English Українське

Facebook YouTube Суперкниги

Вхід
для передплатників

Ввести код абонемента

Рубрики, Форуми

ПРОЗА У ЕЛЕКТРОННОМУ ВАРІАНТІ ЖУРНАЛУ

детективне оповідання

Не треба бути першокласним детективом, щоб зрозуміти: пані Мар’яні в детективному агентстві «Три леви» не подобалося. Вона знічено роззиралася довкола й увесь час поправляла зачіску. Ніяк не наважувалася розпочати розмову. Назар Львович показав очима секретарці на двері, і лише по тому, як ті зі скрипом зачинилися, жінка похапцем відрекомендувалася й знову замовкла, нервово мнучи в руках носову хусточку.

– Дуже приємно бачити у цих сірих стінах таку вишукану даму, – він завжди починав розмову з клієнтами з компліменту. – Одразу хочу вас запевнити, що ми висококваліфіковані спеціалісти й дотримуємося найвищих стандартів, – додав іще кілька завчених рекламних фраз із проспекту, а тоді стишив голос: – конфіденційність гарантуємо. То що у вас за проблема? Ми надаємо широкий спектр послуг! – щиро всміхнувся та вдоволено пригладив чуба.

– Мені трохи незручно до вас звертатися… Розумієте, це не зовсім проблема… Як би це вам сказати… – сором’язливо потупила очі.

– Кажіть, як є. Адже детектив – це майже як лікар, повірте, вам немає чого соромитися.

– Я з чоловіком була на ярмарку, ось, – простягнула буклет.

– Так-так, – детектив підбадьорливо кивнув головою.

– І біля чорної кам’яниці налетів порив вітру, зірвав з мене капелюшок і покотив по землі. Я побігла за ним, не розбираючи дороги, ухопила його перед шатром…

– Цирку? – перебив її.

– Ні, шатро циганки. Невеличке, яскраве, обвішане барвистими тканинами. Вона вхопила мене за руку, шарпнула до себе й прошепотіла, що бачить усю мою долю, знає, що на мене чекає в майбутньому. Просичала: «Стережися!» – і зникла. Справді, я присягаюся! А вчора чоловік поїхав у відрядження й, уявляєте, уночі до мене у вікно хтось шкрібся. Прокидаюся – ніби людина стоїть. Думала, грабіжники, увімкнула світло – нікого. Тільки задрімаю – знову нігтями шкребеться.

– Може, то хтось із сусідів жартує, ховається під вікном. Таке часто буває.

– Та я живу на третьому поверсі… Сьогодні ходила на площу Ринок, обійшла весь ярмарок, а циганки ніде нема. Я навіть сиділа півдня біля фонтану зі скульптурою Адоніса, думала, вона прийде надвечір на промисел. А потім почався дощ і я сховалася під аркою ратуші. Дивилася на скульптури двох левів, згадала, що два леви сплять біля Порохової вежі. А тоді на очі потрапив ваш флюгер із трьома левами. Я зрозуміла, що це знак долі! Пане детективе, знайдіть циганку!

– Гадаю, це буде нескладно.

Пані Мар’яна пішла, а Назар Львович замислено принюхався до ароматного шлейфу її парфумів, що повільно танув у кабінеті, – чоловіки! Хто зрозуміє, чого їм треба? – а тоді зателефонував. – Земфіро! Завтра пришлю до тебе нашу клієнтку, ти о котрій будеш вільна? О восьмій? Добре, тільки не забудь: більше туману й ніякої конкретики! – Ох, я їй таке влаштую! – циганка загрозливо засміялася.

Дощ не вщухав, і важкі краплі моторошно стукали в шибки. Пані Мар’яна вилежалася у теплій ванні, випила молока з медом, але сон до неї не йшов. Вона хотіла зателефонувати чоловікові й укотре спитати, чи він їй не зраджує й чому останні півроку вчащає у відрядження... Незчулася, як задрімала в кріслі. Прокинулася раптово від того, що на неї хтось дивиться недобрим поглядом. Запнула халат на грудях і чомусь подивилась у вікно. Там точно хтось був. Цього разу їй не ввижалося. Вона вся похолола, по тілу пішов мороз. Тінь звивалася й шмигала туди-сюди. Пані Мар’яна ціпеніла від жаху, заплющувала і розплющувала очі, щипала себе , тінь не зникала. Вона почула, як гострі кігті шкрябають по склу, а зуби вгризаються в дерево, і зімліла.

 

Земфіра другу годину ворожила пані Мар’яні на картах, але так і не змогла сказати напевне, що за небезпека її підстерігає. Скрізь бачила щось недобре, але розібрати знаки не могла. – А давайте я вам на кавовій гущі поворожу? Ось, тримайте, – дала їй у руки дерев’яний млинок і засипала всередину жменю кавових зерен. – Поки мелете, думайте про те, що вас турбує.

Пані Мар’яна скривилася на горня, з якого циганка запропонувала випити кави, але згадала минулу ніч – і огиду як рукою зняло, хіба що від страху цокотіла зубами об край горняти. Циганка перекинула гущу на блюдечко й почала пильно роздивлятися дно.

– Бачу, біля вас наче чорна хмара. Якась відьма чи що… Вас прокляла. Не буде вам спокою, поки не відчепиться… Ще бачу якихось трьох звірів, котрі відганяють небезпеку, вони ніби ваші обереги…

– Три леви!

– Може, і леви, але грива лише в одного…

Пані Мар’яна розрахувалася з циганкою й одразу попрямувала в детективне агентство «Три леви», вона хотіла найняти їх для ще однієї справи — з’ясувати, що за левиця вилася біля її коханого лева.

 

Пізно ввечері Назар Львович звернув у провулок, де на нього очікувала Земфіра:

    – Ох, як я люблю працювати з профі! Крапля примітивних чарів, улаштувати кілька збігів – і клієнти дояться, як дурні! –  тицьнув їй пачку грошей. — Дрібними купюрами, як ти й просила.

– Інколи думаю, що відьма не я, а ти. Це ж додуматися: оббирати людей в такий хитромудрий спосіб, щоб і чоловік, і коханка, і жінка – усі троє стали твоїми клієнтами!

– А все з твоєю допомогою, любонько. Як прийшов чоловік і розповів, що ніяк не знайде приводу для розлучення... Я одразу подумав, що найперше слід відправити тобі коханку, а по тому гріх було не заманити до тебе його дружину –   пані Мар’яну.

– Трохи понявчати, пошкрябати кігтями у вікна, погризти одвірки – хіба мені важко? – Земфіра всміхнулася й підморгнула. Зіниці на якусь мить витяглися й стали котячими.

– Дмухнути вітром, вчасно намочити дощем – і все виглядає як випадковість.

– Комар носа не підточить, – очі відьми світилися в темряві зеленим.

Введіть ваш абонентський код, щоб читати далі :

0 коментарів :