Тексти шкільної літератури
Святий вечір
СВЯТИЙ ВЕЧІР
Синя як пуп сиділа на печі посеред купи дрантя і без упину била головою в стіну. На припічку сидів син бабин.
— А хоть би-м продавси, то топлива нівідки вам не дістану, а хоть би-м украв, та й імуть. Сидіть на печі, обтулюйтеси в лахмітя, як можете, та й тепла чекайте. У мене малі діти, та в'єнуть, сарачєта, на морозі. Аді, приніс-сми вам хліб, та й горівки крішку, та й білу дранку, та обійдіть собі свєта по-божому. А може, ще люди вам що внесуть. Та й головов у стіни не бийте, бо нічо з них не віб'єте.
— Коли ж бо я, сину, кількому морозові і такі студені не годна вітримати. То аж в самих кістках я мороз чую. А головов я в стіну б'ю, бо би-м на місці задеревіла, якби-м не била.
— А ноги ніц не стухають?
— Ноги, синку, як коновки, набриніли: ані їх пігнути, ані їх зібгати.
Показала ноги сині і блискучі, як скляні бервена .
— Я не годна ночі зночувати, такі ночі довгі, довгі, як коли би десіть на одну склав. Всі очинаші зговорю, все поперегадую від найменшої дитини, та й дня діждатися не можу. Та й так гірко сидіти самому у такім стуленім вертепі.
— Та коби хоть бог змилувавси та муки вам довгої не дав та й лежі гнилої, аби вас борзо спрєтав.
— Ой синку, я так тої смерті, як мами рідної, чекаю. Вночі то в кождий кут пролуплюю очі, ци де з кута не привидитьси, бо як привидитьси, та й незабавки таки приходить. Але не привиджуєси.
— Та смерть прийде, але коли. А коні стоя; гай, скиньте непранку, та най на вас сорочку натягну.
— Я, дитинко, замерзну, як ти мене в білу сорочку вбереш. Я рада, що-м цу на собі загріла, та й, як якийсь казав, своїм нендзі рада, що-м заплодила, бо все вкусить, то от як тепліше в шкіру.
— Ви вже розум вістаріли, таже не мете на різдво у такі нендзі сидіти!
Натягав на маму сорочку.
— Не далекі ваші гони, кості, як мечі, із шкіри вілазє,— коби борше.
— Та й я того, синку, кажу, коби борше.
— Та свєткуйте здорові.
— Йди, йди, бо то панцька служба.
Дрожала на печі зі студені і головою в стіну била.
— Тото добру дитину маю, тото ходить коло мене та й не забуває. Ніколи не встидавси, що мама з торбов ходить. Благослов'ю ті, синку, на все добре.
І рукою благословила.
Легонечко ковтала головою в стіну, як би з радості, що сина доброго має.
— Славайсу.
— Навіки слава.
— Я вам, бабо, солодкої пшениці та й тіста принесла, аби-сте за мою Марію очинаш зговорили.
— Прости біг, небого, я зговорю очинаш за твою Марію.
Хрестилася синіми руками.
— Славайсу.
— Навіки слава.
— Надніс-сми гезди трохи пирогів, а ви за мою першу очинаш вікажіть.
— Бо да прости, Андрію, я вікажу за твою Катерину очинаш.
Шепотіла молитви.
— Славайсу.
—— Навіки слава.
— Я вам, бабко, рибки принесла, а ви за нашу маму поклони вібийте. В людий свєто, а в нас як би тіло ще на лаві лежєло, так плачемо. Ще того свєт-вечера вони нам вечерю лагодили.
— Я, сирітки, віб'ю поклони за вашу маму. Дівчина плачучи вийшла, а баба продувала порох із
печі та цілувала землю і поклони била. Дуже богато мисочок люди поназносили. Вечір ловив за очі, і баби вже не було видко, лише
П молитви розходилися з печі по хаті.
Галуззя грушки шморгало у вікна, а шибки зделенькотіли.
Середня оцінка :
4 коментарів :
написав :
zhengjx20160328