53 / 100
53
Проза
www.dnipro-ukr.com.uaІРИНА ВЛАСЕНКО
дрібними спіральками в’ється. Красива,
аж боляче дивитися. Андрій поправив на
голові шапку й пробурчав:
– Шапку одягни, мізки застудиш.
– А в мене немає мізків, – весело від-
повідає Оксана і відкриває в усмішці рів-
ні зуби.
– Ну, це зрозуміло, ті, що з мізками,
вдома з мамою сидять, – почувши, від-
повідає їй командир і ніжно гладить по-
глядом розпатлані кучерики. – Шапку
одягни, правда, застудишся, а краще –
каску.
– На, – Андрій простягає їй свою.
Оксана з вдячністю посміхається. Дістає
Мотанка
А
ндрій допомагав розвантажува-
ти бус. Як завжди, привезли ко-
робки з продуктами, одяг, взут-
тя. Командир взводу підморгнув йому,
очима вказуючи на дівчину:
– Глянь на чорняву.
– Ну, – зніяковіло пробурмотів Ан-
дрій. Він і сам би дивився, не відриваю-
чись, але боявся.
– Що ну? Ти глянь – очі які...
– І що…
– Та вона ж на тебе дивиться, ду-
рень, – Павло штовхнув його плечем і ві-
дійшов туди, де стояли поряд з машиною
інші волонтери.
Андрій підвів очі. І ніби обпікся. Який
гарячий погляд. Правда, очиська. Як чор-
ні вишні блищать. Мружиться, кутає свої
оченята в густі темні вії. Обличчя кругле,
з ямочками на щоках. Кучеряве волосся