Дніпро № 1–6

7 / 100

7 Критика
Отакої – і ніякої там аграрної чи конституційної кризи... Молодець! А Дніпро гомо-
нить, а життя не вщуха... Продовження теми життя – це читання книг. Я люблю маленькі
книжки (не товсті) поетів, провінційних, начебто забутих уже давно... Дивуюся і само-
му плину часу, і сталому його ж опору... У мене в руках збірка поета-самоука Андрія
Забоєнка (народився 1909 року в селі Курилівка на Канівщині, помер 1992). Звісно, не
всі вірші його – вірші. Втім коли читаєш деякі рядки, здається – сам автор виходить на
кін... І в його серці клекоче закличний попіл Клааса: «Хто лізе в партію, Поліз би в другу,
може, в третю, Так вибору йому нема! Куди не глянь – в любі газети – Яку навряд хто пе-
релізе, Та все ж лазійку у стіні Охочий знайде і пролізе, Обнюханий зо всіх сторін...» Ко-
жен поет, письменник – є апробованим талісманом своєї батьківщини. Не слід їх забу-
вати… Вдалі рядки розбурхують уяву. І затим діяльність мізків прогресивного читача
може прагнути тільки до того, щоб посилити власними роздумами та силою уяви дію
поетового словоігрища. До такого ґатунку я б відніс текст від BABA «Захмарюйся»:
Захмарюйся чистими влучнями, очеретинко.
Посміховисько вбивцевих спізнень
бодай спонукає кожного злотого дзеньку на срібну тацю.
Оце твоє свято.
Завтра снігів настане,
коли твоя втеча сягне досконалості.
А щастя гострого дихання злиже попутні поранення.
(ID: 840643)
Автор неабияк наполягає ритмом і конструкцією словоходу на особисто залежне,
пережите... Мені сподобалося. Так само із приємністю перечитував твір, що написав
Richter «Рожеві фламінго».
Рожеві фламінго летять у рожевім промінні,
мінору рожевого линуть рожеві пісні.
На крилах рожевих у неба рожевім склепінні
рожеву несуть вони ніч у рожевому сні.
Рожеві фламінго – рожева прийдешнього мрія,
рожевої квітки пелюстка, рожевий листок…
Рожевими ранками завжди нехай рожевіють,
дарують повітря із запахом ружі ковток!
(ID: 840648)
Тут наведено все, неначе мости розуміння й спраги пізнання світу чарівного. Тут хоч до
Цюриха переїдь із розкритими широко очима – тягтиме поглянути в небо... А чи не леті-
тимуть «на крилах рожевих» рожеві фламінго... Ці загадкові птахи щирої розмови поета із
самим собою та світомфарб, мрій, відродження надій – вічного... Відчуй, як тебе заворожує
обрій... Браво! Та наближаємося до темимогонарису... Хліборобськомущастюта праці при-
свячено твір Неоніли Гуменюк таОлега Требухівського «Душа співає хліборобська».
Поле моє, полечко,
Восени ти зоране,
Весною засіяне,
Влітку колосилося...
Руки працьовитії,
Душа добра й чистая,
Радісна, щасливая,
Бо будемо з хлібом ми.
(ID: 840720)