слов'янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послав Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов'янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

— Адже ви обоє солуняни, — сказав Михайло, — а солуняни всі го­ворять по-слов'янськи. Я знаю,—додав він, звертаючись до Костян­тина, —ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії. Відповідь Костянтина знаходимо у «Житіях Кирила і Мефодія».

Ведуча. Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Мо­равську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що. намага­тися писати на воді!

За свідченням джерел, Костянтин перед від'їздом до Моравії роз­робив слов'янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій при­везли до Велеграда слов'янську абетку та три-чотири богослужебні книги, перекладені на слов'янську мову. У посланні папи Іоанна VIIIдо моравського князя Святополка (880 р.) Костянтина названо «творцем слов'янського письма».

Ведучий. Існує два різновиди старослов'янських писемних зна­ків: кирилиця (на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця.

Кириличний алфавіт з XIстоліття широко застосовується в ду­ховній і світській літературі східних слов'ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов'янські народи; російський, український і білоруський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. В середині XVIст. у східних слов'ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою «Апостол» надрукована в Москві в 1564 p., в Україні — у Львові — 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро І ввів нову систему знаків — гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від склад­ної системи знаків наголосу.

IIсторінка. Українська мова серед східнослов'янських мов.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, —

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

Ведучий. Українська мова функціонує як національна мова ук­раїнського народу в Україні. За даними перепису 1989 р. у складі населення України, яке становило 51,4 млн. чоловік, налічувалося 37,4 млн. українців. З цієї кількості рідною мовою — українську — вважали 32,8 млн. чоловік. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Роси, Молдавії, Білорусії, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

Ведуча. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, почи­наючи з найдавніших джерел, датованих XIст.

Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов'янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у XIVст.; безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, виступає праслав'янська мова, розпад якої розпочався в VIIст.

Ведучий. Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою — виданням "Енеїди" Котляревського у 1798 р. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуван­ня книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нані­вець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

Ведуча. Ще одна дата — 1840 p., коли вперше було видано тво­ри Т.Г. Шевченка, — може вважатися доленосною: з того часу мо­ва українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху і перепони, і за­борони, і кров та сльози найкращих синів.

ІІ сторінка. "Ну що б, здавалося, слова?

Слова та голос,

Більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує..."

Звучить мелодія пісні "Реве та стогне Дніпр широкий". На сцені 12 учениць в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени:

1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 рік— видано розпорядження російської церкви про вилу­чення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863рік —указ російського міністра Валуєва про заборону ви­дання книжок українською мовою.

1876 рік — указ російського царя Олександра IIпро заборону друкування нот українських пісень. 1884 рік — закрито всі українські театри. 1908 рік — вся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Роси шкідливою, "могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи". 1914 рік — російський цар Микола IIліквідовує українську пре­су — газети й журнали.

1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік— видано постанову про так зване посилення вивчен­ня російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що привело до нехтування рід­ною мовою навіть багатьма українцями.

1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто «а третій план, що позначається ще й сьогодні. (Музика замовкає).

Із глибини сцени виходить ведуча із запаленою свічкою і читає "Молитву" Ольги Яворської. Дівчата повертаються обличчям до глядачів У кожної також в руках горить свічка.

Молитва

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний Демон, що керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

О, Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми, пізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та сповнена любові і відваги

З-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

(Звучить музика "Чом, чом, чом, земле моя". На задньому плані дівчатка починають водити танок).

Ведуча.

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову можна забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?!

От тому плекайте, діти,

Рідненькую мову

І учіться говорити

Своїм рідним словом!

Мово рідна, слово рідне, —

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Але камінь має!

Сидір Воробкевич

(Дівчатка залишають сцену. Замовкає музика. На сцену вихо­дять учні початкових класів).

Учениця. Поетеса Наталка Білоцерківець сказала, що наша мова

Купана, цілована

Хвилями Дніпровськими.

Люблена, голублена

Сивими дібровами.

З колоска пахучого,

З кореня цілющого,

Із усмішки і сльози,

Сонця, вітру і грози.

Учень.

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою...

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з мене Україна-мати.

Андрій Малишко

Учениця.

Я знаю, мова мамина — свята.

В ній вічний, незнищений дух свободи.

Ті плекали душі і вуста

Мільярдів. Це жива вода народу.

Учень.

Її зневажить — зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це — забруднити плеса чистих вод,

Це — потоптати материнські руки.

Які нас від напастей берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Учениця.

Зневажить мову мамину — біда,

Котра пустими зробить наші душі,

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калині сушить.

Зневажать мову — зрадити себе

(А зрадників хто може поважати),

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

(M. Адаменко «Жива вода»)

Вчитель.

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

Але ти, дитино,

Покликана захищати своїми долоньками

Крихітну свічечку букви "І",

А також,

Витягнувшись на пальчиках,

Оберігати місячний серпик

Букви "є",

Що зрізаний з неба

Разом з ниточкою.

Бо кажуть, дитино.

Що мова наша — солов'їна.

Правильно, кажуть.

Але затям собі,

Що колись

Можуть настати і такі часи,

Коли нашої мови

Не буде пам'ятати

Навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися

Тільки на солов'їв, дитино.

IVсторінка. Мамина пісня.

Лунає у запису народна пісня у виконання співачки Ніни Матвієнко:

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито ще й овес,

Сьогодні зібрався рід увесь.

В супроводі пісні, що поступово стихає і замовкає, вчитель звер­тається до присутніх.

Перші поняття про мову, про щастя, добро і ласку нерозривно пов'язані з образом найдорожчої для нас людини — матері. А її ко­лискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні. З колискової пісні починається потяг людини до добра, творчості й снаги.

(Учні декламують вірш М. Бакая «Солов'їне пісня»).

1-й учень.

Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

 

2-й учень.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.,

У рідному краї і небо безкрає,

потоки, потоки, мов струни течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях

3-й учень.

Тут мамина лісня лунає і нині,

її підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

4-й учень.

Одна Батьківщина і більш не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Вчитель. Любов до рідного крага, мови починається з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують надзвичайною ніжністю і простотою. У них — материнська ласка і любов, світ доб­ра, краси і справедливості.

Колискова пісня... Скільки їх створив народний геній! Лагідний материн спів засівав дитячу душу любов'ю до людей, природи, до всього живого.

Під спів материної пісні виростали поети і композитори, хліборо­би і захисники рідної землі, космонавти і вчені, філософи і просто мудрі люди. І біда наша в тім, що ми забули пісню, адже її мелодія, мова виховують доброту, чуйність, милосердя. Так давайте заспіваємо пісні про рідну хату, рідну матінку.

5 кл.— "Душі криниця" (О. Морозов, А. Демиденко);

6 кл. — "Чуєш, мамо" (О. Злотник, М. Ткач);

7 кл. — "Пісня про рушник" (П. Майборода, А. Малишко)

8 кл. — "Моя стежина" (П. Майборода, А. Малишко);

9 кл. — "Спасибі, мамо, за життя" (О. Балик);

10 кл. — "Смерекова хата" (П. Дворський, М. Бакай);

11 кл. — "Мамина коса" (В. Хорт, І. Чернецький).

Учениця.

Затуляли чужинці в обіймах нам рот,

І перевертні кривдили зраджену мову.

Вилив душу в пісні український народ,

І живе мій народ у співучому слові.

Мій народе, пісень триста тисяч твоїх,

Уяви, сколихнули б умить Україну, —

Захотіли б, мабуть, всі землі солов'ї

Вивчить мову і пісню твою солов'їну.

(В. Василашко)

Вчитель. От і перегорнули ми з вами останню сторінку нашого усного журналу. Поговорили про виникнення солов'їної писемності, про нашу солов'їну мову, мамину пісню.

Учениця.

Ой яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще байрак.

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна "звідкіля" і "звідки", можна і "звідкіль".

Є в ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль...

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі.

Кликало на битву проти супостата,

І за все це, слово, дякуєм тобі.

Скрізь одне жадання, і мета, і ясність,

Живемо, працюєм як одна сім'я.

І краса новітня окриля сучасність,

Цю красу звеличує мова і моя.

Нас далеко звеличує мова і моя.

Нас далеко чути, нас далеко видно,

Дмуть вітри історії в наші паруси.

Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вістку донеси.

(О. Підсуха)

 

Авторство, на жаль, не встановлено

Джерело: http://allref.com.ua

Найважливіше
з теорії детективу!

Знайомтеся з цікавими статтями і доповнюйте рубрику своїми теоріями та практичними історіями. Чекаємо на ваші листи за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com

Читати журнал "Дніпро" Статті

ОГОЛОШЕННЯ

До уваги передплатників!

Друкована та електронна версії журналу «Дніпро» виходять щомісячно!

Передплатити журнали можна:

на сайті:
www.dnipro-ukr.com.ua;

за телефоном:
(044) 454-12-80;

у відділеннях «Укрпошти».

ЦИТАТА ДНЯ

«Текст – це лише пікнік, на який автор приносить слова, а читачі – сенс»

(Цвєтан Тодоров)

УВАГА!!!

Пропонуємо всім охочим узяти участь у написанні літературно-критичних статей про нобелівських лауреатів.

Чекаємо на ваші роботи про Томаса Еліота до 31 липня 2016 року.

Найкращу статтю буде опубліковано на сторінках журналу.

Роботи надсилайте за адресою: lit-jur-dnipro-zav.proza@kas-ua.com (із позначкою "Нобелівка").