English Українське

Facebook YouTube Суперкниги

Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Рубрики, Форуми

Тексти шкільної літератури

Наталена Королева
Нерушима стіна

Нерухомо завмерла під стрункими тополями вузенька смужка диму вгасаючого багаття. Ані не похитнеться в тиші прозорої ночі, осяяної ніби не вищербленим місяцем, але зеленавим світлом, що б'є з глибин могутньої, величної ріки.

Буйним руном обгорнули хащі підніжжя пагорка, що висунувся й повис над Бористеном. А далі — на низькому березі ріки — спить у світляній імлі місто під зеленими горбами.

Дивиться на нього самітній мандрівник коло багаття — Андрій з Бетсаїди. Уявляє собі душу цього міста, щоб завтра, як промовить до люду, знайти слова, якими одягне ту науку — «Вість Благу»,— що несе її далекому світові.

І гарне Андрієві місто, що угніздилось там долі, обгорнене зеленими горбами. Дарма що нема в ньому монументальної величі Рима, ані багатства Тіра чи пишності Александрії.

Воно — як обличчя молодої гарної жінки, що не пишається своєю уродою, а лише тішиться нею. І усміхається, без виклику й без бажання сподобатися. Бо цей усміх — випромінює з неї, як сяйво зі світла. Він не може не сяяти, бо така природа його.

Однак є в цьому місті і ще щось: злилися в ньому гармонійно два дисонанси — два протилежних собі світи. Еллінський зі своєю божською гармонією форми й думок. І скитський з бойовністю, відвагою, безжальністю й буйністю.

І дикий кочовник, зачарований гармонічними формами, кинув набіги.

Не п'є на учтах вино з черепа вбитого ворога. Бо побачив більш принади у погарах з кованого золота і срібла. Лишилась у скитові нестримна буйність, мінливість та нестійкість непостійного, вільного вітру степів. Бо то — природа скитська.

Але не хоче вже він жити у критому повстю возі без краси, без радості життя — що побачив їх у еллінів.

Нова течія захопила й понесла скита, як несе Бористен жменю сухого листу з понадбережної верби,

Андрій встає, спираючись на свою довгу високу подорожню палицю. І довгим поглядом обгортає вкриті лісом горби,— мов керманич, що у погляд недрімного ока свого замикає біг корабля.

А в душі апостола встають образи — такого ще недавнього минулого! — такого ще недавнього минулого! — яке, однак, вже стало далеким...

Бачить Андрій духовим зором натовп єрусалимський, захоплений вихором жагучої ненависті.., палають помстою очі... стиснені загрожуюче руки піднеслись вгору з прокльонами.

Реве несамовито натовп:

— Розпни! Розпни його!

І кипить розбурханим морем.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

2 коментарів :