Дніпро № 1–6

11 / 100

11 Критика
Що поробиш, але розбирати суперечки доводиться часто. І робити це треба до-
бре, зі свого досвіду. Адже іноді роздуми спокійнісінько лишаються рядками на па-
пері чи на сторінці і-нетівській, а на ділі – їм треба йти в люди... І я вітаю цей твір і
його творця... Даремно тільки говорити про вічний сумлін. Це випливає неминуче із
вірша авторки (коли я не помиляюсь) на криптонім Катка «Той, хто говорить – не
Бог»:
Стрілка хитається п’яно, північ – як півнячий крик.
Тіні зникають над ранок, тільки чому ти не зник?
Все це таке, наче літо виплескалось аж за край,
вдарити боляче лікоть – щоби ти не забував страх,
що на відстані тиші в нас проросте, наче мох.
Той, хто мовчить, – не Всевишній, той, хто говорить, – не Бог.
(ID: 841037)
Тож робимо ще один крок далі. Усім тим сильним людям, яких нестримно ваби-
ло до того, щоб скинути ярмо старої моральності й дати нові закони, не залиша-
лося нічого іншого, як зробитися або здаватися божевільними, якщо вони не були
насправді такими, – і таким було становище новаторів у всіх областях життя, а не
тільки жерців і політиків! – навіть філософ Ніцше про це волав... понад сто років до
нині. Та й у наші «цивілізованіші часи» за поетами ще зберігалася репутація боже-
вілля... Хто зважиться поглянути в пустелю гірких і страшних душевних мук, у якій
тужили найплідніші люди всіх часів! Мерсі кажу авторці. За її вдалий поштовх до
роздумів... (далі буде). Якщо «діячі» старої школи віршувань зуміли вже відіграти
своє на полі сучасного, молода парость авторів – розпочинає, незважаючи на деяку
вузькість тих словобудівничих підмурків, на які спирається... Вважаю, тимчасово.
Допоки не ляже на власний фундамент творчого досвіду, що дається працею над
кожним словом текстового візерунка. Для ілюстрації – вірш «Як я могла…» від ав-
торки Svitlana_Belyakova:
Як я могла та як посміла Душу свою відокремити від тіла?
Я розучилася мріяти усмак, роки нелегкі здобули свою владу.
Як примудрилася на твоє «пора» кричати поспішно «ні» замість «так».
Адже кожна клітинка усередині нудьгує без твоєї любові.
Що ж це за війна усередині така міжтак і ні, між Серцем і Душею, між розумом і мрією?
Чому досі ти не завоював мою довіру, хіба мало було тобі часу?
Рвуть почуття тіло на шматки, розносячи в пух і прах мій перед тобою страх.
Не могла собі придумати більшої страти, чим слово «ні» у відповідь.
Я люблю свій біль по тобі сердечний, угамовую спрагу в ньому безкінечну.
(ID: 841022)
Тут не слід полемізувати, а просто й уважно читати. Отримати певне задоволення,
поміркувавши над кожними групами рядків. Полеміка тільки в тому разі принесе ко-
ристь, коли вона з’ясує, в чому, власне, полягають незгоди й наскільки вони глибокі...
І маємо «Як примудрилася на твоє «пора» кричати поспішно «ні» замість «так»... Один
і той самий рецепт був і в індусів для того, щоб зробитися фокусником, і у гренланд-
ців – щоб зробитися ангекоком, і у бразильців – щоб зробитися пайе: пости, тривала
статева стриманість, життя в пустелі, на горі або просто не думати ні про що таке, що
могло б хвилювати або турбувати. А твір, що подала до КП Svitlana_Belyakova, мені