Хай вічно горить вогонь пам`яті

Учень: Чимало свят дарує нам життя,

Як в рідний дім повернення з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

Це свято не затьмариться в віках.

В цей день нестимуть люди завжди квіти,

Не обміліє пам`яті ріка  -

В серцях нащадків буде жити...

Учитель:  Яка б річниця визволення нашої країни від німецько-фашистських загарбників не наступала, думка про те, що настала тиша, прийшов довгожданий, вистражданий, оплачений дорогою ціною мир, бентежить душу. І саме тому, щоб про це не забували, щоб не згасала пам`ять про тих, хто не шкодував своєї крові, хто приніс на олтар свободи найдорожче, не байдужіли до сторінок історії, яку гортає життя, ми збираємося сьогодні.

Сьогодні ми віддаємо дань пам`яті тим, хто загинув на фронтах. Приносимо слова вдячності живим.

Зараз ми послухаємо у грамзаписі спогади учасників боїв.

Спасибі Вам, шановні!

Учні:  Над хвилями Волги,

В краю вогняному

Підводиться стовпчик

 І зірка на ньому.

Вербичка в жалобі

Стоїть, мов спокута...

Ніхто не забутий,

Ніщо не забуте!

 Не спиться ще вдовам,

Бо туга лишилась,

Для них і сьогодні

Війна не скінчилась.

Серця в них назавжди тривогою скуті.

Ніхто не забутий,

Ніщо не забуте.

Учитель: Ніхто не забутий, ніщо не забуте. Відтоді минає 65 рік. Але той час у всіх подробицях пам`ятають люди старшого покоління. Про це пам’ятає історія.

Учні:  За Батьківщину у боях вмирали

Однаково – дорослі і малі.

За довгі роки ще не розшукали

Усіх могил солдатських на землі.

Вже весни не вперше травою покрили

Відмітин війни навіть цятки малі...

Лиш братські могили, лиш братські могили

Болять, не стихаючи, рідній землі.

Розкидані вони у чистім полі,

Десь при дорозі, у розмай-траві...

Могил отих не обминай ніколи;

Поховані у них – для нас живі!

Когось не діждались, хто рідний і милий,

У пам’яті обпалену біль заповза.

Воєнні могили, високі могили,

Завжди біля вас материнська сльоза.

Ота сльоза ніколи не зітреться,

Що в правді нашій і чужій вині...

Лишила батьківщина біля серця

Своїх синів, загиблих на війні.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитись низько

Усім, усім, хто не прийшов з війни.

Учитель: Немає нині жодного міста чи села, де б не берегли все те, що пов’язане з подвигом радянських людей.

Як символ всенародної вдячності в пам’яті про тих, хто віддав своє життя за батьківщину, радянські люди запалили полум’я Вічного вогню. Це – вогонь пам’яті живих про загиблих, вогонь пам’яті серця. Ця пам’ять - вдячність наша за мирне життя, за чисте небо, це біль за тих, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

Учні:   Вже давно боїв немає,

Тільки наш солдат

У руках своїх тримає

Вірний автомат.

Рідний край – єдиний в світі –

Він зберіг живим

І лишився на граніті

Миру вартовим.

Матуся старенька засмучена йде

До сина, що став на граніті,

Це мужністю сина розвиднівся день

І стало світліше на світі.

Стоїть солдатський обеліск.

На обеліску сонця блиск.

Ти принеси сюди, як всі,

Осінні айстри у росі.

Під обеліском зупинись,

Солдатській славі уклонись.

Учитель:

Материнські руки Вітчизни високо піднесли імена патріотів і поставили їх на п’єдестал вічності. Вічна пам’ять героям, які загинули в боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини.

Пам’ятайте! Через віки, через роки – пам’ятайте про тих, хто вже не прийде. Пам’ятайте! Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто увійшов в безсмертя. Вшануємо їх хвилиною мовчання.

(Оголошується хвилина мовчання).   

Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України  в руїни і згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей йшли радянські воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну вітчизняну, справедливу. Перемогли тому, що відстоювали свою Батьківщину, право на щастя, на життя.

Учні:     Довіку не забути нам атаку,

Смертельний бій, годину ту, коли

Червоний стяг до купола рейхстагу

Бійці крізь дим по сходах тих несли.

Такої ми чекали перемоги,

Бажаючи угледіть край війни,

Але в диму губилися дороги,

І додалось вам більше сивини.

До сходів цих і плутаних, і довгих,

Де з ворогом ми сходились в штики,

Від Сталінграда – шлях був не близький.

Та ми пройшли... Здригалися колони

Похмурого рейхстагу в димній млі.

Коли над ним злетів наш стяг червоний

Ясніш одразу стало на землі!

Ми пам’ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової,

Щоб сонце сяяло золоте!

Щоб не окоп чорнів на ниві –

Хліба цвіли, мов килими.

І щоб веселі і щасливі

 До школи всі ходили ми.

(Чути дитячий сміх, лине музика, виконується пісня „Громче, громче смейтесь, дети!”)

Діти:    Зайчик сонячний іскриться

На лататті у ріці.

На піску і на травиці,

І у тебе на лиці.

Промінь радо розсилає

Геть у всі земні кутки.

Чорні, білі і русяві

Дітям гладить голівки.

Щоб жили спокійно люди,

Сонце лагідно сія,

Щоб лунала всюди – всюди

Пісня радісна твоя:

„Хай завжди буде сонце”

Хай завжди буде небо,

Хай завжди буде мама,

Хай завжди буду я!

 

Автор: Донцова Наталя Миколаївна, учитель початкових класів, Донецької школи № 89

Джерело: http://osvita.ua/