English Українське

Facebook YouTube Суперкниги

Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Рубрики, Форуми

Тексти шкільної літератури

Григiр Тютюнник. Лiсова сторожка

   Як одспiва? хурделицями зима, як вiддзвонить вона ожеледцем - тоненькою

i блискучою, мов кришталь, кригою на кущах та  деревах,  i  сонечко  вгрi?

землю та води, збира?ться Данило Коряк до лiсу, до сво?? сторожки. Там вiн

ма? оберiгати од усяко? напастi цiлий  лан  лiсово?  розсади:  дрiбненьких

дубкiв, що недавно ще спали у жолудях,  а  весною  проклюнулися  iз  землi

двома-трьома листочками та й пiшли в рiст,  берiзок,  в'язкiв,  кленочкiв,

осичок i приземкуватий пухнастих сосонок, схожих на ?жакiв.

   Збира?ться Данило довго, бо треба йому взяти  з  собою  чимало  всякого

начиння. А зiбравшись, вируша? в дорогу, кликнувши за собою малого,  проте

бiдового песика  Кузьку  -  вiн-бо  справдi  як  той  жучок,  що  живе  на

колосках,- рудий та криволапий.

   I йдуть.

   За плечима у Данила напханий  усячиною  лантух  та  рушниця,  на  ногах

покле?нi великими латками (щоб не протiкали) гумовi чоботи, а  на  ремiнцi

поверх старенького пiджака - шкiрянi торбинки з набоями.

   Чого тiльки нема? у Даниловому лантусi: тут i нiж, i  ложка,  i  шматок

дроту, i казанок; пшоно i сало, цибуля й борошно, картопля й сiль, хлiб  i

сухарi; а ще великi садiвницькi ножицi, пилка, сокира, терпуг; а ще гачки,

важки та поплавцi до вудок; ще коробочок  десять  сiрникiв,  загорнутих  у

шмат парусини, щоб не одвологли в дощ. I хоч  як  важко  правити  Даниловi

свою ношу, аж згина?ться старий, одначе несе, бо зна?, що без усього  того

добра, що в нього за  плечима,  в  лiсi,  далеко  од  села,  не  проживеш.

Схотiлося тобi, примiром, ?сти - зробив iз трьох паколiв тринiжок, почепив

до нього на дротинцi казанок з водою i вари собi кулiш, галушки  чи  кашу;

треба заготовити дрiвець сухих та поховати у сторожцi  од  негоди  -  взяв

пилку, сокирчину, напиляв, наколов, у куточку  поскладав  i  сиди  собi  в

лiсовiй хатинi та слухай, як шумить дощ у деревах; треба пiдстригти якийсь

саджанець, щоб рiвненько рiс,-  ось  тобi  ножицi,  пiдстрижи;  затупилася

пилка i сокира - ма?ш терпуг, нагостри; закортiло юшки з рибою,-  поладнав

вудки, пiшов до рiчки та й лови, що пiйма?ться.

   I так цiлiсiньке лiто, i в село нема? чого швендяти раз по  раз  то  за

тим, то за сим - усе ма?ш при собi.

   Йде Данило хутко, бо високий на зрiст  i  цибатий,  як  лелека.  Ступне

Данило крок-два, а Кузьцi треба ступнути десять, то доводиться йому бiгти,

хекаючи та висолопивши язика. У Кузьки неоднаковi вуха.  Як  у  Данила  на

шапцi: одне стримить угору, друге - вниз. У Кузьки теж:  одне  нашорошене,

друге опало i телiпа?ться, як неживе, як ганчiр'яне.

   Дорога до лiсу низова, де-не-де перелита повiнню,  хоч  i  не  глибоко:

Даниловi можна перебрести, а Кузьцi треба оббiгати кружка, по сухому, якщо

старий не вiзьме його  пiд  пахву  та  не  перенесе.  Проте  Кузьцi  дужче

подоба?ться оббiгати, бо по дорозi можна  буде  погавкати  на  лелек,  що,

немов сажнями, обмiрюють кроками калюжки, шукаючи поживи. Кузьки  вони  не

бояться, знають уже його жартiвливу вдачу: пiдбiгти близенько й погавкати.

Адже вони щовесни прилiтають сюди, а Кузька щовесни йде в лiс, то й звикли

до нього. Тож коли Кузька пiдкочу?ться до них на сво?х  кривих  як  дужки,

лапках, заливаючись дзвiночком, вони, тiльки для годиться, роблять два-три

широких кроки, тодi обома  ногами  вiдштовхуються  од  землi  i  злiтають.

Вiдлетять трохи i знову - тупць ногами об землю: сiли.

   А Данило сердиться на Кузьку за тотi жарти, зупиня?ться й каже суворо:

   - Чого ти до них в'язнеш? Вони ж тебе не займають? Не  займають.  От  i

нехай собi пасуться.

   Тодi Кузька щулиться, присiда? .на лапках i  зводить  угору  на  Данила

винуватi очi. Коли ж Данило поверта?ться до нього  спиною  i  руша?  далi.

Кузька знову пуска?ться вскоки та видивля?ться, на кого б йому хоч разочок

гавкнути або хоч погарчати...

   Аж ось i лiс. Вiн зустрiча? Данила, як тата: гiлля немовби  одхиля?ться

з-понад стежки, щоб вiн часом не вдряпнувся, пеньки немовби одступають вiд

не?, щоб вiн часом не спiткнувся. А сонечко сi?ться крiзь молоде листя  та

цвiт диких яблунь на стежку, i вона весело ряботить Кузьцi в очах. Можна б

гайнути помiж кущами, зайця вигнати чи наскочити на ?жака,  покачати  його

лапою по травi та погарчати несердито,  граючись.  Але  в  кущах  роса,  а

мокнути Кузьцi не хочеться, i вiн смирно чимчику? за  Данилом,  пригадуючи

сторожку: дим од багаття, од якого йому чхалося,  смачнi  риб'ячi  голови,

якими його щовечора частував Данило, теплий затишок пiд порiжком  у  сiнi,

де вiн спав уночi, а як хотiлося, то i вдень. Спомин цей звеселя?  Кузьку,

йому кортить швидше до сторожки, то вiн вискаку? поперед Данила, дрiботить

лапами, швидко-швидко виля? хвостом i дивиться на господаря так благальне,

немов каже йому: "Гайда бiжка!"

   - Не спiши з-поперед батька в пекло,- розважливо мовить  Данило,  проте

йде швидше, бо й сам скучив за сво?м лiсовим житлом i  самому  нетерплячка

побачити його.

   Коли ж опиняються на просторiй  галявинi,  вкритiй  рiвненькими  рядами

саджанцiв - старшi деревця вищi, середульшi нижчi, а наймолодшi зовсiм при

землi,- Кузька, забачивши сторожку, мчить до не?,  вже  не  озираючись  на

Данила, й тонюсiнько гавка?, не гавка?, а дзяволить.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

4 коментарів :