День української мови та писемності

Мета. Поглибити знання учнів відомостями про виникнення писемності, про історію та розвиток рідної мови; показати її красу і багатство, розкрити її необхідність у житті людини. Розвивати комунікативну компетентність учнів з даної теми; вміння та навички виразного читання творів різних жанрів, використовуючи засоби виразності. Виховувати любов і повагу до рідного слова.

Обладнання. Декорації до легенди про виникнення писемності; костюми та обладнання для сценок, грамзаписи співу птахів, звуків тварин; етюд П.І.Чайковського

Хiд заходу

1-й ведучий.

Синiв і дочок багатъох народiв

Я зустрiчав, якi перетинали

Гiрські й морськi кордони i, на подив,

Багато бачили, багато знали,

Я їх питав із щирою душею:

- Яку ви любите найбiльше мову? —

І всi відповiдали: — Ту, що нею

Спiвала мати колискову.

Учитель. Сьогодні в нас чудове свято мови та писемностi. Прислухайтесь уважно до цих звукiв.

(Звучить у запису гавкіт собак, нявчання котика, мукання корови).

Ці звуки нас зачаровують, милують наш слух, і ми iз задоволенням їх слухали б і слухали. А тепер послухаймо дивовижну музику, яка створена людиною.

(Звучить етюд П.І. Чайковського).

1-й ведучий.

Звукiв дуже є багато,

У природi все звучить:

Свище вiтер, грiм завзято

В темнiм небi гуркотить.

2-й ведучий.

Навеснi спiває пташка,

І струмочок жебонить.

Джмiль гуде, дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить!

3-й ведучий.

Звуки всi пiзнати можна,

Хоч багато в свiтi їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

4-й ведучий.

Але звуки цi — немовнi:

Стукiт, грюкiт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

1-й ведучий. А чи завжди люди вмiли розмовляти? Чи спiлкувалися вони між собою за допомогою мови?

2-й ведучий. Про це можна довiдатись, заглянувши у наше далеке-далеке минуле.

(Iнсценiзація легенди про виникнення писемності).

3-й ведучий.  Жило на землi плем’я розумних людей. Вмiли вони полювати, готувати їжу на вогнищi. А всi ці знання зберiгали в пам’ятi, а дiтки вчились у батькiв, спостерiгаючи за ними.

4-й ведучий. I жила в цьому племенi сiм’я: мама, тато i донька Ая. Одного разу пiшли тато з Аєю до лiсу i вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотiв вполювати звiра, та списа забув удома. Взяв тодi вiн шматок кори i намалював листа дружинi (писати тодi вмiли тiльки так).

1-й ведучий. Мама «прочитала» листа i закричала. Збiглися всi родичі племенi. А жiнка їм пояснила, що її чоловiка хоче ведмь з’їсти, i показала кожному листа.

2-й ведучий. Всi схопили зброю i кинулись на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичiв, подумав, що його хочуть убити, i почав утiкати. Бiгав, доки не натрапив по дорозi на старця-мудреця. Почав просити у нього захисту.

3-й ведучий. Коли все з’ясувалося, то люди племенi ще довго смiялися. Та старiйшини задумались i, щоб не було плутанини, вирiшили придумати iнше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали лiтери.

4-й ведучий. Не знали, як же назвати всi цi лiтери, а тут перед ними дiвчинка гралася на iм’я Ая. Отож вирішили, що першу літеру назвуть А, а остання буде Я. Згодом були названi всi лiтери.

1-й ведучий. Так виникло письмо. З того часу люди почали користуватися не лише усним, а й писемним мовленням.

Учитель. Зараз вам може бути смiшно, але одного разу до моїх рук потрапили рукописи грецького iсторика Геродота, який жив ще у V столiттi. Вiн писав, що скiфи направили персам «лист», який складався з жаби, мишi, птаха та п’яти справжнiх стрiл. Як на вашу думку, що б вiн мiг означати?

(Вiдповіді глядачiв).

Цей лист означав: «Якщо ви, перси, не навчитеся стрибати по болотах, як жаба, ховатися в норах, як миша, i лiтати, як птах, то ви будете засипанi нашими стрiлами, як тiльки ступите на нашу землю.

1-й учень.

Знайте всi, мої шановнi,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовнi,

Що складаються в слова.

2-й учень.

Звуки зiбранi у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рiдну мову,

Українську, чарiвну.

3-й учень.

А щоб ми все розумiли,

Щоб могли багато знать,

Знаки-букви нам створили,

Щоб писати i читать.

4-й учень.

Їх взяли, пошикували,

Щоб нiкого не згубить.

Та Абеткою назвали —

Ось її нам треба вчить!

(Звучить пiсня «Любіть рідну мову»).

 1-й ведучий. Багато столiть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається.

2-й ведучий. Наше слов’янське письмо — знайомі і звичайнi лiтери абетки — пройшло довжелезний шлях, поки дiйшло до нас.

На нашу землю ця азбука прийшла тисячу рокiв тому. Увесь час вона змiнювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогоднi й користуємося. Важко навiть сказати, скільки людей протягом столiть доклали зусиль, щоб сьогоднi ми з вами могли читати і писати.

3-й ведучий. Та не завжди мова вiльно могла звучати і розвиватися в Україні.

(Інсценiзацiя «Дiвочі вечорниці»).

1-а дівчина.  Дiвчата, а ходiмо на пагорб на вечорницi, я покажу вам, що купив менi батько.

2-а дівчина.   Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав i книги такi гарнi купує. А я хоч i хочу, та немає за що вчитися.

3-а дівчина.   Не сумуй. Не одна ти не вмiєш читати і писати. Та що вдiєш, що батьки нашi бiднi, ледь хлiба та кашi вистачає на зиму, та й пан погано грошi платить.

4-а дівчина.   А в мене не то, що книг, чобiт на зиму немає. Буду сидіти в хатi, бо як же босiй по снiгу ходити.

5-а дівчина.   Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сiло.

(Звучить українська народна пiсня).

Наглядач. А што это вы здесь бездельничаете? Ану быстро работать, а то не защитаю день. Разорались своими холопскими песнями. Лучше бы наш благородный язык учили, панский.

 3-й ведучий. Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ.

4-й ведучий.  Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову. Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови».

1-й ведучий.1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

2-й ведучий. 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

3-й ведучий.  1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

4-й ведучий. 1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

1-й ведучий.  1884 рiк — закрито всi українськi театри.

2-й ведучий. 1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiддивою.

3-й ведучий.  1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

4-й ведучий.  1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

1-й ведучий.  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

2-й ведучий. 1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

1-й учень.

Зневажати мову мамину - бiда,

Котра пустими зробить нашi душi.

І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що коренi калини сушить.

2-й учень.

Зневажати мову— зрадити себе,

А зрадникiв хто може поважати.

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

3-й учень.

О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

(Лунає пiсня «Наша мова»).

3-й ведучий.  Та й тепер дехто не дуже хоче поважати i шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує на свiтi.

(Інсценізація «Зустріч друзів»).

Прибiгає одного разу Василько до Михайлика i каже:

Василько. Пашлi надвiр. Там такi класнi сорєвнованiя.

Михайликовi хотiлося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, i не поправив.

Михайлик. Ходiмо.

Василько. Ти за кого будеш болiти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболiватиму.

Наталка.Пацани! Подождiть мене. Подивiтъся, який у мене гарний цвiток для побєдiтеля!

Михайлик аж на обличчi змiнився, але знову не захотiв образити друзiв.

Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки у вiдрядженнi?

Василько. Да. А чьо ти хотiв?

Михайлик. Та хотiв попросити у твого тата один пiдручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на недiлi.

Михайлик. Ти знаєш, я нiколи не мiг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь заккінчив. Мені соромно, що мiй друг не поважає своєї мови, калiчить її. Задумайся, Васильку, в якiй країнi ти живеш.

(Йде від друзiв).

Наталка. Ну i двоюшнiк ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнiк, цвiток. Де ти таких слiв набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика.

(Втiкає).

Василько. Наталко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Вчитель. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калiчити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно i красиво, навiть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову i буденну.

1-й учень.

Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рiдну мову шанувати.

Вона — твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

2-й учень.

Ще в давнину признав її весь світ,

Та скніла у неволi тьму столiть.

Тепер вона розкута і підмоги

Вiд нас чекає, щоб звестись на ноги.

3-й учень.

Подаймо руки їй ввідімо в господу —

Нащадки українського ми роду —

І будем рiвнi серед рiвних в свiтi,

Й до нас серця залишаться відкриті..

4-й учень.

Мово! Ти даєш поету дужi крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

1-й ведучий.

І тобi рости й не в’януть зроду,

Квiтувать в поемах i віршах,

Бо в тобi великого народу

Нiжна і замрiяна душа.

2-й ведучий.

Із дерева роду зростає пагіння

І лине до сонця, до свiтла.

Стрiчай, Україно, нове покоління,

Що, ніби веселка, розквiтло.

3-й ведучий.

Стрiчай, Україно, чарiвне суцвiття

Дiтей своїх рiдних у школi!

Сміливо веди їх у тисячоліття

У щастi, з любов’ю до волi!

Вчитель. Настав час надати слово нашим юним поетам. Попросимо бути до них поблажливими, адже це тiльки першi спроби пера.

(Юнi поети декламують свої доробки).

Не цурайтесь мови — мови тата й мами,

Мови дiда й баби, предкiв наших всiх,

Бо її цуратись — сором непошани,

Бо її цуратись - перед Богом гріх!

На Землi народiв Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

І у кожну мову, гарну i багату,

Вклав свою небесну ніжнiсть і любов.

Всі народи свiту — то Господнi дiти,

Всiх народів мова — то Господнiй дар.

Але мова мами — найрiдніша в свiтi,

В нiй є все: і святiстъ, і краса, i чар.

Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, євшан-зiлля, з роси, з днiпровської води, від Зорi й місяця народжена.

Мово наша! Мудра берегине, що не давала погаснути волелюбностi, славi й гордому духу.

Мово наша! Ти зцілювала втомлених духом, давала їм силу, здоров’я, довгий вiк і навiть безсмертя тим, що пили Тебе, цiлющу джерельцю.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!

(Лунає пiсня «Присяга рiдній мовi»).

 

Автор: Дивак С. В. місто Дубно

Джерело: http://ukrintschool.org.ua/