Дніпро № 1

ДНІПРО 1-6’2019

ОЛЕКСАНДРА МАЛАШ

– Тату-у-у-у! Не треба!..

Але вінще не заплакав. Можна продов-

жувати.

…А сюжет цього фільму такий. Зви-

чайного білого хлопчика викрадають

цигани, заманивши цяцьками на базарі.

І опиняється дітвак у таборі далеко за мі-

стом, де січневий вітер свище у щілини

фанерних куренів, збитих нашвидкуруч.

І щодня його посилають до метро – спі-

вати під гармошку та клянчити гроші. Аж

поки один юнак у білому…але ні, не пере-

повідатиму. Незабаром самі все побачите.

Олежко в мене – актор від Бога, тож

недарма я з вулиці нікого не брав. Циган

зіграли хлопці та дівчата з моєї тусні, я їм

виставив зо три пляшки та нарізав ковба-

си хорошої.

Отже, ми майже відзняли шість серій.

Лише посередині – у третій – є невеличкий

Олежко вже знав, що я йому робити-

му. Бо насправді я йому нічого такого не

роблю. Просто знімаю фільм. Звичайний

сльозогінний фільм із циганського життя.

Мені дали грант. Я на той грант повинен би

бувакторанайняти, алевирішив,щокраще

заощадимо, ймалий сам зіграє, а натомість

я йому куплю той електромобіль. Щоб не

думав тут ніхто – мовляв, батько не може

синові на цяцьку заробити. А то як мені

гукали в спину! «Дармоїд! У своєї жінки на

шиї сидів, на той світ її відправив!» Жлоби!

Що вони знають про стоп-кадр! Спробу-

вали б отак, як я, постояти рачки з кінока-

мерою кілька годин та спіймати облизня.

А тоді б дармоїдом хрестили. Сміх і гріх.

– Тату! Не пали-и-и!

У мене в руках – сірники, на підлозі

накидана купа мотлоху, й він прикритий

зверху папером.

– Та-а-а-ту! Я не хо-о-о-очу! – верещав Олежко, припнутий до стільця

ременями, і сіпався, що мав сили. А що робити? От що робити?

Як я його прогодую, га? Не в офіс же йти гарувати від дзвінка до дзвінка!

Годі, що мамка догарувалася до начальниці відділу, та так її з того відділу

до моргу й забрали: обширний інфаркт, не встигли відкачати…