Наш Тарас Шевченко -  Сонце України 

Мета: Ознайомити дітей з життєписом великого сина українського народу — Т.Г.Шевченка. Виховувати  любов і  повагу до спадщини, яку  нам залишив поет. Вчити  дітей  наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.

Обладнання: святково прибрана світлиця, портрет Т.Г.Шевченка прикрашениц рушником, стіл, квіти, запалена свічка, виставка дитячих малюнків до віршів Шевченка “Тобі, Кобзарю”.

Епіграф: І мене в сім'ї великім

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пам'янути

Незлим, тихим словом.

Вчитель: Дорогі діти, шановні гості. Сьогодні ми зібралися у цій світлиці, щоб вшанувати пам'ять генія України, нашого Кобзаря — Т.Г.Шевченка.

(Заходить жінка в селянському одязі, несе запалену свічку, ставить біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

(Сідає, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна, вона співає “Колискову”)

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка поки людина не вмре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив тматусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі — ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить чсно і світло, це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить по голові, обоє виходять)

Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур'янах, за що його прозвали “малим приблудою”.

Благословенна та година

Як народила Мати сина

І назвала його Тарасом

Благословен той день і час

Коли прослалась килимами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами — сльозами.

У старій хатині

В кріпака колись

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас

Він не вчився в школі

Він ягнята пас

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка “в науку”. Дивна це була наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах, за найменшу провину карав. Будучи відомим поетом Т.Шевченко згадував ту школу.

Учень: - Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця  в школу одвела

До п'яного дяка в науку

 - Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, - ти казала

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова “наука”.  Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Учень:  Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила

Вчитель: А як шанував Шевченко свою матір. Він жив спогадами про неї, любив її дуже і нас закликав любити, шанувати матерів, піклуватись про них і ніколи не забувати.

Бо хто матір забуває

Того бог карає

Того люди ненавидять

В хату не пускають

Ведучий: Скоро  після смерті матері в 1825 р.  помер і батько.  Смерть батька приголомшила малого Тараса. 

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята...

Ведуча: Тарас наймитує  в школі, а потім наймається пасти громадську    череду. Мине 20 років і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало”.

(Вірш “Мені тринадцятий минало”)

Сценка

Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я  сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж. Малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас:  Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем!

Оксана: Авжеш, будеш! Ф що ти ледащо,  то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питочки хочуть!

Ведучий:Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Пан забирає  Тараса до себе в Петербург козачком.

Хоче малювати

Прагне він до знань

Та за це багато

Зазнає знущань

Нишком він малює

Статуї в саду

Вночі пише вірші

Про людську біду...Вірш “На Великдень, на соломі”

Ведуча: В Петербурзі Тарас зустрічається  з художниками Сошенком, Брюловим, поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності поета і викупили його з неволі.

Вчитель: Тарас виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з 2 срібними медалями і званням “вільного” художника. Тарас малює портрети, картини, робить ілюстрації до віршів.

 - Ось які ілюстрації до віршів Шевченка намалювали учні школи.

(Виставка малюнків “Тобі, Кобзарю”)

Учень: Так в людському морі

Стрілися брати

Що зуміли в горі

Щиро помогти

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів

Він гострить сокири,

Кличе на панів.

Вчитель: Багато віршів написав наш Кобзар. Він дуже любив рідну природу, річку, верби, гай, червону калину.

(Вірш “Тече вода з-під явора”)

Пісня “Зацвіла в долині”.

Вірш “Дивлюсь як світає...

Вчитель: А як любив Шевченко річку Дніпро.

Він писав: “Немає другої Вкраїни

Немає другого Дніпра”.

Пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”

Вірш “Зоре моя вечірняя...”

Вчитель: За бунтарські пісні Тараса забрали в солдати. Заборонили писати, малювати. Але незважаючи на заборону він пише вірші, малює, дуже сумує за рідним краєм.

 Вірш “Садок вишневий коло хати”

Пісня “Думи мої, думи”.

 - Туга за рідною природою, краєм звучить в його пісні.

 Пісня “По діброві вітер виє”...

Вчитель: Не можна уявити української сім'ї, де б не любили Кобзаря, не згадували його, не читали його віршів, не співали пісень. А як любив він Україну!

Свою Україну любіть

Любіть її... во время люте

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть

Пісня “Така її доля...”

Ведуча: 9 березня 1861 року Тарасу Шевченку виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати хворого поета прийшли і друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет

Як умру, то поховайте 

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій

Щоб  лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути

Як реве ревучий

Ведучий: Минуло 190 років з дня народження славного сина України, але зайдіть у будь-яку хату і ви побачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він як член сім'ї, як найдорожча родина.

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю  - це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий,

Ось-ось і вийде з рами.

Ведуча: В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати вірші, поспівати пісні і цим висловити шану великому Кобзареві.

І мене в сім'ї великій

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.     

Учениця: Я маленька українка

Восьмий рочок маю

А про Тараса Шевченка

Вже багато знаю

Він дитя з-під стріхи

Він в подертій свиті

Він здобув нам славу

Як ніхто на світі

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко -

Сонце України

Учень: Уклін тобі, Тарасе

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б'ється

Те серденько дитяче

За тебе вічно б'ється

За твої заповіти

Чого батьки не зможуть

Те сповнять їхні діти

- Шануйте рідну землю, наш народ, нашу рідну мову, своїх матерів, будьте гідними онуками великого Кобзаря.

Діти (хором):  Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом'янули

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.

 

Автор: Макарук Ярослава Іванівна, учитель початкових класів Люблинецької школи Ковельського району Волинської обл.

Джерело: http://osvita.ua/