English Українське

Facebook YouTube Суперкниги

Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Рубрики, Форуми

Тексти шкільної літератури

ЛІТОПИС ГАДЯЦЬКОГО ПОЛКОВНИКА
ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ

1 частина

ПЕРЕБІГ

презільної і від початку поляків щонайкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького гетьмана запорізького, що точилася з поляками в час панування найясніших королів польських Владислава, а потім Казимира, і яка почалася в 1648 році та за літ десять після смерті Хмельницького так і не скінчилася; цей перебіг з писань різних літописців та з щоденника, на тій війні писаного, в місті Гадячі зусиллями Григорія Грабянки зібраний та самобутніми свідченнями старих жителів підтверджений року 1710.

СЛОВО ДО ЧИТАЧА ЗАРАДИ ЧОГО ЦЯ ІСТОРІЯ НАПИСАНА

 

Оскільки в книгах, що написані давніми історіографами (римськими та польськими — Кромером, Бєльським, Стрийковським, Гвагніним, Каховським — а також німецькими Пофендорфом та Гибнером) і нині за велінням Петра Першого Імператора Всеросійського на слов'янську мову перекладених, оскільки скрізь у цих книгах пишуть про битви козаків супроти бусурман, розповідають, як козаки в пустельних лугах на узбережжях Дніпра та Бугу з давніх давен збираються не заради наживи, а тільки задля оборони та зміцнення віри християнської, як вони і на землі і на морі тьму турок і татар побивали і під личиною самоволі сугубо добреє діло творили: по-перше, від хижаків-татар бранців-християн відбивали та волю їм дарували, по-друге, Польське Королівство і Русь від злоби татарської мужньо відстояли. І в битвах тих були звитяжними не заради слави, а заради оборони землі своєї від тих, хто хотів заволодіти нею. І до сьогодні вони відстояли її цілком і навіть розширили, що і засвідчили землеміри на картах світу, виділивши, в них воєводства Київське, Чернігівське, Браславське та Подільське, де протікають ріки Дністро, Буг, Горинь, Дніпро, Десна та Сурож, а звідти до Чорного моря. І заради того, щоб славетні звершення їхні під проводом благополучних вождів здійснені, а особливо за Богдана Хмельницького, преславного вождя запорозького, котрий стояв за вольності руські супроти поляків та за спокій, при якому б в землях українських не було б воєвод, каштелянів, старост, судіїв та інших представників влади, що їх король Казимир перший року 1340 під присягою своїм наступникам повелів оберігати і які стояли за скасування вольностей козацьких, що козакам королями були даровані, котрий виступив проти образ нестерпних, які чинили поляки за владарювання найясніших королів польських Владислава та Казимира, і щоб звершення ці не пішли в забуття, я замислив оцю історію написати на незабудь нащадкам. Я вибирав дещо з щоденників наших воїнів, що перебували у війську, дещо з духовних та мирських літописців, наскільки міг знайти в них щось достовірне, долучав розповіді очевидців, що ще й нині в живих ходять, і їх розповіді підтверджують слова літописців. І хай читач не думає, що я хоч щось додаю від себе, ні — кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав все це і записав. А багато ж які з нинішніх преславних військових виправ славу писану щонайдревніших царів явно побивають і до нащадків так і не сягають. Ну, а хто б нині знав про богоданого проводиря Моїсея, котрий плем'я іудейське з рабства єгипетського немов по суші через Червоне море вивів і в ньому ж царя єгипетського та його воїв потопив, коли б про нього нічого не було сказано в писанії? Хто б про Навуходоносора щонайпершого на землі по славі, хто б про Кіра, що найперший море кораблями виповнив, хто б про Олександра, славою увінчаного, і про Августа, що над світом єдиний владарював, і нарешті, хто б про Димитрія, князя московського, що міліон та двісті тисяч гордих своїм Мамаєм татар винищив і що їхні землі татарськії росіянам коритися примусив, хто б про тих, чию славу й земля вмістити не могла, знав і чи змогли б всі вони перепливти безодню забуття і чи не потонули б посеред глибин невідання, коли б святе писаніє не виставило б їхні діяння на всесвітнє позорище, а проповідники і красноглаголивії витії словом божим діяння їхні не оздобили? Про них і до них подібних упокорювачів Історії я не раз думав, коли годинами солодко читав і коли прозрівав ту користь для їхніх народів, що в'язалася з безсмертною славою, але ж наша вітчизна від них своїми ратними трудами ну просто ніяк не різниться і, бачачи її звитяги в пучині забуття, я не заради якоїсь любострастної слави, а спонукуваний спільною користю і заради неї вирішив не лишати в попелі мовчання схованими дії щонайвірнішого нашого сина благорозумного вождя Богдана Хмельницького, який Малу Росію від щонайтяжчого ярма лядського козацькою мужністю вивільнив і що до російського монарха з стольними містами в підданство привів. Я хотів явити всім народам, що не лише славеноруські монархи своєю силою напускали страх на всі сторони, а й їхні піддані, відстоюючи вітчизну і встаючи за образи росіян, спроможні проти щонаймогутніших владарів збройно стояти.

 

 

 

ПОХВАЛА ВІРШАМИ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ВІД НАРОДУ МАЛОРОСІЙСЬКОГО

 

Оце Богдан Хмельницький намальований *

Воїн руський славний, так і неподоланий.

Завдяки йому Україна на ноги стала,

Бо у ярмі лядськім ледве не сконала.

 

Скасував він унію, бив ляхів з жидами

Й інших ворогів тими ж гнав шляхами.

Ох і голосні ж ви, вісті переможні,

Раз у всесвіт славу понести спроможні!

 

Навіть в землях Фракії оселився страх

Коли Марса гуки мчали на крилах.

Кончиною скорений, смертю він гордує

І в синах російських живе та воює.

 

 

 

 

ПЕЧАТКА МАЛОЇ РОСІЇ ЙОГО ЦАРСЬКОЇ ПРЕСВІТЛОЇ ВЕЛИЧНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

 

 

Вірші на герб Малоросійський

 

Війська Запорозького воїн знаменитий

Щохвилини ладен край свій боронити,

1 хоч супостата не зрить пред собою,

Однак зброя завжди готова до бою.

У повсталих сила полягає в тому,

Що боронять волю батьківського дому.

В першу-ліпшу хвилю стануть проти злого,

Щоб не зріть в неволі нікого живого.

Бо відомо здавна — справа пастуха

Від отари гнати хижого вовка.

 

Перш ніж розпочати розповідь про походи та битви козацькі, хоч і немає на те пильної потреби у передмові широко розповідати про прабатьків народу того козацького, все ж я, заради кращого розуміння, постараюся детальніше оповісти, звідки пішла назва козаків, від якого племені-народу, та як їхні, козаків, прабатьки — хозари — ще з часу прабатька їхнього Гомера, онука Ноєвого, мандруючи стойбищами з однієї землі в іншу, отак як калмики, утворювали різні союзи та мови, і набравши сили, утворили були свої царства, і як, після того, коли знекровилися в битвах, перетворилися з хозарів на козаків; про все це далі у передньому слові буде сказано, якщо читач, не страхаючись розмірів, не полінується його прочитати. Переднє слово збудить охоту і до розуміння розповіді розум підготує: бо хто чинно справу починає, той на повну силу к ділу приступає.

 

 

 

 

 

 

ПРО ЗАЧАТКИ ПЕРЕІМЕНУВАННЯ НА КОЗАКІВ ТА ЗВІДКИ ЇХНЯ НАЗВА ПОХОДИТЬ, ВІД ЯКОГО ПЛЕМЕНІ ТА РОДУ; А ВОДНОЧАС КОРОТКО І ПРО НАЙДАВНІШІ ПОДІЇ, З НИМИ ПОВ'ЯЗАНІ

 

Народ малоросійський, прозваний козаками, має що-найдавніше походження від скіфського роду, — котрий, як кажуть, жив аж біля гір Алянські Аляни, біля річки, що протікає через Бухарську землю в Хвалинське море, — від хозар, що своєю спорідненістю сягають племені першого Яфетового сина Гомера. Після того як ці найдавніші Гомери чи Кимери чи Цимброви рушили від Азовського (Кимерійського) моря на північ і на захід, після того як вони перетворилися на Литву, на Жмудь, на Гофів, Швенів та інші народи, вони осіли в тих краях, оці Аляно-хозари — це можна зрозуміти з того, що й народ слов'янський від прабатька Яфета походить. Через деякий, немалий, час розмножилися і розселилися пе обох берегах Дону, річки, що відділяє Європу від Азії, а потім і в Європі не одну землю під руку свою забрали — поселилися в Таврії (нині Кримом прозивається), звідти попрямували до Дніпра, вийшли за Дніпром до земель, що лежать понад Чорним морем, де стоять нині Очаків та Бєлгород, дійшли навіть до Панонії і там дали початок іншим народам, які тоді прозивалися аварами, гунами тощо. А ті ж, що лишилися в Азії, ті теж розселилися аж до Волги і далі, аж за Волгу, за Яїк, за Якубу та Козар-річку; ті ж, що залишилися і далі поблизу Хвалинського моря перебрали собі назву Болгар і, кликані своєю необоримою мужністю, через деякий час улуси заволзьких татар підкорили, а потім, оскільки татари кривавою платою відплатили їм за неволю, попрямували до Дунаю і десь року 666 болгарами прозивалися.

Побоюючись їхнього сусідства, греко-римський кесарь Костянтмн-великий (уже четвертий, що носив це ім'я) рушив війною на болгар, але вони його розбили і з землі своєї погнали так, що він ледве-ледве встиг сховатися в Константинополі... Отак болгари, відразу ж після приходу, переможно на нових землях життя почали, а закріпившися в тих краях, ще не раз і опісля ходили походами супроти греко-римських кесарів і бувало, що перемагали, а траплялося, що й самі переможені бували, і так аж доти, доки над ними не возсіяло (ще за часів патріархів царгородських Фотія та Михайла Керуларія та пап римських Льва третього, а опісля Сергія) світло православної віри.

Ці Аляно-хозари в час панування кесарів римських Тіта та Веспасіана, року семидесятого по рождеству христовім, провели їх через каспійські степи в царство Гірканськб, повоювали Мідію та Вірменію, взяли там багату здобич і безборонне назад повернулися: опісля ж, приваблювані мздою, ще довгий час оружно римлянам служили, а римляни за їх мужність та нечувану відвагу У битвах почестями їх шанували і незліченними дарами збагачували.

Мав той народ звичаї грубі та жорстокі, як татари нині, образ лиховісний, як у калмиків, і жив у незлічених неметах, мандруючи з місця на місце заради пасовиськ стадам своїм; харчувалися грубим м'ясом невареним, хліба ж не те що не знали, а навіть й уяви про нього не мали. Отак живучи-проживаючи та зваби світу цього — золота, серебра, коштовних каменів та інших подібних речей, котрі у людей в шанобі та в почестях — цураючись, вони єдино чим займалися, так це невтомно лицарської звитяги навчалися, і саме тому були настільки хоробрі і настільки страху не знали, що каган хазарський — цар їхній — був постраховиськом для народів навколишніх. Про хоробрість народу того немало в літописах грецьких та римських писалося, бо не раз і Кіру, царю перському, і Олександру Великому і Августу Римському славно допомагали у їхніх походах та в упокоренні держав світу сього. А найміцнішою твердинею їхньою та пристанищем були землі, що з одного боку омивалися Білим морем, а з другого прилягали, як свідчить Ботера, до Меофійського озера, що омивало Таврику. Ці землі здавна прозивалися Хазарією, а люди тамтешні — хазарами; край той незвичайний і немов би самою природою обладнаний для неприступності, оскільки від землі зовсім крихітною греблею відділений і тому скидається на острів довжиною в двацять і шириною на десять миль; в сторону, що обернена до півдня, він ділиться надвоє і творить морську затоку, при гирлі якої стоїть велике місто, прозване Кафою, котре не лише для проживання людей добре, а прекрасне ще й тим, що може служити пристанню для тьми тьмущої кораблів. Ця земля може прохарчувати стільки люду, що й уявити тяжко, оскільки плодоносна не лише на харч людський, а й на пасовиська стадам їхнім. Не малу користь мали хазари і з моря

Азовського, яке пролягало окіл (за свідченням землемірів) миль на двісті, і яке протокою моря Кимерійського, завширшки з милю, з'єднує Азовське та Чорне моря, маючи з одного боку місто Керч, а з іншого Тамань; та понеже вищепоіменоване Азовське море, оскільки річка Дон безперестану несе свої води до нього, скоріше прісне аніж солоне, то й у його глибинах неможливо злічити рибних багатств, якщо ото прісні води з Білоге моря (?) і води Чорного моря отам сходяться то й творять вони мешканцям тим багатства незліченні і невимовну словом користь. Користуючись тими багатствами, каган завжди мав змогу силу воїнства збирати і при собі тримати і з їхньою поміччю сильно збагачувався, продаючи, що за зайвину було, до Константинополя, а то і далі. Торгував кіньми, скотиною, вівцями, продавав вовну, хліб, масло, шкіру, рибу вялену, осетрину, ікру, сіль та інші товари. Багатства того краю не раз оберталися підмогою і в битвах, бо ж саме Кубанню, Доном, Дніпром, Дністром-Дунаєм, морем і полем йшло воїнство до місця збору, вони виповняли море тисячами кораблів, а землю кіннотою і несподівано з'являлися під стінами Царгорода.

Не будучи спроможними, як вогонь у попелі, сили своєї та звитяги своєї у собі приховати, вони ходили походами, очолювані старійшими роду, на всі землі навкіл і прозивалися ці старші один услід за другим каганом, сиріч царем; і хтось із них (ім'я його через давнину літ літописи не називають або з інших причин забуттю віддають) року 600, наслідуючи татар, рушив од Азовського моря, покинувши насиджені місця, з сильним військом за Дунай; його з шаною вітали королі аварців та гунів, він був прийнятий царем усіх західних невірних слов'ян, повоював грецькі землі, пішов на Венецію, а наостанку й на Істрію і здобув місто Форум Юліум, скориставшись допомогою вдови Ромільди, благовірної Агилюлпа, князя лонгобардів, що забажала стати йому за жінку та ластилась до нього. Проте невірності не стерпівши і гнушаючись її улесливості, каган, що найбільше шанував жіночу незрадливість, наказав її посадити на палю, проказавши: «ось якого чоловіка ти варта». Прочувши ж, що Приск — воєвода грецького кесаря Маврикія — рушив походом на його землю, він повернувся додому в Панонію. Той Приск в союзі з слов'янами, за два роки перед цим, переміг одного з вождів каганових, однак каган не зважив на те і не помстившись за кривду, виявив до Приска прихильність. А сталося все це так. Каган прочув, що ось-ось має наспіти день воскресіння господнього, а воїнство грецьке свято стрічає без харчів зовсім, і він зжалівся, послав до них вісника і запропонував їм, скільки треба, взяти хліб у нього. Приск погодився, спорядив кілька десятків возів і взяв харч для війська із запасів каганових і безбоязненно та привільно відсвяткував з воїнством свято світлого воскресіння Христова. Опісля ж, рушивши від римського табору, каган взяв місто Дризипару і, вкрай розоривши, спалив його до тла; і саме після цього Царгород весь час перебував у такому страхові великому, що Маврикій, кесарь греко-римський, змушений був відрядити до кагана одного з членів свого синкліту, мужа чесного і великого по імені Армазон, з дарами та почестями, аби той вимолив у кагана мир для греків та римлян. Муж той, виконуючи веління царське, прийшов у стан слов'ян і, запропонувавши силу-силенну дарів, запросив у кагана миру і дорікнув, ніби той зловживає удачею, що донині йому сприяла. Каган же у відповідь мовив: «Щастям, — каже, — й раніше і зараз користаюся в міру і поки світу пам'ятаю в час кожного походу тисячі наших людей головами накладали і саме тому вважаю, що щастя річ вередлива, а проти вас я стою не як супостат ваш, а як противник, що лише слави своєї глядить, тому й дари оці, що їх кесар ваш з вами передав, не приймаю і хочу тільки, аби за кожного бранця, викупаючи, кесар дав мені по динару». Цю відповідь кагана Армазон після повернення передав кесарю, а Маврикій, погордою здоланий, порозмислив і вирішив, що якщо такий викуп давати, то краще зовсім не платити. Каган же, дізнавшись про рішення царське, розгнівався і наказав всіх Маврикієвих бранців знищити, а з інших греко-римських підданних взяв викуп великий і попрямував додому. За бранців же, знищених через скнарість царську, помстилася всесильна рука господня, скаравши увесь рід Маврикіїв, дружину і дітей, рукою Фоки-нелюда.

А року 612 Хоздрой, цар персидський, рушив походом на грецьку землю, Сірію, Єгипет та Лівію, а звідти з легко озброєними загонами не раз ходив далі і чимало неприємностей та прикростей греко-римській державі натворив. І так дошкулив, що сам цар Іраклій вирушив насупроти нього. В намічений похід вирушаючи, він доручив нагляд за своїм сином. Сергію, патріарху Костянтинопольському, Бононію-Патрикію та кагану хазарському, королеві аварському, що на цей час уже з ним помирився і проживав у любові та злагоді, полишивши кращу частину свого війська для оборони міста, другу частину він забрав з собою і попрямував на Азовське море, в країну до потурчених хазарів, прозвану Анатолією, і підговорив їх приєднатися до себе. Ті ж, перейшовши гори перевалами поблизу Каспійського моря, вдерлися в Персію під проводом Зебілія, другої людини в хазарії після кагана. В місті Лазику до хазарів, що нещадно плюндрувати перську землю, приєднався і кесар Іраклій. Зебил, з військом своїм поклонившись йому, полишив на чолі загону в сорок тисяч добірного товариства свого старшого сина, а сам повернувся додому. А Хоздрой, будучи змушений полишити підступно захоплені землі, вернув у свій край і став на його оборону; бився він років з дванадцять і ніяк не міг здолати Іраклія. Але знаючи, що каган не завжди дотримував даного слова, відрядив до нього послів і перетягнув на свій бік, підговоривши, щоб той полишив грецького кесаря, примирився з його воєводою по імені Серваріс і разом з ним скорив війною грецьку землю. Каган з охотою піддався на підмову і з великим хазарським та перським військом рушив на стольний град Константинополь. І таки взяв би його, коли б не був переможений чудесною нездоланною силою пресвятої богоматері, яка своє місто, як долю власну оберігає, про що детально в синаксирі п'ятій четвертого десятку розповідається.

Після тієї страшної перемоги над хазарами під Костянтинополем, хоч сили їхні почасти вже були зметені, навколишні народи все ж побоювалися незліченності хазарської. І тому їхній повелитель, цар грецький Лев Ісавранин, року 630, шукаючи замирення з ними, повелів своєму синові Левку Копроніму взяти за жінку Ірину, дочку каганову; з часом у неї знайшовся син Лев, прозваний хазарином, і цей син після батька свого успадкував скіптер держави грецької. До цього кагана року 640 король французький прислав свого посла Рихарія з проханням про допомогу; той посол, прибуваючи у кагана, якось при нагоді завів мову про нечестиву ідолопоклонну хазарську віру; каган же йому у відповідь мудро відказав: «Ви, християни, рабами божими називаєтесь, а супроти волі його злобу несповідиму творите, от саме тому бог ваш і дозволяє, щоб ми, невірні, гнів божий вам на мечах своїх несли».

Невдовзі ж хазари, з греками помирившись по-християнськи, почали від херсонян переймати віру і, споріднившись з ними, поклали в себе православно-католицький догмат проповідувати. І на тому наміру своєму твердо стояли і дійшли до того, що з волі божої землі їхні знесилились і тоді, року 888, Карл великий, король французький, вирішивши відплатити за кривди свої, що їх завдали королівству предки каганів, рушив війною на чолі величезного війська на провадиря хазарського, що воював на Волзі, і розбив його і столицю його, разом з двором його, що добре укріплені були, взяв. Опісля ж, остерігаючись відродження сили хазарської, та й водночас побоюючись їх, вирішив знищити цей народ, сплюндрував їхнє царство, стольний град разом з усією його ліпотою розметав, так, щоб і згадки про хазарів в Панонії не лишилося; взяв там король франків стільки добра та багатства, скільки жодна війна ще їм не приносила. Ті багатства, взяті в переможених і аварів і гунів заразом з каганами їхніми, і принесені сюди лежали багато літ недвижимі, тут же лежало і те, що було забрано в багатьох царів, кесарів та і в самих франків, і те все, зібране не за один рік, за одне літо загинуло. Отак народ славенський або хазари спершу бувши постраховиськом для народів заходу і сходу, півночі і півдня, нінащо перевівся після війни з французами. Полишивши нам, нащадкам, тільки пам'ять про те, що хазари проживали в Панонії.

А наостанку, року 900, і тих слов'ян, що розселилися аж до берегів північного моря-окіяну і поселилися за річкою Альбою і що перебрали назву велятобів, сербів, оботритів, богемів, і що єдиного племені і народу суть, і що тільки деякимии звичаями та обрядами різнилися, так ото всіх їх, однаково небезпечних саксонцям, цісар Отто єдиною битвою змів, вкінець переміг і під свою руку забрав. І все це з допомогою та через підступність одного єдиного вождя слов'янського, по імені Торгумир, котрий на щедрі дарунки та на великі посули кесарські поластився і заповів кесарю землю слов'янську його державі передати; та не будучи ніяк у спромозі виконати свій намір, він з помислом підступним прийшов до внука під місто, що нині Бранденбургом прозивається, а онук його, найвправніший у справі військовій серед князів, саме владарював над тим містом. Ото його цей підступник Торгомир, зробивши вигляд, що хоче якесь важливе слово мовити, викликав до себе в чисте поле і там, спіймавши, не гаючись смерті віддав, а місто і землю всю кесарю передав. Відтоді й перестали слов'яни тими землями володіти, відтоді там пропав і народ слов'янський, перейнявши різні назви, як от: Нова мархія (нова марка), Померанія, Кашубія тощо.

Після винищення Карлом великим слов'ян і каганів у Панонії, а на півночі кесарем Отто, залишилися тільки ті хазари, що віддавна проживали понад Чорним морем у Таврії, поблизу Азовського моря та вод кимерійських аж до Анатолії. І хоч кількісно це плем'я й поменшало, проте мужність їхня не оскуділа. Вони продовжували владарювати над Києвом та над іншими руськими землями, щедру данину в них збираючи: по шкірці білки від кожної хати та по шелягу від плуга. І тільки коли Аскольд та Дір, Рюрикові воєводи (князя великого новгородського) прийшли до Києва і сіли на стіл князівський у ньому, тільки тоді припинили платити данину хазарам. Після них у Києві князював Олег, він забрав у хазарів Радомич та Північ. Після Олега київським князем став Ігор Рюрикович, і тому що на древлян таку нестерпну данину наклав, що навіть перевершив хазарів, так він року 908 був забитий древлянами та похоронений у граді Коростишеві (?). Після нього скіптер землі Київської успадкував його син Святослав Ігоревич, котрий ходив походом на Оку-ріку та на Волгу і, забачивши вятичів, котрі саме хазарам данину платили, відвоював їх, чим і примусив хазарського когана йти супроти нього війною. Та Святослав, виявивши в битві міць і мужність, переміг, стольний град Білу Вежу здобув і вже на самих хазарів данину наклав: правда, Святослав переміг тільки тих хазарів, що по цей бік Дону проживали, а останні так і лишилися вільними. І ось тепер половці та печеніги, будучи вигнаними французами із земель полунощних, повернулися у ці відкриті степові простори і, впродовж довгих літ воюючи з хазарами, заледве до ноги їх не винищили, а самі на їхніх землях поселилися: печеніги там, де зараз Ногайські татари, а половці — у Таврії, вигнавши спершу християн звідти; перебираючись з своїми кочовиськами з місця на місце, як нинішні татари, вони приходили і на Русь і чимало горя приносили та багато пакостей творили. Та так і не зумівши закріпитися на відвойованих землях, зважилися вони, як свого часу болгари, захопити улуси заволзьких татар і року 1212 попрямували на Волгу, шукаючи собі погибелі, бо заволзькі татари під проводом князя свого Мін-Гирея, що вийшов їм назустріч з вісімдесятитисячним загоном, так їх у битві винищив, що лиш окремі воїни в живих полишилися. А Мін-Гирей, відразу ж після битви з печенігами та половцями, повернув орду на їхні землі, завоював і поселився на них. Забажавши безбідно у своїх землях владарювати, він перекопав ровом найвужче місце між Азовським та Чорним морями, яке і до нині носить назву Перекоп. Ото так хазари зникли у своїх землях і перестали грекам дошкуляти, однак через деякий час князі руські з Києва не мало їхній державі прикростей чинили.

Опісля невдовзі той самий скіфський народ, що проживав за Хвалинським морем, очолений воєводою своїм Батиєм і споряджений нащадком Тамерлана, великого хана китайського, перейшов Волгу з силою тяжкою і великою, та до того ж маючи за Перекопом досить людей свого племені, і з'єднавшись з ними, спершу з половцями в битві зійшовся й переміг їх безборонно, а опісля й печенігів розбив на голову; так ото той Батий забрав під свою руку їхні землі, а потім року 1248 прийшов і на Русь, силу-силенну війська перебив, чимало прекрасних міст з господнього соїзволення з землею зрівняв, а наостанку і стольний град Київ безжально розорив.

Скоривши і розоривши чимало російських князівств, отой нечестивий воєвода Батий рушив з військом своїм на захід і там так само нещадно Польщу, Литву, Моравію, Мадьярщину та Шльнськ повоював. Стривожені цим, володарі західних земель зібралися і вирушили з своїми військами проти Батия і року 1247 зійшлися з ним під містом Ленчицею і були розбиті. А Батий наказав у кожного забитого воїна відрізати вухо і тих вушей він, проклятий, нарізав п'ять лантухів. Дізнавшись про це, уся Європа, в повсякчасному страхові проживаючи, умолила папу Інокентія четвертого послати законників римських — домініканців та францисканців — до двору хана китайського... у Квінзей (?) аби вони запросили миру християнам. За цих тяжких часів пам'ять про половців та печенігів зовсім пропала, а у хазарів малоруські вої мало що змінили: змінили назву, замість хазарів козаками іменуються. Хоча Веспасіян Коховський і виводить назву козаків від кіз диких, оскільки тільки з ними в час битви проворство їхнє зрівняти можна і оскільки ловлею кіз невтомно займаються, проте більш переконливою видається думка Стриковського, який по-іншому цю назву пояснює: козаки беруть свій початок від якогось проводиря Козака, стараннями котрого не раз татари були битими. Олександр же Гвагнін від волі цю назву пояснює, оскільки прабатьки козацькі завжди з власної волі з охотою на битву вирушали, так само, як і козаки зараз, не приховуючи своєї хоробрості, з власної охоти на війну йдуть; бо ж волею спонукувані вони малими силами тьму-тьмущу ляхів побивали і, ледь не всю Польщу з боями пройшовши, Малоросію від тяжкого ярма панського визволили. Ось саме про це визволення, а заразом і про інші козацькі походи, в оцій повісті далі щонайдостовірніше скажемо. Є ще й інші, ті, що біля Каспійського моря проживають і що є одним з колін вищепоіменованого Забілія, старшого після хазарського хана. Ці ще й нині так і прозиваються гірськими козаками. Вони мають свого хана, воїнством обраного, і нараховують близько тридцяти тисяч люду, готового до бою, межують вони своїми кочовиськами, ріками та поселеннями з ханом киргизьким та каракалпацьким; однак нам не про них випало розповідь повести, ми задумали розказати про наших, про козаків малоросійських.

 

 

 

 

СПЕРШУ РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЯК МАЛОРОСІЯ ВТРАПИЛА У ЯРМО ДО ЛЯХІВ

 

 

Чому царства розділяються і роди занепадають? Апостол про все це каже, що похоті людські ведуть до воєн, війни ведуть до розпаду царств і до спустошення краю — підтверджень цьому досить. Так коли монарх і самодержець всієї Росії і пострах незліченних царств рівноапостольний князь Володимир, закінчивши тимчасове царствування пішов у вічне, то розділив царство своє на двадцять (дванадцять — ?) князівств. Підбурювані заздрістю, споконвічним ворогом людини, сини Володимира, брати рідні, встали оружно один на одного і забажали князівства відібрати. Почав брат брата вбивати і виганяти з земель, що їх батько віддав їм у спадок. Саме тому й Батий, допущений божою мудрістю, прийшов на Русь, підкорив її і храми божі та велич їхню поверг у прах і зрівняв з землею. Але й цього було не досить за гріхи роду руського, тому що повстав Гедим великий, князь литовський, і прийшов на Київ і року 1320 поблизу Ірпінь-річки розбив князів руських, а Київ приєднав до своїх земель, посадив в ньому свого намісника Миндовга, князя Ольшанського, і володіла Литва столом російським аж до смерті благовірного князя Симеона Олельковича, котрий після Батиєвого спустошення, після того як вона (земля) двісті і тридцять літ пусткою простояла, небесноподібну святу Печерську церкву своїм коштом і своїм старанням відбудував. А після його смерті, року 1340, король польський Казимир Київське князівство перетворив на воєводство і всю Малоросію поділив на повіти, а з русинів воєвод, каштелянів, старост, судіїв та інших урядників понастановлював і шляхетністю та правами до польських сановників прирівняв, а всіх останніх на Русі з польською шляхтою у правах та вольностях об'єднав і все це під присягою нащадкам своїм заповідав оберігати; тому король Ягелло і Владислав Ягеллович та Олександр Казимирович аж до року 1410 оті права Казимирові, що Русі були надані, в час коронацій під присягою підтверджували, а Жигмонт перший, після нього й інші, на підтвердження прав цих ще й привілеї дарували. Однак все ж скіптер російський так занепав, що з царства перетворився на князівство, а з князівства — на воєводство.

 

 

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

0 коментарів :