Тексти шкільної літератури
Літопис Самійла Величка
Літопис Самійла Величка
СКАЗАННЯ
ЧАСТИНА ПЕРША
І РІК ПЕРШИЙ
ПОЧАТКУ ВІЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПРОТИ ПОЛЯКІВ
Вивід про Хмельницького та його дітей; про Пуфендорфія — німецького історика — і розповідь його про війну Хмельницького, наругу, гніт, розорення україно-малоросійське, що мали ми від поляків; про те, коли це почалося і як тривало; про хитрощі Хмельницького, завдяки яким він відібрав у Барабаша королівські привілеї, і причини виїзду Хмельницького з України до Запорозької Січі; про початок війни з поляками; про оманну кореспонденцію Хмельницького з польськими панами; про побит і присягу Хмельницького в Криму і прихильність до нього хана; про те, як хан відпустив його з Криму із Тугай-Беєм; про прибуття Хмельницького до Січі, настановлення його там гетьманом із врученням клейнодів військових і з тодішніми почестями війська Запорозького; про число низового війська, про січових писарів тощо; про три знаки перед війною Хмельницького; про те, що поляки зрозуміли хитрощі Хмельницького з його кореспонденцією і послали на Україну польські війська; про їхню невправність; про виїзд Хмельницького з військом із Січі; про з’єднання його з реєстровими козаками, які пливли Дніпром до Кодака на чолі з Барабашем; про перший розгром поляків на Жовтій Воді; про тамтешню здобич, влови і страту Чаплинського; про рушення Хмельницького до Корсуня, повторний цілковитий розгром поляків із їхніми гетьманами, здобич тодішню тощо; про відозву Хмельницького до Вишневецького і згубу козацьких посланців; про рушення Хмельницького від Корсуня до Білої Церкви і розіслання по цілій Україні своїх просторих універсалів; про загашу під Білою Церквою; про лічбу там війська Хмельницького й гармат; про виділення полковників і розіслання їх на війну; про смерть короля Владислава; про зруйнування Нестервара та інших міст; про страх поляків; про заміряння козаками кордону козацького по Горинь тощо; про Вишневецького, який виїхав із Лубен і чинив у різних місцях мордування; про його військові сутички повсібіч із Кривоносом; про похід Хмельницького від Білої Церкви до Пиляви; про взяття Кривоносом Бара; про лічбу поляками свого війська під Чолганським і їхній похід до Пиляви; про загальний страх у Польщі; про подальші військові події того ж літа; про взяття Збаража зі шляхетським майном; про відкуп від Хмельницького міст Львова й Замостя; про всілякі події і тодішні лядські сейми; про польське посольство до Хмельницького і про те, як він повернувся від Замостя на Україну; про повторне польське посольство до Хмельницького з подарунками і фальшивою приязню; про погреб короля Владислава і коронацію Яна-Казимира з лядськими почестями; про розташування на зимівлю військ Хмельницького понад Горинню; про те, як Хмельницький прибув до Переяславля і як вітали його малоросіяни; про всіляких посланців до Хмельницького і про те, як їх відпроваджено; про поводження поляків у різних місцях і про жидів; про Шумейковий похід на Кодак і його невдачу.
РОЗДІЛ І
Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки; про дітей його та значніших слуг; про німецького історика Пуфендорфія.
7Замок у Бродах побудовано в кінці XVI ст. Легенда, яка йде далі, фантастична. В основі її відома згадка про оглядини Кодака, тільки оглядав фортецю не Потоцький, а Конецпольський. Можливо, ця легенда пов’язана із згадуваним Величком фактом, що гетьман Потоцький дав у кінці 1647 р. наказ Кречовському арештувати чи умертвити Хмельницького.
8Про таку службу Хмельницького невідомо нічого.
9Фундатором Бродського замку був белзький воєвода Станіслав Жолкевський.
10Дані про довголітнє перебування Хмельницького на Січі інші джерела не потверджують. Взагалі про життя Хмельницького до повстання 1648 р. відомо дуже мало. Знаємо, що Хмельницький жив здебільшого мирним життям. Врешті, на Запорожжі його знали дуже добре.
Не міг я достеменно взнати й вивчити з книжкових оповісток, у якому, власне, році заклали й завершили у Польщі славний Бродський замок . Довідався я тільки з однієї шляхетської польської повісті те, що Зіновій Богдан Хмельницький служив у Польщі як вільний і значний шляхтич, маючи чин конюшого 8, у вельможного пана Потоцького. Коли ж замок був уже готовий, Потоцький із багатьма рівними собі польськими шляхтичами прибув до Бродів оглянути той замок, фундатором якого він був 9. Ходив з тою своєю свитою, розглядаючись, по бродських валах і дуже був задоволений: Бродська фортеця, яку він спорудив власними стараннями і коштом, виглядала показною й міцною. Тут-таки чув він од дворових своїх велику собі хвалу — всі відзначали цю фортецю і називали її неприступною. Ходив тоді при Потоцькому тими валами і конюший його Хмельницький. А що був від природи старатливий, моторний і вчений, то сподобився від свого пана тої милості, що його запитано такими словами: «А що думаєте ви, пане Хмельницький, про цю фортецю? Я вважаю, і всі з цим згодні, що вона неприступна». Хмельницький побачив, що його підпилий пан збирається пофантазувати, і вчинив необережно таку відповідь: «Ясновельможний добродію, що рука людська зробить, те й зруйнувати може». Звісно, що сказав він правду, але бродський фундатор пан Потоцький такою відповіддю був дуже вражений. Однак Хмельницький не завважив цього, лише згодом його співвітчизники, а також найближчі панські слуги, з якими він був у добрих і приятельських стосунках, застерегли його, що він має того ж дня згубити від панського меча голову. Тоді, не чекаючи своєї смертної чаші, тільки-но почали накривати столи у новозведених панських будинках, він, Хмельницький, вийшов тихцем із замку на свою кватирю, що її мав у самих Бродах. Там вивів свої кращі коні і, склавши у в’юки, що було в ту хвилю при ньому, поспішно й таємно рушив зі своєю челяддю у незміряний путь. Отож, поки дійшло до половини панського обіду, Хмельницький уже встиг улузати миль три-чотири.
У пів-обіді пан Потоцький, вже добре зігрівши собі сикером лоба, наказав своєму покойовому винести собі з кімнати палаша, а іншого свого служника послав покликати свого конюшого Хмельницького. Той, не знайшовши Хмельницького по всьому замку, удався до його кватирі, а там дістав від челяді відповідь, що Хмельницький посідлав і пов’ючив коней і рушив поспіхом із кватирі незвідькуди. Служник приніс цю звістку своєму панові Потоцькому, і всі тоді зрозуміли, що Хмельницький назавжди полишив свою службу й утік від панського гніву. Пан Потоцький, почувши про виїзд Хмельницького, ще більше розгнівався і зараз же наказав слугам гнатися за Хмельницьким щонайліпшими своїми кіньми і завернути його. І хоч таку гонитву вчинили, але марно, бо Хмельницького не догнали — він щасливо й без жодної шкоди прибув із Бродів на Україну. Тут він прожив деякий час, спізнався з добрими козацькими молодцями і від’їхав із ними на Низ до Запорозької Січі. Там він провів кілька років, набуваючи потрібної собі вправності в труді військовім, ходив із запорозькими козаками на бусурманські поселення і не затуляв у боях перед ворогом свого обличчя — за це він був у великій шані у Запорозького війська 10.
11Ганна Сомківна була сестрою Якима Сомка, пізнішого претендента на гетьманську булаву. Припускають, що вона померла ще перед історією з Чаплинським.
12Гадають, що Хмельницький мав більше дітей. Так знаємо про його сина, якого мордував Чаплинський. Дехто з істориків вважає, що то був Тиміш. Дочок Хмельницький мав дві: Катерину й Олену.
13Хмельницький учився в єзуїтів у Ярославі чи у Львові і дістав середню шляхетську освіту. Інші дані — вчився в Київській колегії — беруться під сумнів.
14Хмельницький не брав участі у війні 1621 р.— був тоді у полоні, куди потрапив під час цецорського розгрому поляків. Але цей факт приймають не всі історики, погоджуючись із думкою Величка.
Нарешті, знудившись у Запорозькій Січі, він виїхав до українсько-малоросійських міст. Осів він у Чигринському повіті й женився, пойнявши собі панну Ганну Сомківну 11. З нею Хмельницький мав двох синів: Тимоша та Юрія, і третю — доньку Єлену 12.
Він був освічений 13 і серед реєстрових козаків знаменитий, а в боях проти бусурманів особливо відзначився. (Було це в 1621 році на Чорному морі за короля польського Жигмунда III та його сина принца Владислава 14, де він був разом із десятком тисяч козацького війська — поляки воювали тоді під Хотинню з тодішнім турецьким царем Османом, та в інші часи й випадки). Отож Хмельницький завше виявляв польському королеві й Річі Посполитій значні, достойні нагороди, прислуги й вислуги і мав за це від короля Жигмунда і від сина його принца Владислава, а також від Річі Посполитої надані йому і стверджені вічним королівським привілеєм певні грунти й землі в Суботові Чигринсь кого повіту 15.
15Хмельницький мав чимале господарство. Відомо з джерел про 400 кіп збіжжя на його землях, які захопив Чаплинський, багаті стада, стави, млин та шинок.
16Домна-Розанда, чи Локсандра, Олександра, була дочкою молдавського господаря Лупула; гадають, що Домна — це не ім’я, а значить буквально панна, хоч часто її звуть Домна-Розанда.
17Тут маємо ще одну легенду з життя Хмельницького. В ній ідеться про жінку, з якою Хмельницький після смерті своєї дружини жив невінчано. Чаплинський начебто захопив її і обвінчався з нею. Аж по корсунській перемозі Хмельницький відібрав її, і шлюб з нею благословив патріарх у Києві, Її було повішено 1651 р.— цей факт історики приймають. Величкове зауваження «якщо це правда» має сенс, бо Тиміш загинув за батькового життя.
18Домна-Розанда вже не поверталася у Волощину. Вона жила спочатку в Суботові, тоді в Рашкові над Дністром, де в 60-х роках була вбита якоюсь козацькою ватагою.
19Данило Виговський оженився на Катерині Хмельницькій; за Павла ж Тетерю вона вийшла заміж 1660 р. Катерина померла в 1668 р., вже після втечі Тетері до Польщі. Олена ж вийшла заміж за Івана Нечая, і доля її склалася трагічно. Її взято під Биховом разом з чоловіком у полон 1659 р. Припускають, що її заслано в Сибір, але російські документи того не потверджують.
20Факт непевний, бо ми знаємо, що конюшим у Хмельницького був Іван Славковський.
Він посів тут Суботівську слободу, мешкав на тих добрах своїх і почав був досить розживатися, як свідчить і Твардовський у своїй першій книзі. Однак ворог, ненависник добра людського,— скориставшись у цій справі Чаплинським,— із заздрості вигнав Хмельницького на деякий час зі свого дому й посілості назад до Запорожжя. То було призвісником значного й незчисленного пролиття православної і римської крові, принесло великі спустошення і руйнування Короні Польській і Україні малоросійській,— про це ти, цікавий читальнику, довідаєшся з історії, яка лежить перед тобою. А я, знову повертаючись до своєї оповіді про Хмельницького, хочу ще додати, що обидва сини Хмельницького, Тиміш та Юрій, були самовільні паливоди. Юрій, проте, ще не так — був-бо з натури євнух, але старший, Тиміш (він оженився, ще коли не завершилася війна Хмельницького з поляками, про що буде мова далі, на доньці тодішнього волоського господаря Домні) 16, до того був самовільний, що після батькової смерті (якщо то правда) повісив на воротях мачуху свою, Чаплинську 17. Треба сказати, що Хмельницький, прийшовши з козацьким військом із Запорожжя до Чигрина, піймав був свого ворога Чаплинського і відтяв йому голову. Після того він пойняв собі в жінки його дружину.
Тиміш Хмельниченко недовго прожив з Домною, його вбили в Сучаві, а Домна, щоб знайти собі тишу й спокій, перебралася з України, що палала тоді у вогненному смерчі, на своє батьківське добро у Волоську землю 18. Там вона, як багата вдовицяпані, господарювала аж до своєї смерті. Смерть спіткала її ненароком: якісь козацькі голодранці та гультяї верталися зі своїх військових затягів і, по-розбійницькому напавши на її будинок, пограбували всі, що лежали там на видноті, скарби й багатства. Це їх не вдовольнило, і вони почали допитуватися в Домни муками й тортурами, де заховано інший скарб. Але вона, бувши жінкою сміливою, відповіла гультяям так: «Хай краще володіє моїми скарбами бездушна земля, ніж ви, одушевлені вороги мої». По цих словах і закінчила своє життя Домна Тимошиха.
Юрій Хмельницький після батькової смерті й після гетьманства Виговського трохи гетьманував у Чигрині під державою великого государя російського. Його він незабаром зрадив і, зневірившись у своєму талані, подався до Турецької Порти. Там він став ченцем, однак на оттоманське бажання скинув своє чернецтво — його знову послано на Україну гетьманом, цього разу від Порти. Він був ударований від Порти значним титулом і писався так: «Юрій Хмельницький Венжик, князь сарматський і гетьман усього Запорозького війська». Про це коротко йдеться в конституціях короля Яна Собеського на 35-м листку — їх друковано в Кракові у 1677 році.
Єлену Хмельницьківну спершу пойняв був за жінку шляхетний чоловік Данило Виговський 19— рідний брат того Виговського, що трохи гетьманував по Хмельницькому. Після нього її взяв за дружину Павло чи Пантелеймон Тетеря, котрий теж трохи часу був у Чигрині козацьким гетьманом (перед уманським гетьманом Ханенком). Але ми тут про це поширюватися не будемо, а почнемо розповідати про війну Хмельницького з поляками.
У той військовий час були при Хмельницькому двоє відомих, шляхетного козацького роду людей. Один, Петро Дорошенко 20, служив за конюшого, а другий, Іван Брюховецький,— за старшого служника. Обидва вони були спритні і в мові світській управні, отож були свого часу пошановані від бога й Запорозького війська гетьманськими гонорами: Дорошенко в Чигрині, а Брюховецький у Гадячому. Про все це попереду по їхніх літах оповісться детально.
Про історика німця Пуфендорфія
Я хочу детально описати війну Хмельницького з поляками, з’ясовуючи водночас, коли і з яких причин вона почалася, на підставі свідчень польського автора Самуїла Твардовського, котрий описав ту війну польськими віршами, що їх я переклав власним старанням на простий історичний стиль, а також на підставі літописних козацьких записів,— все це я уклав у частини та розділи. Але перш ніж дійти до цього, я вирішив, що треба дати тут витяг з історії німецького автора Самуїла Пуфендорфія, який також окреслив був, хоч і короткослівно, ту ж війну Хмельницького. В цій Пуфендорфієвій історії не все так описане, як діялося насправді, однак є тут і правдиві речі: автор виясняє лядську неправду й козацьку невинність. Врешті, не дивина тому авторові, Пуфендорфію, і розминутися в чомусь із правдою, адже жив він за кількасот миль від Малої Росії в німецьких країнах і про ту війну Хмельницького не мав досконалих та правдивих свідчень. Він покладався лише на поштові та газетні звістки, хоча, описуючи події, праці своєї не шкодував. Цього автора, Пуфендорфія, спершу переклали з німецької на латину, а потім, у царському місті Санкт-Петербурзі (про це я вже згадував), з латини на російську мову. Цю книжку було надруковано 1718 року.
Пуфендорфій у розділі десятому21
21Дані, які подає Пуфендорф, справді плутані й неточні. Подальший текст їх скоригує.
Року 1638 почалася війна поляків із козаками, яка вчинила для Польщі величезні шкоди. Було це так: селяни полишили вітчизну і приєдналися до козаків, дуже їх збільшивши. Це сталося тому, що багато польських вельмож стягли для себе на Україні великі маєтки та села і хотіли примножити свої прибутки дивовижними вимогами, а козакам уже тоді було віднято свободу. Воєвода Конецпольський радив тоді королеві, щоб приборкати, загнуздати і присмирити козаків, поставити й укріпити в тому місці, де впадає у Дніпро ріка Самара, містечко Кодак з польським військом. Козаки намагалися тому перешкодити, але їх переможено й розгромлено поляками, і вони мусили видати ворогові гетьмана Балука та багатьох інших старшин. Поляки ж, не дотримавши обіцянки помилувати козацьку старшину, всіх до одного скарали. Потім на сеймі вони постановили позбавити козаків будь-якої свободи, а також забрати в них преміцне місто Терехтемирів і на їхнє місце посадити там вояків, що пришлють їх вони. Так поляки приводять на Україну своє військо.
Козаки, хоч і мали з поляками багато жорстоких змагань, обіцяли лишатися вірними їм, аби лишень їм повернули старі устави й закони. Поляки це їм обіцяли, однак не тільки не дотримали слова, але завжди озлоблювали козаків. Не згадуючи про інші образи, що їм учинено, скажу тільки, що від них відібрали багато храмів грецької віри. Навіть гетьманові Хмельницькому було вчинене велике безчестя. Король дарував був йому право побудувати деякі млини, та один шляхтич, на ймення Іаринський, спалив їх, зґвалтував гетьманову дружину та забив її разом із сином.
Року 1647-го, коли помер Владислав, на його місце обрано брата його Іоана Казимира. Хмельницький із помсти за своє безчестя підняв на бунт козаків. Ті ж, палячи ниви, полонячи, вбиваючи, розтліваючи жінок і дітей, вчинили польському шляхетству велику згубу. Але коли сенатори побуджували короля, аби він сам пішов на чолі війська проти козаків, то король відповів, що не треба було полякам палити млинів Хмельницького. За це поляки почали не довіряти королеві. Одначе було зібрано до п’ятдесяти тисяч війська, яке потім козаки перемогли в бою й розгромили: забито в тім бою до десяти тисяч чоловік, тоді ж було взято і місто Київ.
Щоб відшкодувати цю поразку, поляки без королівського дозволу закликають у своє військо кожного сьомого і посилають ці полки на козаків. Але й їх було переможено й розгромлено у великій битві. Проте, коли Хмельницький відправив свого сина брати шлюб до Києва (мав той пойняти в дружину доньку волоського князя), поляки зненацька напали на Київ, пограбували його і полонили грецького патріарха, що тоді там був. Потім козаки посилають до короля послів, щоб запитати, чи за його волею це сталося. Король заперечив і відповів, що так учинили шляхтичі заради помсти. Козаки, з’єднавшись із татарами, приходять у Польщу з великим військом. Цього разу зустріти ворогів виходить разом зі шляхетством сам король. Він переміг їх і перебив у одному бою. Потім учинено з козаками мир, за що шляхтичі на короля дуже обурювалися, кажучи, що цим миром він пособив козакам. Коли поляки бунтувались отак через чварні незгоди, росіяни, що давно таке замислювали, починають відверто війну. Року 1653 вони приєднали до себе козаків, облягли Смоленськ і взяли його. Звідти вони пішли в Литовську землю і вельми її спустошили, взяли Вільно та інші міста і всі жорстоко розорили.
До цього місця Пуфендорфій.
РОЗДІЛ II
Про наругу, гніт і розорення, що їх творили поляки малоросіянам; за якого короля і коли це почалося; скільки часу і до якого короля це тяглася. Про Русь, що після Батиєвої руїни залюднилася, і про козаків, що з’явилися тут і почали жити нижче дніпровських порогів, про гетьманів їхніх. Про давні королівські привілеї, приватні й публічні, що були в малоросіян, і про те, як Хмельницький відібрав королівські, корисні малоросіянам, привілеї у Барабаша; також про Хмельницького, з якої причини він виїхав на Запорозьку Січ і після хитрощів з кореспонденцією до поляків відразу ж підняв військову на них же, поляків, зброю, літопис козацький.
22Переступний — високосний.
23Гвагнін Олександр (1534—1614) — польський хроніст, автор історико-географічного опису Польщі, Литви, України та Білорусії, написаного на основі польських хронік М. Кромера та М. Стрийковського.
24Кромер Мартін (1512—1589) — польський історик та церковний діяч, єпископ. Автор історичної хроніки Польщі, доведеної до 1505 р., де подано відомості з історії України.
25Роки правління польських королів погоджено в примітках до таблиці, яку склав Величко (приміт. 26—33).
Діялося це року від створення всього живого 7156, від здійснення слова божого творця і зиждителя світу господа Христа 1648, коли панували й верховодили в Москві великий государцар і великий князь Олексій Михайлович, а в Польщі — великий государ і великий князь Владислав Жигмундович Четвертий, король польський і шведський,— Пуфендорфій називає його Владиславом Шостим. Рік тоді був переступний 22, літера ж великодня була К — красна. Чинилося тоді шляхетним малоросіянам і посполитим, що жили обіруч Дніпра, і козакам Запорозького війська велике гноблення й озлоблення від польських панів та їхніх доглядачів, і це було незалежно від королівської й Річі Посполитої волі, їх безміру знищувано тоді й плюндровано, і це почали робити поляки, либонь, від 1333 року, як свідчать Гвагнін 23 та Пуфендорфій. Інший історик, Кромер 24, визначає цю дату 1336 роком 25. На той час був королем польським Казимир Великий, з тим ім’ям — Третій. Він після смерті свого батька Владислава Локетка зараз-таки став королем і спершу в 1340-му,а потім у 1348 році звоював був руські землі та провінції і з’єднав їх із Короною Польською, чи радше підкорив, їх тій Короні. Однак аж до королювання Жигмунда Першого людям руським і козакам жилося з поляками більш-менш легко і зносно.
За того Жигмунда, що прийняв Польське королівство (за свідченням Кромера та Гвагніна) у 1507 році від Різдва господнього, козаки, знову розплодившись і примножившись у руських провінціях та землях , почали виходити з домів своїх і селитися по дніпрових островах нижче порогів, ловлячи тут рибу й полюючи на звіра. Це було через 276 років після Батиєвого загарбання та сплюндрування, яке впало на нашу землю, за свідченням Пуфендорфія, року від Різдва господнього 1237, а за свідченням Галятовського в його «Скарбниці», в чуді другому, у 1240 році. Так за того Жигмунда, на дев’ятому році його панування (це було в 1516 році після Різдва Христового), заздрісники добра і волі людської — поляки, не вподобавши, що козаки живуть вільно й незалежно, почали творити Русі й козакам, незважаючи на королівське бажання, велику наругу й утиски. Потім на маєстаті Польського королівства сів трансільванський князь, семигородський воєвода Стефан Баторій, муж, який у хроніках мав велике пошанування від рицарів і який сам кохався у рицарських людях. Це сталося, як свідчить згаданий уже історик Пуфендорфій, у 1574 році від Різдва Христового (польський історик Кромер називає 1576 рік) після Генрика Валенсія, француза, авдегавенського князя, брата французького короля Карла Дев’ятого.
26Описка: 37 років.
27Жигмунда Люксембуржця не пустили до Кракова вже на початку 1383 р., а 1384 р. обрано королевою Польщі Ядвігу, яка в 1386 р. вийшла заміж за Владислава Ягеллона.
28Владислав III загинув 1444 р., тож і королював 10 років.
29Жигмунд І коронувався 1506 р., королював 42 роки.
30Описка: 24 роки.
31Генрика Валенсія обрано на польський престол 1573 р., таємно покинув Польщу 1574 р.
32Жигмунд III королював до 1632 р., тобто 45 років.
33Владислава обрано королем не 1636 р., а 1632 р.; коронація відбулася 1633 р., тож королював 14 років.
За Стефана Баторія заведено в Польщі платне, так зване кварціальне, військо, якого доти у Польщі не було. Відразу ж після того король завів потрібний для військового керунку чин і серед дніпронизових козаків, що, як вівці, не мали пастиря, дозволивши їм, на підставі старожитніх і стародавніх звичаїв, вибрати з-поміж себе не лише менших начальників, але й найбільшого військового вождя — гетьмана. Він надав козакам у володіння для гетьманської резиденції і для схоронення всяких військових запасів місто Терехтемирів над Дніпром із усім його уїздом, ствердивши те Запорозькому війську своєю королівською грамотою (про що свідчить і Твардовський у першій частині своєї книги «Війна домова»). Але поляки, маючи ще більшу, ніж раніше, заздрість і недоброхітство, почали великими податками й бідами обтяжувати й озлоблювати Русь, що була під їхньою владою, і козаків у самій Польщі та на Україні, а вони жили тоді обабіч річки Дніпра. Тяглося те від поляків творене лихо для козаків та Русі 315 років, починаючи з Казимира Великого, що, як уже згадувано, звоював був Русь, і кінчаючи Владиславом Четвертим. Від короля польського Казимира Третього до панування Жигмунда Першого поляки, як ми вже писали, менше гнітили Русь. Цей час обіймає 174 роки, протягом яких змінилося вісім польських королів, якщо причислити і його, Казимира. А від Жигмунда до Стефана Баторія упродовж 67 років (змінилося за той час три польські королі, числячи й Жигмунда) Русь із козаками мала вже більше уярмлення. В наступні 74 роки, від Стефана Баторія до часу смерті в містечку Маречі Владислава Четвертого (про нього йшла мова), тобто до 1648 року, коли Хмельницький вже підняв війну проти поляків за козако-руські вольності, була Русь у найнестерпніших від поляків утисках і в найбільшому уярмленні. Відтоді змінилося три польські королі, числячи Владислава й Баторія.
Отож усього (як вище обрахував) налічується 315 років польського гніту над Руссю й козаками. Королів польських у той час позмінювалося чотирнадцять — їм тут поіменно кладеться виразна хронологія, щоб цікавий читальник міг краще уяснити собі роки їхнього панування й смерті. Цю хронологію переписано в польського історика Кромера і в німецького — Пуфендорфія.
ХРОНОЛОГІЯ КОРОЛІВ ПОЛЬСЬКИХ ВІД КАЗИМИРА ВЕЛИКОГО ДО ВЛАДИСЛАВА ЧЕТВЕРТОГО АБО ШОСТОГО, ПІД ЯКИМИ ПЕРЕБУВАЛА РУСЬ АЖ ДО ВІЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
Число королів |
Рік, коли почали королювати |
Імена королів |
Рік смерті |
Королювали років |
|
1 |
1333 |
Казимир Великий, він же Третій |
1370 |
40 26 |
|
2 |
1370 |
Людвік, венгерський і польський король |
1382 |
12 |
|
3 |
1382 |
Жигмунд, маркграф некоронований 27 |
1386 |
4 |
|
4 |
1386 |
Владислав Другий Ягелло |
1434 |
48 |
|
5 |
1434 |
Владислав Третій, польський та венгерський |
1445 28 |
11 |
|
6 |
1447 |
Казимир Третій |
1492 |
45 |
|
7 |
1492 |
Ян Ольбрехт |
1501 |
9 |
|
8 |
1501 |
Олександр, Ольбрехтовий брат |
1506 |
5 |
|
9 |
1507 |
Жигмунд Перший, князь Глоговський 29 |
1548 |
43 |
|
10 |
1548 |
Жигмунд Другий Август |
1572 |
27 30 |
|
11 |
1574 |
Генрик Валенсій, або Еракуз 31 |
1574 |
4 м. |
|
12 |
1576 |
Стефан Баторій, князь Трансільванський |
1586 |
10 |
|
13 |
1587 |
Жигмунд Третій, він же Четвертий 32 |
1636 |
49 |
|
14 |
1636 |
Владислав, син його, він же Четвертий і Шостий 33 |
1648 |
12 |
34Тут і далі Величкова тенденція винуватити в утисках та гніті на Україні не королів, а магнатів і шляхту. Пошанівне ставлення до монархів було в етиці всього Середньовіччя.
35Як свідчить М. Петровський, Барабаш не був полковником черкаським, полковником черкаським був Вадовський. Правда, М. Максимович зазначав, що Барабаш у 40-х роках був одночасно полковником черкаським і генеральним осавулом — так він підписався на двох книгах, які подарував у черкаську церкву Різдва Христового.
Всі ці польські монархи, як їм належало й подобало, були пани ласкаві й милосердні до своїх підданців, людей Русі та козаків 34. Один за одним посідаючи маєстат Королівства Польського, вони мали їх під своєю особливою охороною й протекцією і зміцнювали їхні стародавні права та вольності новими своїми грамотами та привілеями. Найбільше від усіх прагнув це робити Ягеллон, чи Владислав Другий, як зве його Кромер; Пуфендорфій іменує його Четвертим. Королюючи, виявив він до русів та козаків особливу прихильність та піклування, надаючи і стверджуючи корисні їм права та вольності. Це не дивно, бо був він по матері з русів, як свідчить у своїй «Хроніці Польській» Гвагнін (на 98-му листі), і мав багато, перерахованих у того ж Гвагніна, чеснот і добродійств. Крім того, пам’ятав він, Ягеллон, попередників своїх, польських королів, як також і те, що не можна знищувати й касувати даних та стверджених козакам і Русі уставів та привілеїв. І взагалі кожен з тих перелічених польських монархів, скільки міг у часі свого королювання, прибільшував, як уже відзначалося, прав та вольностей русам та козакам україно-малоросійським — про це в пактах і метриках коронних певно можна прочитати. Цим самим королі наперед заохочували їх на приязнь до себе, неодмінну зичливість та вірну службу. Але пани польські та їхні дозорці, що сиділи в руських землях і провінціях, знищили через свій гонор усі ті королівські мандати й привілеї і через свою ненаситність чинили, як уже писалося, над людьми гніт та наругу. Бо хоч і мали в себе на той час (тобто на 1648 рік) козаки й малоросіяни стародавні й нові права та привілеї, дані їм на певні їхні вольності та свободи, одначе високодумна й вельми гонориста шляхта польська вважала їх, як уже писав, за ніщо, не хотіла й слухати про них, не те щоб виконувати. Вони утискували і гнітили малоросіян великими тягарами й бідами, керовані власними прагненнями, які не наситиш навіть найбільшими багатствами та прибутками.
З королівських привілеїв одні видавалися приватно (їх мала й тримала в себе частина малоросійської шляхти), інші мали слугувати Запорозькому війську і всьому малоросійському народові. Залишилися вони після колишніх козацьких гетьманів і були на той час у руках значного козака, черкаського полковника Барабаша 35,—
36Гетьманом, до речі, називали Барабаша й у народних думах.
Середня оцінка :
9 коментарів :
написав :
If you are a avid freakout with snorkeling then you probably own the device. The nervous about planing a trip to unusual locales for you to actually love undoubtedly an example of your most popular water sports is not really having the device effortless. With numerous establishments in these specific locations providing rental out of snorkeling garments you, www.travelegg.org
Online website shopping is definitely building around number. Everyone is very much part of your environment that should become elements done from a click. Exceptional lifestyle expert services, cutlery information, electronic appliance, cushion benefits, books, apparels or what\'s left, the over the internet shopping sector hasn\'t spared any kind of arena. www.shoppingadvice.org
Completely innovative noticed an entire set with disasters along at the news some time ago? Flooding by Louisiana USA and Manitoba The eu, and a strong immense plan campfire around Slave Ocean northern Alberta The eu which destroyed 22, 000 hectares out of land, a huge number of homes along with businesses out of Monday working day. www.newsinsight.org
написав :
cc20180811