Минуще все, лиш слово не мине

(сценарій лінійки, присвяченої Дню української писемності та мови)
 
Звучить пісня В. Малишева «Україна».

На лінійку виходять хлопчик і дівчинка. У руках запалені свічки. Читають «Молитву до мови» Катерини Мотрич.

Дівчинка: Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з Дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого Духу.

Хлопчик: Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, І Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не пускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський, люд, хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.

(Відходять.)

Дівчинка 1: Рідна мово!

Дівчинка 2: Мудра Берегине!

Дівчинка 1:  Пресвятая Богородице!

Дівчинка 2:  Судилася їй терниста доля.

Дівчинка 1:  Вона, як і Україна, дивиться в душукожного з нас очима рідної мами, батьківським словомпромовляє до нашого серця.

Дівчинка 2: Слово рідної мови, увінчане терновимвінком страждання, не раз топтане і зневажене.

Дівчинка 1:  Заборонене і зганьблене.

Дівчинка 2: Зраджене і забуте.

Дівчинка 1:  Щоразу воскресало, аби відродитися утерновому вінку страждання, краси і слави.

Дівчинка 2: Терниста дорога стелилася нашій мовіна шляху державності, котра лише нині набулазаконодавчої конституційної сили...

Дівчинка 1:  1989 р. — прийнято Закон «Про мови вУкраїні».

Дівчинка 2: 1996 р. — Верховную Радою Україниприйнято Конституцію України, в якій українськіймові надано законодавчої конституційної сили.
 9 листопада проголошено Днем української писемності та мови.

Дівчинка 2: Мова...

Дівчинка 1:  Вона існує, живе, бореться незалежно від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.

Дівчинка 2: Слово безсмертне. Адже ніхто незаперечить давню біблійну істину: (разом) «Спочаткубуло Слово, і Слово було Бог».

(Відходять.)

Учениця: Сьогодні ми маємо чимало цікавих версій щодо походження української писемності.

Учень: Учені вважають, що автори трипільських написів — найдавніші племена, які жили на території теперішньої України, пелазги мали свою звуко-буквену азбуку, яка претендує на те, щоб вважатися першою у світі.

Учениця: Деякі вчені вважають, що пелаз-гійський алфавіт — не що інше, як етруський. Існує висловлювання історика другої половини І ст. до н.е. Діодора Сицилійського про те, що етруські букви могли б мати назву пелазійських, бо пелазги ними користувалися. З цього випливає, що писемність України походить не з кирилиці IX ст. н.е., а витоки її сягають періоду II тис. до н.е. Давню ж грецьку абетку, яку використали Кирило і Мефодій у створенні кирилиці, елліни одержали від пелазгів.

Учень: Чи не найзагадковішим витвором нашої давнини є так звана «Велесова книга» — пам'ятка дохристиянської стародавньої культури, що розповідає про передісторію слов'ян, про їхню боротьбу з ворогами, захищає віру предків-язичників.

Перший читець:
У часи ті Бог великий
Не ховавсь в небесній млі,
А усі боги родились
І вмирали на землі.
Рано вдосвіта на сході
Прокидавсь ясний Дажбог
І ходив-блукав до ночі
Синім степом без дорог.
По зелених пишних луках

Велес пас овець гладких,

Грів їх вовною м'якою,

Одганяв вовків від них.

Другий читець: Над дрімучими лісами

 По пустелі степовій
 Бог Стрибог літав на крилах,
Грав на кобзі золотій.

Третій читець:

Бог Перун на чорних хмарах
Вічно землю об'їздив,
Часом плакав, як дитина,
Часом сурмами будив...

Четвертий читець:
А в річках жили русалки,
Хапуни-водяники,
Лісовик свистів у лісі,
І сміялися Мавки...
(Олександр Олесь)

Учень: «Велесова книга»... Таємнича, загадкова розповідь наших предків про світ, природу, богів, її загадку все ще не розгадано.

Дівчинка 1:  Будемо сподіватися,

Дівчинка 2: що український письменник Сергій
Плачинда,

Дівчинка 1:  англієць Річард Вілсон,

Дівчинка 2: російський літературний знавець Дмитро Лихачов,

Дівчинка 1:  Давньогрецький історик другої
половини І ст. до н.е. Діодор Сицилійськии

Дівчинка 2: мали підстави твердити, що писемність, котра виникла на території сучасної України, є однією з перших у світі.

Дівчинка 1: Адже століттями до нашої ери і століттями нашої ери на цій землі жили люди, вирощували хліб, виховували дітей, плекали слово єдину молитву життя і безсмертя.
Учні читають поезії про мову

Дівчинка 1:

Наша .мова
Мова наша, мова
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
 
Дівчинка 2:
Крилате слово
Добірна фраза,

мов КОШТОВНИЙ камінь, огранений на бистрині життя — живого мовлення.

Народ її віками випещував і бавив, мов дитя. Вона є дзеркалом історії народу: здобутки, втрати, радість і журба, Житейська мудрість і дівоча врода, Струнка тополя, схилена верба, і простота, виразність, мальовничість і мелодійність, й гострота меча... Черпай досхочу з мовної криниці та дбай про неї, мови не втрачай, бо нею ти живий! Але забувши Крилате слово, — нидіє душа... Коштовний камінь без коріння в душах на торзі мов не вартий і гроша!

Л. Андрела

Дівчинка 3:
Слова вмирають. Блякнуть
їх багато,
І раптом чуєш, злато слово,
Злато!
Ах, хочеться скупатися у тім
Отецькім слові, слові золотім!
І хочеться, і прагнеться без тями
До цього слова припадать устами,
Ридати і радіти водночас,
Його не спляндрував жорстокий час,
Жорстокий деспот, слідця закону,
Не заточив, не спрятав у скарбону,
Не осліпив, не вбив, не залякав,
На гріш розмінний не перекував
Слова вмирають? Блякнуть?
Ні, не блякнуть.
Іще століття перед ними вклякнуть...
Р. Лубківський

Народе мій, дитино ясночола!

Живи й орудуй мовами всіма,

Бо кожна мова — твого духу школа,

Твоєї правди — золота сурма.

Вклякли перед зорею світовою,

Що пламеніє, наче сонця креси,

Та не молися мовою чужою,

Бо на колінах стоячи, умреш.
Д. Павличко

Дівчатка: Бережімо, шануймо рідну мову цей невмирущий голос України.

Звучить пісня «Господи, помилуй 

Авторство, на жаль, не встановлено

Джерело: http://petdnepr.at.ua

Помилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER