ПРОЗА У ЕЛЕКТРОННОМУ ВАРІАНТІ ЖУРНАЛУ
НЕЩАСЛИВА «СІМКА», АБО ЯК Я СТАВ ДЕТЕКТИВОМ
Юрій Багрянцев, м. Київ
НЕЩАСЛИВА «СІМКА», АБО ЯК Я СТАВ ДЕТЕКТИВОМ
детективне оповідання
Багато хто з киян, напевно, пам'ятає, як у другій половині 90-х у місті процвітало чимало казино. Їх можна було зустріти майже в кожному районі, їхня реклама рясніла в журналах і газетах, безупинно крутилася на телебаченні й звучала на радіо.
Одне з таких, під романтичною назвою «Червоний Лев», було розташоване на Хрещатику, поблизу Бессарабського ринку. Воно займало підвальне приміщення житлового будинку, вхід був знадвору, а на фасадній частині будинку майоріла яскрава вивіска: «Червоний Лев».
Це казино було знамените тим, що мало дуже красивий інтер'єр. Його гральний зал, приміщення для відпочинку й буфет-бар прикрашали арки з пофарбованим під золото різьбленим дерев'яним оформленням, стіни оббиті червоним оксамитом. А в гральному залі на підставці красувалася теж пофарбована позолотою невелика скульптура лева, що сидить на задніх лапах. Ось через цей розкішний інтер'єр казино «Червоний Лев» уподобали кіношники й телевізійники, знімаючи там фільми, телепередачі, музичні відеокліпи.
Мені теж довелося брати участь у телезйомках декількох передач у цьому казино. І от одного разу після зйомок нашу знімальну групу запросив за столик, накритий фуршетними напоями й закусками, співвласник і директор казино — енергійний, спортивної статури чоловік років сорока п'яти. Він офіційно іменувався президентом казино «Червоний Лев», звали його Євгенієм Аркадійовичем. Посеред нашої бесіди він раптом, понизивши голос, довірливо нам сказав:
— А знаєте, сьогодні ви нам допомогли не втратити багато грошей. Сюди занадився ходити один наш постійний клієнт, який завжди виграє, і часом — чималі суми. Жодного разу не програв, уявляєте! А сьогодні, як побачив вашу телегрупу, одразу ж утік, навіть не розпочавши гри.
— І довго він до вас ходить? — запитала телеведуча Ганна. — А нас чому злякався?
— Уже місяці чотири ходить, регулярно, раз на тиждень. І весь час виграє, барбос! Нехай, як правило, і незначні суми, але виграє постійно! А якось він усе ж таки зірвав такий куш, що в нашій касі ледь вистачило готівки виплатити йому виграш. А чому він вас злякався, не знаю. Може, не хоче своєю фізіономією світити.
— Напевно, у нього є якась своя система гри в рулетку, — припустив телеоператор Геннадій. — Чи йому просто таланить увесь цей час.
— Звісно, йому щастить! — погодився Євгеній Аркадійович. — Якби справді існували виграшні системи гри в рулетку, то незабаром усі на світі казино зникли, збанкрутили б. Але чомусь занадто часто йому таланить, мене це вже починає дратувати.
— А він користується під час гри якоюсь шпаргалкою? — вставив у бесіду своє запитання і я. — Можливо, у нього все ж є якась методика, заснована на теорії ймовірності випадання чисел рулетки.
— Здається, ні, — відповів президент казино. — Хоча, відверто кажучи, я не стежу за його діями. Я взагалі намагаюся під час гри в залі не стовбичити. Але наші співробітники, круп'є й касирка, мені завжди доповідають: от, мовляв, знову цей клієнт виграв велику суму й одразу пішов із казино.
— Так він, виявляється, одразу й виходить після виграшу? — перепитав Геннадій. — Тоді в нього точно є система, це не просто везіння, це розрахунок.
— Цікаво було б поспостерігати за його грою, — сказав я. — У мене є деякий інтерес до теорії ймовірності, до чергування випадкових чисел, нумерології й такого іншого. Може, удасться хоч якось розгадати секрет вашого везучого гравця.
— Аж надто везучого! — уточнив Євгеній Аркадійович. — А щодо того, аби подивитися на його гру, то це — будь ласка! Якщо хтось зуміє розгадати секрет його дивовижного везіння, я тому сплачу велику премію. Слово честі, хлопці!
Не знаю чому, але ця розмова про щасливого гравця в рулетку не давала мені спокою тижнів зо два, допоки ми знову не відвідали казино «Червоний Лев» під час чергової телевізійної зйомки. І я відразу, побачивши Євгенія Аркадійовича, відвів його вбік і запитав:
— Сьогодні присутній ваш гравець-щасливчик? Не втік іще, побачивши нас?
— Сьогодні його немає, але приходив позавчора й знову виграв.
— Чи можу я поговорити з круп'є, які обслуговують рулетку й пам'ятають гру вашого щасливчика?
Президент «Червоного Лева» погодився, і незабаром я розмовляв із молодим симпатичним круп'є Андрієм. Від нього довідався про деякі подробиці гри щасливого постійного відвідувача, якого звали Артуром. А потім, уже дома, на папері я розписав по пунктах ці деталі. Ось вони:
Перше. Артур приходить грати в рулетку раз на тиждень, але в різні дні. Час появи теж різний, тож передбачити заздалегідь його чергову появу в казино неможливо.
Друге. Оскільки час гри Артура різний, він потрапляє на різних круп'є, які працюють позмінно. Найчастіше гравця обслуговували два хлопці — Андрій і Владислав, із якими мені вдалося поспілкуватися наступного дня.
Третє. Артур завжди грав тільки за другим столом рулетки й ніколи не сідав за перший стіл, що біля вхідних дверей.
Четверте. Тривалість гри Артура коливалася від однієї до двох-трьох годин. Спочатку він робив маленькі ставки, поступово їх збільшував, міг на початку гри програвати невеликі суми. Але згодом незмінно відігравався й щойно його виграш сягав великої суми, одразу ж покидав гральний заклад.
П'яте. Під час гри Артур не підглядав у записник, ставки робив не спонтанно, а вдумливо й начебто заздалегідь знаючи, на які числа йому треба ставити фішки на різних етапах гри.
На останній, шостий блок моїх запитань я не одержав доволі чіткої відповіді: Андрій не міг з упевненістю сказати, чи вигравав Артур тільки на якомусь одному числі, чи його постійні виграші припадали на різні числа.
— Розумієш, за вечір у рулетку на обох наших столах грає чимало різних людей, — пояснив Андрій, — і перед круп'є не стоїть завдання запам'ятовувати, на яких числах виграють наші відвідувачі. Але точно пам'ятаю, що цей везучий гравець вигравав на різних числах. А от на яких саме — не пригадую. Однак тепер, якщо треба, постараюся запам'ятати.
Та я хотів сам подивитися гру Артура, розуміючи, що без особистого спостереження не зроблю жодних конкретних висновків. І ми з Євгенієм Аркадійовичем домовилися про таке: щойно Артур з'явиться в казино, мені відразу ж зателефонують на мобільник (він тоді тільки з'явився в мене, у 90-ті роки це ще була рідкість) і, якщо я матиму можливість приїхати в казино, за мною вишлють машину і привезуть у «Червоний Лев».
— Ми тобі на вході видамо фішки для гри, безкоштовно, звісно, — сказав мені президент казино, — і ти собі грай, як хочеш, а тим часом спостерігай за Артуром. Але потім, після гри, просто здаси всі фішки назад у касу, навіть якщо щось і виграєш. А якщо захочеш і сам випробувати своє везіння, тоді, будь ласка, купи фішки в касі за свої кревні та грай окремо від наших фішок.
Я погодився на ці умови й уже через тиждень зміг приїхати на машині, яку прислали з «Червоного Лева.
— Наш везучий клієнт уже грає хвилин двадцять, — сказав мені біля входу Євгеній Аркадійович. — Поки він по нулях: скільки програв, стільки й відігрався. Іди в касу за фішками.
За п'ять хвилин я сів на високий круглий стілець без спинки біля другого столу рулетки, за яким уже грало четверо відвідувачів казино, і зробив свою першу ставку, поклавши дві фішки на «червоне».
Артур сидів саме навпроти мене, і я мав можливість його роздивитися: худорлявої статури, у джинсах, довге русяве волосся закривало вуха й майже торкалося комірця синього піджака. На вигляд йому було років тридцять. Гладке, злегка видовжене обличчя без зморшок, високе чоло, зелені розумні очі, тонкі вуста. Узагалі, у його зовнішності проступали риси освіченого інтелектуала, людини із життєвим досвідом, яка знає, чого хоче й як цього досягти.
Грав він спокійно, без помітного хвилювання, на відміну від мого сусіда по столу — угодованого дядька з модною неголеністю на щоках, який щохвилини підхоплювався на ноги, викрикував репліки невдоволення та роздратування, коли програвав. А програвав він майже всі свої ставки, тому що робив їх сяк-так, розраховуючи лише на щасливий випадок, який уперто обходив його стороною.
Артур же, навпаки, спокійно сприймав свої маленькі програші й знову з незворушливим виглядом робив нові ставки. Я помітив, що певна система чи стратегія його грі все ж була притаманна. Він починав гру з мінімальних ставок і зазвичай однією-двома фішками. Ставив на різні числа чи групи чисел. Поступово збільшував ставки та кількість фішок на окремих числах, явно був небайдужий до цифри 7, на неї він ставив найчастіше. Щоправда, перший його невеликий виграш припав на цифру 6. Артур при цьому начебто з подивом гмикнув, криво усміхнувся, але потім із чемною вдячністю прийняв від круп'є виграну купку фішок, присунуту до нього дерев'яною лопаткою.
А на цифрі 7 за півтори години гри він виграв тричі! До того ж останній виграш був дуже великим, після чого гравець підвівся, чемно подякував круп'є за гру, побажав усім гравцям, котрі залишалися за столом, успіхів, і пішов у касу обмінювати фішки на гроші.
Я пограв ще хвилин п'ять і теж здав у касу фішки. Виявилося, що я, роблячи ставки переважно на великі групи чисел, програючи й іноді виграючи, до кінця своєї гри програв усього три фішки з тих, що одержав у касі.
Наступного дня я проаналізував гру Артура. Отже, йому дуже щастило на цифрі 7, хоча він виграв також і на шістці. Після кожного свого виграшу він зменшував ставки до однієї-двох фішок і знову поступово збільшував від гри до гри ставки й кількість фішок. І знову в очікуванні щасливого моменту він концентрував на щасливому для нього числі 7 доволі велику кількість фішок, що значно збільшувало його загальний виграш.
У нумерології число 7 — дуже успішна цифра, щасливе число. Мабуть, його нумерологічні якості я був би готовий застосувати й до Артура, наскільки встиг його пізнати під час гри в рулетку. Та одночасно розумів, що лише нумерологією, «щасливістю” числа 7, не можна пояснити успіх гравця. Потрібні були ще й додаткові спостереження, аби скласти повнішу картину того, як грає Артур в інші дні, на які числа ставить і які цифри в нього виграють.
З президентом «Червоного Лева» ми домовилися: у випадку, коли я не зможу приїхати на чергову гру Артура, круп'є буде дано доручення уважно спостерігати за його грою й за можливості запам'ятати, на які числа та які ставки той робив, а також які числа виявлялися виграшними. І я був змушений із задоволенням визнати, що Андрій блискуче впорався з цим завданням. Я й справді не зміг приїхати в день, коли Артур знову з'явився в казино й знову виграв, але завдяки уважному круп'є одержав додаткову інформацію для роздумів.
Виявилося, нічого в поведінці гравця-щасливчика не змінилося. Він знову починав із маленьких ставок однією-двома фішками, збільшував ставки поступово, тобто використовував щось на кшталт відомої методики гри в рулетку під назвою «система Парлая», коли після кожного програшу ставка подвоюється. Щоправда, ця система передбачає гру на групи чисел і майже не застосовується до окремих чисел. Але Артур її застосовував до своєї улюбленої сімки й знову тричі виграв на цій цифрі! І от саме цей факт щасливого числа 7 на рулетці в казино «Червоний Лев» мене насторожив. Я починав підозрювати, що справа тут зовсім не в нумерології й не у фантастичній удачі гравця. Треба було знову їхати в казино.
«Червоний Лев» для гравців у карти й рулетку починав роботу з вісімнадцятої години. Я прибув туди на годину раніше, щоби поговорити з Євгенієм Аркадійовичем і круп'є. Мене цікавила низка додаткових запитань. Чи помітили вони, як часто випадає цифра 7 порівняно з іншими числами? Чи правильно виставлений за рівнем стіл рулетки, чи не має якихось дефектів його колесо? Коли були придбані ці столи? Чи не зносилися колеса від тривалого тертя їхніх осей? Чи приходив Артур у казино «Червоний Лев» раніше, ніж почав грати в рулетку? Чому він ніколи не грав за іншим столом?
Я знав, що досвідчені й кмітливі гравці вже давно застосовували так звану «атаку на пристрасть колеса»: вони тривалий час спостерігали за поводженням колеса рулетки, запам'ятовували чи крадькома записували виграшні числа й у такий спосіб визначали, чи з'явилися в колеса, хоч би як ідеально та збалансовано воно було виготовлене, незначні перекоси, що збільшують імовірність влучання кульки у визначений вузький сектор.
Справді, виробники коліс рулетки намагаються максимально наблизити його роботу до подоби ідеального генератора випадкових чисел від 0 до 36. У такому колесі-генераторі ймовірність випадання кожного числа однакова на тривалому відрізку часу запусків колеса й кульки. Скажімо, якщо розкручувати колесо й кидати кульку тридцять сім тисяч разів поспіль, то на кожне число рулетки випаде приблизно по тисячі влучань. Це чиста теорія ймовірності, і жодна нумерологія тут ні до чого.
Але це теорія. А на практиці серед тисяч, десятків і сотень тисяч коліс, розкиданих по казино всього світу, можуть усе ж таки трапитися колеса з незначними заводськими чи набутими в результаті тривалого використання дефектами. І тоді кулька при запуску рулетки частіше влучає в якийсь вузький сегмент колеса. До речі, у великих гральних закладах власники казино завжди напучують круп'є та інших співробітників повідомляти їм про всі випадки незвичайного поводження колеса, занадто частого влучення кульки в конкретні сегменти, про підозріло уважних гравців чи глядачів, які ще й записують щось крадькома до блокнотиків. Гравців, котрі роблять «атаку на пристрасть колеса», зазвичай можна вирахувати за їхньою грою на визначений сегмент колеса, а не на окреме число.
Традиційно при виявленні таких «пристрастей» колесо негайно піддається ретельній перевірці, новому юстируванню, змазуванню осі та іншим профілактичним діям, аби мінімізувати будь-які перекоси й переваги одних сегментів над іншими. Чи не має колесо рулетки такої «пристрасті» у «Червоному Леві»?
Проте, з іншого боку, Артур ось уже двічі вигравав не на вузьких сегментах, а на конкретному числі, сімці. Наприклад, при мені він раз виграв на 6 і тричі — на 7. А ці числа розташовуються на протилежних сегментах колеса. Іншим разом у нього взагалі виграли тільки сімки!
Я поділився своїми роздумами й запитаннями з Євгенієм Аркадійовичем і круп'є — Андрієм і Владиславом. Одержав такі відповіді.
Столи рулетки придбані відносно недавно, сім місяців тому, виготовлені вони за кордоном і за цей час істотно стертися для будь-яких перекосів вони не могли. Столи ретельно виставлені фахівцями за рівнем, колеса збалансовані й перевірені спеціальними приладами. Жодних дефектів на колесах ніколи не було виявлено. Артур начебто раніше не був помічений у ролі уважного спостерігача за грою; одразу як прийшов у казино, він почав грати й вигравати. За іншим столом він ніби ще не грав, а чому він туди не сідає, невідомо. Нарешті, чи випадає число 7 частіше від інших чисел на другому столі рулетки, круп'є не знають, такий аналіз не проводився.
Отримана інформація доповнила мої знання про розслідувану справу, висновки напрошувалися самі собою: мені потрібно весь вечір провести в казино й, сидячи осторонь від гравців у рулетку, записувати виграшні числа. Я попросив Андрія під час гри голосно й чітко називати числа, аби я спокійно сидів у кутку ігрового залу на канапі й фіксував номери, які випадають.
Але до початку гри ми всі разом ретельно оглянули стіл, колесо, відділення-клітини із числами, міцну кульку зі слонової кістки. Жодних ушкоджень не помітили, колесо крутилося дуже рівно, без бокового биття, майже безшумно, довго, повільно зупинялося, тобто було в бездоганній рівновазі. Про всяк випадок я запропонував замінити кульку іншою, із запасного комплекту.
О вісімнадцятій годині з'явилися перші гравці, вони сідали за столами рулетки й покеру, замовляли в барі солодкі напої та коктейлі, тихо розмовляли між собою і звично грали, програючи та вряди-годи виграючи. Мені цікаво було спостерігати за ними, хоча, зрозуміло, я не забував про фіксування до блокнота виграшних чисел, про які голосно повідомляв Андрій. Я намагався вловити у гравців схожі риси азартності, емоцій ризику й гострих відчуттів, очікування удачі й навіть ознаки деякої хворобливої пристрасті під назвою ігроманія, яка має ще виразніше визначення: жага успіху, бажання швидкої та легкої наживи.
Але всі люди, котрі грали в цей вечір у казино, були різними, як і взагалі всі люди не схожі між собою. Тут були жінки й чоловіки різного віку та соціального стану, хтось був одягнений у дорогі костюми й розкішні вечірні сукні, а хтось прийшов у казино в скромній сорочці й джинсах. Ставки робили теж різні: заможні гравці ризикували великими сумами, новачки чи люди з невеликими грошовими запасами починали гру з маленьких ставок і майже ніколи не йшли на великий ризик. Одні гравці нервували, метушилися, голосно раділи виграшам і не менш бурхливо засмучувалися частішим програшам. Інші ж грали дуже спокійно, урівноважено, діловито згрібаючи в одну купку виграшні фішки чи з байдужим поблажливим виглядом реагуючи на програші. Вловив я також і риси сміливості або відчайдушності в одних гравців, жадібності чи обережності в інших. З іншого боку сиділи за столами молоді хлопці й дівчата, які просто за компанію прийшли сюди випробувати фортуну. Вони зовсім не засмучувалися невеликими програшами, а, навпаки, весело сміялися та жартівливо глузували одне з одного.
Так непомітно минуло п'ять годин гри. Артур у цей день у казино не з'явився, що полегшувало мою роботу. Я, звісно, не сидів увесь час на одному місці. Євгеній Аркадійович пригощав мене кавою й тістечками, я походжав залою й цілком справлявся з роллю нібито співробітника казино, котрий пильнує за порядком. А мій блокнот тим часом поповнювався рядами чисел: 5, 11, 23, 34, 0 — зеро, 7, 18, 10, 35, 7, 28, 0, 15, 10, 2...
О двадцять третій годині казино припинило роботу, ігровий зал спорожнів, прибиральниця ходила між столами та рулетками й підмітала віником підлогу, устелену ворсистим ковроліном. Ми з круп'є та президентом казино провели перший, побіжний аналіз моїх записів. Усього за вечір гри на другій рулетці було зроблено трохи менше двохсот запусків колеса й кульки. Хоч як це дивно, число 7 не стало лідером серед виграшних. По десять разів випадали числа 23 і 10, дев’ять разів — число 21. Число 7 випало вісім разів, що начебто не могло свідчити про явну перевагу цього числа на другому колесі. З іншого боку, були й числа, які за цей вечір узагалі жодного разу не виграли (12 і 33), а ще п'ять випали всього по одному разу. Звісно, такої кількості спроб за ці п'ять годин гри для повноти статистики було недостатньо, але ми також знали й про інші ігрові дні, коли Артур частіше ставив на сімку й вона в нього не раз вигравала. Тобто, якщо і є в цієї рулетки якась «пристрасть» до сімки, то вона може виявитися тільки при дуже великій кількості запуску колеса й кульки.
Ми знову всі разом уважно оглянули колесо рулетки й клітинку із цифрою 7. А також клітини 23 і 10, що стали лідерами в цей ігровий вечір. Неозброєним оком нічого незвичайного помітити було неможливо. І я сказав, прощаючись із Євгенієм Аркадійовичем і круп'є:
— Наступного разу прийду сюди з вимірювальними інструментами, будемо ретельніше все оглядати та винюхувати. А зараз моя вам порада: поміняйте до завтрашньої гри столи рулетки місцями. Чи хоча б їхні колеса. Вони у вас зовсім однакові, як близнюки. Якщо зможу завтра звільнитися вдень чи ввечері, обов'язково буду. Якщо не зможу, прохання до хлопців: знайдіть спосіб самі чи із чиєюсь допомогою записувати виграшні номери на обох столах рулетки.
На жаль, наступного дня я таки був зайнятий весь день і не зміг прибути в казино до початку його роботи. Але вже близько сьомої години вечора мені зателефонував схвильований Євгеній Аркадійович:
— Ми вдень поміняли колеса рулеток, але ось щойно прийшов Артур і, оглянувши рулетки, сів за інший стіл! За перший! І вже один раз виграв і знову на сімці! Він постійно ставить на цю цифру, бісова душа! Виходить, уся справа в колесі?! Не зрозумію, звідкіля він дізнався, що ми поміняли їх?
Я приїхав у «Червоний Лев» близько дев’ятої вечора. Артура вже не застав: він, вигравши на цифрі 7 тричі, пішов, як завжди, зі своїм виграшем. Ми з президентом казино усамітнилися в його кабінеті, де я з подивом побачив у кутку гумову грушу для тренування боксерів.
— Захоплююся боксом із дитинства, — відповів на моє німе запитання Євгеній Аркадійович і вдарив кулаком у грушу. — От, не можу відмовити собі в задоволенні погамселити її, якщо буваю не в настрої. Кажуть, це знижує шкідливий вплив стресу. Так от, цей бісів гравець не відразу сів за той другий стіл, як звичайно, а пішов спочатку в бар, замовив склянку соку, прогулявся залою, вдивився в столи рулеток і раптом сів за інший стіл! Саме туди, куди ми вдень переставили колесо. Ну от скажи: як він довідався, що ми це зробили?
— Ви підозрюєте когось із хлопців, круп'є? — у свою чергу запитав я. — Не може бути, що Андрій або Владислав у змові із цим Артуром!
Євгеній Аркадійович знизав плечима, замислився на кілька секунд, але потім упевнено відповів:
— Ні! На хлопців я не думаю. Вони дуже щиро зі мною все це переживають, хочуть розплутати цю загадкову виграшність сімки.
— Охоронець, касир? Хто у вас іще працює?
— Ще є Сергій, продавець у барі. Удень він теж допомагав нам змінювати колеса на рулетках. Вони такі важкі! Із півцентнера кожне, не менше! Я, мабуть, за всіх зможу поручитися, нікого зі своїх не підозрюю, я їм довіряю, як самому собі. Підбирав їх на ці посади дуже ретельно, майже всіх добре знав іще до роботи в казино.
Я залишився в «Червоному Леві» до кінця його роботи. Спостерігав за обома столами рулетки, намагався записувати виграшні номери на першій рулетці. Вона начебто знову віддавала перевагу цифрі 7. Але гравці, які залишилися за столом після зникнення Артура, не ставили на це число. Щоправда, два гравці вгадали кожний по іншій цифрі й теж узяли непоганий виграш.
Однак, коли я додав до своєї статистики ті числа, що випали на колесі за нотатками круп'є Владислава, виявилося, що й цього разу цифра 7 не була лідером серед виграшних чисел. Цього вечора одинадцять разів випадала цифра 31. Але для мене картина вже ставала зрозумілою. Так, на коротких відрізках гри (а біля двохсот спроб за вечір можна сміливо вважати коротким періодом — у середньому всього по п'ять спроб у розрахунку на кожне число колеса) могли лідирувати різні числа, сьогодні — одні, завтра — інші. Скажімо, сьогодні «лідер» мого минулого спостереження — число 23 — випало лише раз. Але цифра 7 мала незвичайну стабільність, випадаючи кожного ігрового дня (із тих, у які ми спостерігали за грою) по 5–8 разів. Ця постійна виграшність і надавала сімці перевагу над іншими числами, тож я все більше переконувався, що при дуже великій кількості запусків колеса лідерство сімки буде безсумнівним. Виходить, про це знає й Артур?
Коли із казино пішов останній відвідувач, я негайно взявся за справу. Із собою приніс інструменти: гвинтовий мікрометр, штангенциркуль, дві збільшувальні лінзи. Круп'є активно допомагали мені, і я теж схилявся до думки, що вони не могли розповісти Артуру про заміну колеса. Тоді хто ж? Охоронець? Він теж крутився біля нас і на перший погляд не викликав жодних думок про змову з гравцем. Бухгалтер-касир узагалі була родичкою Євгенія Аркадійовича, і довіра між ними була найвищого рівня. Її я відразу виключив із числа підозрюваних. Добре, думав я, залишимо це питання на потім, коли завершу робити всі виміри колеса й числових клітинок на ньому.
Добру годину я порався з колесом. Коли великий, оформлений під старовину годинник, що стояв на підлозі в ігровому залі, пробив за північ, я завершив виміри. І от що виявилося. Усі клітини були ідеально однакового розміру — як у ширину, так і в глибину. Усі, крім цифри 7! Її розміри виявилися більшими за інші! Було так тому, що перетинки між клітинами по краях цифри 7 були тоншими й вищими, ніж усі інші. Для ока це було майже непомітно, але мікрометр упевнено показував на своїй циліндричній шкалі цю різницю.
Що це могло означати? А от що: імовірність влучання кульки в число 7 була більшою, його виграшність — регулярнішою та надійнішою порівняно з іншими числами, які хоч і могли випадати частіше сімки в окремі вечори, але на тривалому відрізку часу відставали від неї. Знаючи про це, будь-який гравець казино міг би весь час ставити тільки на цифру 7, поступово збільшуючи ставки, і після кожного виграшу різко їх зменшувати (адже ймовірність випадання одного числа двічі чи тричі поспіль значно менша), ставити якийсь час навіть на інші цифри, а потім знову повертатися до числа 7, збільшуючи ставки, і при неминучому влучанні в нього зривати великий переможний куш. Що й робив от уже чотири місяці Артур.
Я подивився на розгубленого Євгенія Аркадійовича. Нарешті він сердито вилаявся:
— Ну, зарази! Якщо постачальники свідомо підсунули нам дефектне колесо, я їх усіх задушу! По світу з торбами пущу! Раніше, до того, як ми купили ці рулетки, там працював мій приятель Ігор, треба його про все розпитати. А цього бісового Артура, нехай він ще тільки попхається сюди, я задушу своїми руками! І хай мене потім розстріляють!
Він нервово закурив, а ми всі посміялися з його запальної вдачі. Я звернувся до круп'є з пропозицією:
— От вам нове завдання: шукайте відмінності між двома колесами рулетки. Знаєте, як у журнальних задачках: знайди дві відмінності. Чи більше ніж дві. Адже Артур якимось чином одразу побачив, що колесо поміняли. Шукайте!
У цю захоплюючу гру-задачу включилися всі, навіть Євгеній Аркадійович і охоронець. Я тим часом провів уважний огляд і кілька вимірів деяких клітин (числа 7 у першу чергу!) іншого колеса й, переконавшись, що в ньому начебто все нормально, сів на канапу, знесилений, утомлений, але все ж задоволений тим, що секрет щасливого гравця був, здається, розгаданий.
— Є! Знайшов! — перервав мої роздуми радісний крик Андрія.
Крізь збільшувальне скло він вдивлявся в колесо рулетки й показував пальцем на його нікельовану верхівку-вісь. Там, якщо уважно придивитися, можна було помітити на верхівці маленької окружності дві ледь помітні світлі плями діаметром близько трьох міліметрів. Якщо не знати про них, то ці майже прозорі цятки помітити практично неможливо. Але якщо знати, то, підійшовши ближче до рулетки та вдивившись у її круглу верхівку (вона виконана у вигляді фігурної башти), мітки можна вгледіти.
— Ну, погань! — продовжував лаятися Євгеній Аркадійович. — Сволота, бісові діти! Усіх утоплю, як кошенят!
Ми знову посміялися з показного гніву президента казино, тому що добре знали цю його звичну манеру лаятися, коли він бував чимось чи кимсь незадоволений. Зрозуміло, нікого топити й душити він не збирався. Проте був доволі рішуче налаштований проти Артура.
— Я цього хитрозробленого гравця й на поріг казино тепер не пущу! Персона нон ґрата! І нехай скаржиться до ООН! Я — хазяїн, маю право не пускати того, чия пика мені не подобається!
Я запропонував інший хід:
— А що, коли вчинити навпаки? Пускайте його й запрошуйте! І побийте Артура його ж зброєю!
— Якою? — не зрозумів Євгеній Аркадійович.
— Треба зробити так, щоб він не вигравав, а програвав!
Зробивши ефектну, як на мене, паузу, під час якої всі співробітники казино, котрі в цю нічну годину ще залишалися в ігровому залі, пронизували мене зацікавленими поглядами, я завершив свою пропозицію словами:
— Прошу вибачити, але мій план секретний, я його скажу Євгенію Аркадійовичу віч-на-віч. Зрозумійте мене правильно й не ображайтеся.
А коли президент казино сам на своїй машині відвозив мене пізно вночі додому, я йому виклав план дій:
— Треба стерти ці світлі кружечки з верхівки колеса, вони напевно змиються яким-небудь легким розчинником. Знову поміняйте колеса на рулетках, причому нехай про це знає якомога менше людей. Можливо, про всяк випадок, не треба до цього зараз долучати охоронця та круп'є. Нехай переставити колеса допоможе хтось інший, хто не знає про цю справу. І намалюйте точно такі самі два кружечки на верхівці нормального колеса. Артур прийде в казино, переконається, що його щасливе колесо з мітками на тому самому місці, сяде, буде грати й ставити, як зазвичай, на свою сімку. Може, знову виграє, і навіть не раз. Але колишньої стабільності у випаданні числа 7 у нього вже не буде, і, якщо він азартний гравець, він рано чи пізно програє. А ми тим часом подумаємо, як нам вирахувати, звідки взявся і дефект колеса, і його мітки. Я хочу потай сфотографувати Артура, покажете потім його знімок вашому приятелю Ігорю. Тільки поки що не кажіть йому про цю справу, на все свій час. І, звісно ж, вам доведеться придбати нове нормальне колесо.
Мій план було схвалено, і з наступного дня в казино дефектне колесо знову крутилося на другій від входу рулетці. А ще через три дні мені подзвонив Євгеній Аркадійович:
— Якщо можеш — приїжджай! Артур прийшов і почав грати за ближньою рулеткою. Машину за тобою висилаю.
Я захопив із собою фотокамеру, заряджену високочутливою плівкою (у ті роки цифрових аматорських фотоапаратів ще не було в продажу), довгофокусний об'єктив і за півгодини входив до ігрового залу «Червоного Лева». Одразу побачив за ближнім столом рулетки Артура. Щоб він мене не помітив і не впізнав, я поквапився сховатися в інший куток залу, ближче до гравців у покер. Там стояв двомісний диван, і я на ньому зручно влаштувався. Діставши із сумки фотоапарат, непомітно для Артура зробив кілька знімків його обличчя, спеціальний об'єктив дозволяв його збільшити.
Гравців у цей вечір у казино було небагато, і я довго сидів у своєму кутку на канапі, спостерігаючи за Артуром. А в нього з грою щось не клеїлося: він то супився, то здивовано піднімав брови, то невдоволено кривив вуста. Хоча бували в нього й хвилини радощів, тоді він злегка всміхався. Мені, звісно, кортіло ближче побачити стіл, де сидів гравець, але я терпляче продовжував дотримуватися конспірації. Нарешті, за годину до завершення роботи казино, Артур закінчив грати, обміняв у касі фішки на гроші й пішов.
— Ну, як він грав? — тихо запитав я, підійшовши до Андрія, котрий вів гру. — Ти запам'ятовував виграшні числа?
— Він грав, як і раніше, часто ставив на сімку, виграв на ній тричі, — так само тихо відповідав мені круп'є. — Перший — на самому початку гри, другий і третій — трохи пізніше, але в цілому, по-моєму, виграв сьогодні невелику суму, значно меншу, ніж зазвичай. Он, бачиш, сидить той пузатий кабан у білій сорочці? Так він виграв на числі десять більше за Артура. Десятка сьогодні випадає найчастіше.
Через дві хвилини ми всамітнилися з президентом казино в його кабінеті. Євгеній Аркадійович був знову роздратований.
— І що ж це виходить? — запитав він у мене, ударивши кулаком боксерську грушу. — Колесо нормальне, а він знову виграв на сімці! У чому справа?
— Тепер це вже просто везіння, — відповів я. — Десятка на тому нормальному колесі випадає сьогодні набагато частіше. І на ній виграш значно більший. А везіння для Артура рано чи пізно закінчиться, якщо він буде продовжувати грати.
— І що робитимемо далі?
— Завтра я зроблю фото цього гравця, покажемо його вашому приятелю Ігорю. Можливо, щось і проясниться.
— На нього надії мало. Спробувати, звісно, можна, але якщо не допоможе? Може, все ж таки не пускати мені цього гравця в казино? Та й поміняти колесо з дефектом уже час.
— Давайте після розмови з вашим знайомим, добре?
Через два дні в тому самому кабінеті Євгенія Аркадійовича ми показали Ігорю фотопортрет везучого гравця. Ігор, ледь глянувши на знімок, вигукнув із подивом:
— Так це ж Артур! Брат колишнього співвласника фірми!
— Брат? — перепитав президент казино. — Рідний? І чому колишнього співвласника? Де він зараз?
— Так, рідний брат, я його бачив неодноразово в нашій фірмі, коли там працював, і про Артура мені розповідав Вадим Савелійович, ну, котрий був співвласником. Він незабаром після мого звільнення продав свою частку у фірмі іншій людині й виїхав на постійне проживання за кордон. Здається, в Америку.
От і вся розгадка справи! Вадим Савелійович, який або знав про дефект колеса, або ж сам його зробив (може, і з чиєюсь допомогою), розкрив цю таємницю своєму рідному братику Артуру. І той регулярно доїв казино «Червоний Лев», нехай і не на астрономічні суми, але на цілком реальні й чималі гроші. Можливо, брати потім ділили цей виграш.
А крах Артура відбувся через тиждень. Мені пощастило приїхати в казино до початку гри, і я бачив усі події того вечора із самого початку. І був їхнім безпосереднім свідком та учасником.
Я сидів за столиком біля бару й пив сік, коли до мене швидко підійшов Євгеній Аркадійович і прошепотів на вухо:
— Артур прийшов! Будеш сідати за стіл? Я тобі фішки принесу.
Я кивнув на знак згоди й за хвилину вже сидів за столом рулетки. Артур увійшов до залу, неквапливо пройшовся по ньому, оглядаючи гравців, у барі замовив мінеральної води й знову повернувся до залу. Я помітив, як бігали його очі, вдивляючись у колеса рулеток. Мабуть, він щоразу проводив такий сеанс розпізнання дефектного колеса. Нарешті він спокійно сів на круглий стільчик і поклав перед собою на стіл гральні фішки.
— Робіть ставки, панове! — виголосив круп'є Андрій, запускаючи кульку по внутрішньому жолобу колеса, і ледь помітно підморгнув мені.
Гра за нашим столом почалася. Краєм ока я бачив, як залом сюди-туди нервово походжає президент казино, який не додержувався сьогодні свого правила не стовбичити перед гравцями. Напевно, подумав я, хвилину тому він добряче врізав по своїй гумовій груші в кабінеті й тепер випускає пару хвилювання вже тут, у залі.
Артур знову щоразу ставив по одній фішці на сімку, очікуючи, поки кулька потрапить у цю клітинку. І на четвертому запуску колеса він виграв! Тепер уже занервував і я. Невже Артурові і сьогодні пощастить? Навіть на звичайному, нормальному колесі йому може всміхнутися фортуна саме на числі 7, як і минулого разу. Але коли ж це везіння припиниться?!
Артур виграв непогану суму, та все ж таки вона була набагато меншою за його попередні виграшів, тому він продовжував гру. Його ставки на числі 7 щоразу збільшувалися, фішки Артура танули, а щаслива для нього сімка ніяк не випадала ще раз. Гравець помітно занервував: прикушував нижню губу, смикав пальцями комір сорочки, часто витирав спітніле чоло хустинкою.
Я помітив, що Андрій навмисно затягує гру: сильніше розкручує колесо, з більшою швидкістю запускає кульку, повільніше розподіляє виграні фішки, робить довші паузи, тож тепер на кожну спробу витрачалося трохи більше часу, ніж зазвичай. Я потішився такою кмітливістю круп'є і непомітно для гравців схвально підморгнув йому.
І от настав вирішальний момент цієї гри: в Артура залишилося всього дві фішки. Трохи завагавшись, він після фрази круп'є «Робіть ставки!» знову поставив їх на 7. І вп’явся поглядом у кульку, немовби молячи її про влучення саме в сімку й у той самий час дивуючись, чому вона ніяк туди не падає. Кулька викотилася із жолобка вниз, пострибала по клітинках із числами, перестрибнула число 7 і завмерла на числі 12. Програв!
Артур знову витер хустинкою чоло й раптом звернувся до Андрія:
— Я прошу вас, будь ласка, не продовжуйте зараз гру, почекайте одну хвилину, я куплю ще фішки.
Голос в Артура виявився тонким, тремтячим від хвилювання. Андрій мовчки кивнув і знову ледь помітно підморгнув мені. Артур швидко повернувся за стіл і поставив на сімку п'ять фішок. Але йому знову не пощастило ні в цю спробу, ні в наступні три. Фішки закінчувалися, і от нарешті ми побачили, як Артур, криво всміхаючись, тремтячою рукою поставив на сімку останні дві фішки.
Поки колесо крутилося й кулька бігала всередині нього, не падаючи, я чомусь уже був остаточно впевнений, що везіння Артура закінчилося. Так і сталося: кулька впала на число 5. Артур голосно видихнув і сказав тихо, немовби сам до себе:
— Усе, цього разу не пощастило.
Андрій чемно запитав:
— Будете купувати ще фішки?
— Ні, я витратив усі гроші, — відповів гравець зі смутком. — Спасибі за гру, удачі всім.
Але вийти з казино йому не дав Євгеній Аркадійович. Він сухо попросив гравця, якаий програвся, зайти в кабінет. І мене теж покликав кивком голови.
Ми з Артуром майже одночасно ввійшли до кабінету президента казино. Євгеній Аркадійович зачинив двері на ключ. А потім раптом замахнувся рукою та як... вдарив кулаком у гумову грушу! Від переляку Артур повільно опустився в шкіряне крісло. Я теж здригнувся, хоча вже й знав про такі боксерські вправи президента казино.
— А тепер відповідай, як на сповіді, бісів сину! — сердито вигукнув Євгеній Аркадійович. — Хто тобі сказав про дефект колеса й цифри 7? Твій братан Вадим? Хто обробив цю клітину сімки? Хто зробив мітки на колесі? Ми все знаємо! Відповідай! Інакше я зараз же викличу міліцію, викриємо вашу з братом змову і посадимо тебе у в'язницю за шахрайство!
Євгеній Аркадійович блефував: юридично Артур ні в чому не винний, і якщо він зараз відповість, що нічого не знає, а просто завжди ставить на своє улюблене число 7, його неможливо буде ні в чому звинуватити. Хіба що доведеться переконливо довести, що він усе-таки знав про дефект колеса й навмисно використовував це в корисливих цілях.
Але Артур виявився малодушною й боягузливою людиною, і, мабуть, цю рису його характеру вловив Євгеній Аркадійович, коли починав свою психічну атаку.
— Я вас прошу, не треба викликати міліцію, я все розповім, — тремтячим голосом сказав Артур і нервово засмикав пальцями комір сорочки. — Я сьогодні серйозно програвся й благаю вас відпустити мене, я сюди більше не прийду, обіцяю вам!
— Ха! Він не прийде! — передражнив його президент казино. — Тебе сюди вже ніхто й не пустить! Ти в чорному списку цього казино, зрозумів?
— Я післязавтра їду, лечу до брата в Америку, уже все є — і віза, і квиток, тому й прошу обійтися без міліції. А я розповім усе, що знаю.
Євгеній Аркадійович угамував свій гнів і теж сів у крісло навпроти Артура. Я розмістився на дивані біля боксерської груші, що ще продовжувала вібрувати після потужного удару хазяїна кабінету. Артур заговорив, опустивши очі:
— Про цю історію мені ще рік тому розповів брат. Він за кордоном довідався про те, що на фабриці з виготовлення ігорних столів для казино один інженер-механік спеціально, потай від усіх, зробив колесо рулетки з розширеною клітиною числа 7. Це було майже непомітно для ока, але для більшої ймовірності випадання сімки мало значення. Той механік сам зробив ледь помітні мітки на колесі й мав намір продати його в одне з місцевих казино, аби потім самому ж його й використовувати для своїх виграшів. Але випадково вийшло так, що він не встежив за розподілом рулеток при продажу, і вона потрапила сюди, у Київ. Довідавшися, що мій брат Вадим займається тут постачанням ігрового устаткування, він і розповів йому цей секрет. Брат передав його мені, і я протягом двох місяців відвідував усі казино міста, щоб знайти це позначене колесо. Знайшов його у вас. Ну а далі ви вже все знаєте. Зізнаюся чесно: сьогодні я хотів виграти велику суму, тому що через день лечу до брата назавжди. Гадаю, мені можна пробачити, тому що я програв сьогодні великі гроші й більше тут уже не з'явлюся.
— А ти знаєш, чому не виграв сьогодні? — запитав Євгеній Аркадійович.
— Не пофортунило, — відповів Артур. — Навіть у розширену клітинку кулька може іноді довго не влучати. Мабуть, такий склався фатум — не виграти сьогодні, а я ще й занадто ризикував великими ставками.
— А от і не вгадав! — радісно вигукнув президент казино й додав, звертаючись до мене: — Влупи там за мене грушу, нехай вона теж порадіє!
Артур знову здивовано й перелякано подивився на Євгенія Аркадійовича, потім — на боксерську грушу, яку я, усміхаючись, легенько вдарив долонею. А президент казино продовжив:
— Ти прорахувався, хлопче! От цей молодик, — і він кивнув у мій бік, — провів розслідування, замірив усі клітини колеса й уже давно знайшов непорядок у числі 7. І мітки ми знайшли теж. І поміняли колеса спочатку один раз. Але ти це помітив і пересів за інший стіл, а потім ми на дефектному колесі мітки стерли, а точно такі ж намалювали на іншому, нормальному колесі. І знову його поміняли. От чому ти програв, зрозумів? Ти мав програти!
Артур збентежено дивився то на мене, то на Євгенія Аркадійовича. Нарешті він скривив вуста в уже знайомій мені гіркій усмішці й відповів:
— Я не послухався поради брата: придушити в собі жадобу, уміти вчасно зупинитися в грі, стримувати свій азарт. Думав, сьогодні перед від'їздом крупно виграю востаннє. Але прорахувався. І був покараний. Відпустіть мене, будь ласка.
— Проси вибачення! — наказав Євгеній Аркадійович, підводячись із крісла. — І подякуй, що не вимагаю погасити збитки казино від твоєї нечесної гри раніше!
— Вибачте, — тихо сказав Артур, знову опустивши очі.
Євгеній Аркадійович відчинив двері й весело сказав Артурові:
— Бувай здоровенький, нещасливчику! Братану — мій фізкульт-привіт! І нехай не потрапляє мені на очі, якщо приїде в Київ!
Ось так закінчилося розслідування цієї незвичайної справи. Євгеній Аркадійович радів, пригощав мене коньяком і цукерками та, звісно, не забув про обіцяну премію, яка виявилася вельми щедрою.
Середня оцінка :
1 коментарів :
написав :