(Лунає звукозапис пісні Тараса Петриненка «Україно!»). 

Ведучий. 
Благословен той день і час, 
Коли прослалась килимами 
Земля, яку сходив Тарас 
Малими босими ногами. 
Земля, яку скропив Тарас 
Дрібними росами-сльозами. 
Максим Рильський

1-й читець. 
Україно моя, моя люба Вкраїно, 
Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? - 
Чи про те розкажу, як тебе я люблю, 
А чи піснею горе твоє я присплю, 
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, - 
Скажи, моя люба Вкраїно. 
Василь Симоненко 

1-й ведучий. І ми разом із Максимом Рильським, Василем Симоненком, іншими письменниками нашої славної України хочемо побути на самоті зі своєю матір'ю-Батьківщиною - Україною. 

2-й ведучий. Кожен визначний митець слова -справжній син своєї матері-України, залишив нам, нащадкам, свої одкровення - зізнання в любові до України. 

3-й ведучий. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово. 

Читці.

1-й читець. 
Я так її, я так люблю 
Мою Україну убогу, 
Що прокляну святого Бога, 
За нею душу погублю. 
Тарас Шевченко

2-й читець. 
Ні, хто не любить всіх братів, 
Як сонце Боже, всіх зарівно, 
Той щиро полюбить не вмів 
Тебе, коханая Вкраїно! 
Іван Франко

3-й читець. 
До тебе, Україно, 
Наша бездольная мати, 
Струна моя перша озветься. 
І буде вона урочисто і тихо лунати, 
І пісня від серця поллється. 
Леся Українка 
(Виконується пісня «Україночка» - муз. Г. Татарченка, сл. А. Демиденка). 

1-й ведучий. Знання мови народу, серед якого живеш, - ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови - священний обов'язок кожного. 

2-й ведучий. Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку - це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу, знущання, заборони. 

1-й читець. 
Цареві блазні і кати, 
Раби на розум і на вдачу, 
В ярмо хотіли запрягти 
її, як дух степів, гарячу, 
І осліпити, й повести 
На чорні торжища, незрячу. 

2-й читець. 
Ти вся порубана була, 
Як Федір у степу Безрідний. 
І волочила два крила 
Під царських маршів тупіт мідний, 
Але свій дух велично гідний, 
Як житнє зерно, берегла. 
Максим Рильський

1-й читець. «Мово рідна! Красо моя! У тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм; у тобі, мово, неосяжна душа народу - його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його!» 
Сергій Плачинда

Ведучий. Видатне місце у розвитку української літературної мови посідає безсмертний полтавець Іван Петрович Котляревський. 

2-й читець. 
Недавно, недавно у нас в Україні 
Старий Котляревський отак щебетав; 
Замовк, неборака, сиротами кинув 
І гори, і море, де перше витав, 
Де ватагу пройдисвіта 
Водив за собою, - 
Все осталось, все сумує, 
Як руїни Трої. 
Все сумує, — тільки слава 
Сонцем засіяла. 
Не вмре Кобзар, бо навіки 
Його привітала. 
Будеш, батьку, панувати, 
Поки живуть люди, 
Поки сонце з неба сяє, 
Тебе не забудуть! 
Тарас Шевченко

Ведучий. Під геніальним пером великого Кобзаря українська мова не тільки заграла всіма своїми барвами, а й запалала гнівним вогнем протесту, заясніла великою силою любові. З вершин світової культури, з найглибших глибин людської совісті і правди він, Прометей українського слова, закликав: 
Любітеся, брати мої, 
Украйну любіте, 
І за неї, безталанну, 
Господа моліте. 
(Лунає мелодія «Думи мої» на бандурі).

Читець. Тарас Шевченко. Поетичний заповіт нам, нащадкам, - «І мертвим, і живим, і ненародженим земляками моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». (Читає напам'ять). 

1-й ведучий. Разом із Шевченком передові сини й дочки України в чорну ніч реакції та деспотизму владно піднесли свій сильний голос на захист українського народу, його самобутньої культури, мелодійної мови. 

2-й ведучий. Іван Нечуй-Левицький, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Богдан Лепкий, Олександр Олесь, Микола Вороний, Володимир Винниченко, Володимир Самійленко... 

Читці.

1-й читець 
Благословенні ви, сліди, 
Не змиті вічності дощами, 
Мандрівника Сковороди, 
З припорошілими саквами, 
Що до цілющої води 
Простує... 

1-й читець. Уривок із повісті Богдана Лепкого «Мотря» - першого твору-епопеї «Мазепа». 
«...До сіней увійшли дванадцять бандуристів. Старі, сивий волос на сліпі очі налізає, вуса з сорочкою ніби з одного прядива ткані. Сиділи на лавках півкругом, наче їх давнина в гості до Кочубея прислала. 
Гетьманові фотель поставлено напроти бандуристів, гості посідали й поставали кругом, і бандуристи вдарили в струни. Великі сіни наповнилися звуками многострунними, забриніли шибки у вікнах, загомоніли дубові одвірки — пісня давнини наближалаcя. 
Тихенько й поважливо, то знову грімко й зворушливо розказували кобзарі про горе й муку козацьких бранців - невольників у чужих каторгах і темницях. Скільки їх загинуло, не вернулося до батька і матері, погибли, добуваючи слави й обороняючи волю». 2-й читець. 
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура... Я люблю звуки скрипки, баяну, гітари, Мені душу Бетховеном крає рояль, Раптом Щеміт і біль, і розвіялись чари - Це озвалась у серці бандура моя... 
Може, я це ходив бандуристом незрячим

І в бандуру всю душу народу збирав;

Може, я її співом і словом гарячим

Правду й волю здобути народ закликав...

Забрини і скажи, що це правда, бандуро!

Ми не ставили опер, не грали симфоній,

Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і воля!

У нас стачило хисту для більших вистав:

А в оркестрі сопілка й бандура проста...

Чи жила б Україна без кобзи-бандури?

Чи світила б колись нам свободи зоря?

Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?

Хай ридає й розкаже про це нам бандура!

Зроблять вчені колись електронну ще скрипку

Дивні звуки полинуть, послухаєш - рай!

Тільки я не захочу, і встану, і скрикну:

- Забери своє диво! Бандуру віддай! 
Поверни мені ту, що з верби і ялини,

Що душа в ній народу живе й не вмира,

Ту, що з волі й тополі, і вишні й калини,

 Її світу усьому послухать пора!

Може, й вам колись душу розбудить бандура.

(Виконується українська народна пісня пи супровід бандури). 

Учитель. Приторкаючися до народної пісні, мі входимо у безмежний світ мрій, сподівань, прагнень людини, поринаємо у нелегку історію України, в традиції, обряди наших предків. Нема такої значної події в житті народу, нема жодного людського почуття, які не озвалися б чи то грізною чи ніжною струною кобзи, бандури в пісеннії ліриці. Наша пісня - людська порадниця, народу совість і мораль. Українська пісня знаменита своєю винятковою мистецькою красою, яка випливає із гармонійного поєднання слів та чарівної мелодії.

(Учні виконують українську народну піст «Ой приїхав козак з України»). 

Ведучий. «Мово рідна! Арфо мого серця! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх! Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе - перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку!» 
Сергій Плачинда

(Учні виконують «Пісню про Україну» Дмитра Павличка).

Авторство, на жаль, не встановлено

Джерело: http://mirvol.at.ua/

Помилка в тексті? Виділіть її та натисніть: CTRL + ENTER