Дніпро № 1–6

9 / 100

9 Критика
зв’язок із авторами та читачами. Без цього автору, особливо початківцю, не можна
піднестися до свідомої, важкої, напруженої творчої роботи із самовдосконалення.
А сама лише писанина та щоденна легкодоступна її публікаційність на І-ресурсах за-
суджена на безсилля... На безилля засуджують людей і політики-злочинці... Втім поети
не завжди підтявкують таким паріям, не перетворюються на кон’юнктурників і дають
іншим надію, як-от і автор Рости Слав у вірші «Пану видно – махне рукою».
Патріотом не буду, браття,
Поки сльози течуть додолу,
Бо нема за що воювати,
Годувати пуза престолу.
Толерантність – ознака честі...
Потерпи, друже, стане ліпше.
Почекай, мамо, бурний плеще –
Той струмок має колір вишні.
Герби, служба – то кров лиш правда
Заливала, текла рікою.
Не чекайте того солдата,
Пану видно – махне рукою...
Та й розкаже, що важко жити,
Хто тут, як і кому повинен.
Стане ліпше, звичайно ж, краще...
Та тісна, сира домовина.
(ID: 840806)
У галузі майбутньої політики, що сприятиме власному народові, загальну ідею
засвоїть тільки інтелігентна людина. Можливо, за такою колись піде маса, коли
вже до самого кінця відчує свою політичну безправність, і найбезпосередніші по-
всякденні та вічні інтереси цінності людського ЖИТТЯ, що дається ОДИН раз, раз
у раз стискатимуть її серце... Як-от у вищенаведеному творі, за який я дякую. Лю-
бові до книжки вчить дотепний вірш «Яблуко сміється», що написала Юлія Еней:
Дивлячись на мене,
Яблучко сміялось.
Жовте, не зелене,
Дуже вже пишалось.
Не могла я з'їсти
Яблуко жовтеньке –
То малюнок з книжки,
Що придбала ненька!
(ID: 840830)
Наразі дуже мало друкується коротеньких віршованих текстів для дітей. Перебува-
ючи днями на творчій зустрічі з аналітиком літературно-книжкового ринку Костянти-
ном РОДИКОМ, автором книжки «Сізіф ХХ. Книжка vs. політика» (К.: Балтія-Друк, 2019)
та продюсером, а водночас і літературним агентом та ще й тренером, журналісткою
Юкою КРАСЮК, яка має (за її словами) 35-річний стаж керівництва культурними про-
ектами, ще раз переконався у дифіцитності дитячого читання. Адже далеко не все,
що автори називають «дитячим», підпадає під цю категорію. Дитя не здатне брехати.
Тож слухає, а коли вміє – уже й читає лише цікаве й зрозуміло-уявне. Ось, приміром,
як вищенаведений вірш від пані Юлії. Мої вітання! Такі твори слід не лише вітати, а й