26 / 100
ДНІПРО 1-6’2019
26
Горянка уважно вислухала розповідь,
з якою ми прийшли. Хоча спершу дове
лося, звісно, пояснити, які саме ми духи,
і що ж то за кава із шоколадом. Узагалі,
у нас теж була безліч запитань, і я диву
вався, що міські так давно не спілкували
ся з давніми. А Горянка не була єдиною
древньою істотою в цих краях. Хоч і за
уважила, що до знайомства з іншими ми,
певне, не готові. Бо не всі з них стерплять
так багато балаканини.
– Чи знаєте ви про інших? – спитала
вона, коли розповідь про мою біду було
завершено.
– Ти про… Тіней? – спитала нерішу
че Полтвяниця. – Про духів, які йдуть
проти своєї природи та прагнення до
помагати людям і стають жорстокими
та лихими? Ми чули про них. Я навіть
стикалася з їхніми вчинками. Але ніколи
не вступала в пряме протистояння, бо
Тіні завше втікали, нашкодивши. Адже
вони живуть у пітьмі. І дуже хвацько хо
ваються.
– Так, я про них, – кивнула білосніж
на. – Але я й ті, хто народився значно
раніше за вас, ніколи не називали їх Ті
нями. Просто – іншими. Ми не звикли бо
ятися темряви. Гадаю, якщо ви чули про
них і навіть бачили, то знаєте, що метою
життя такі духи обирають заподіяння
лиха живим створінням. У ваших містах
ви дуже прив’язані до людей, і тому й
шкодять вони саме їм. У моєму середо
вищі ж, куди люди втрапляють не так ча
сто, я опікуюся переважно звіриною, хоч
вона й змаліла за останні століття.
– А ти також не можеш торкатися
звірів, як і ми до людей? – спитав я.
Горянка похитала головою.
– Звірів можу, людей – ні. Так само, як
і ви.
– А чому?
– Це давня історія, – мовила вона, але
більше нічого не сказала. Ми не наважи
лися випитувати. Горянка була привіт
ною, та разом із тим… викликала просто
надзвичайну повагу й обережність. Ще б
пак! Такий вік… Не варто використову
вати прихильність, діймаючи її пустопо
рожніми балачками.
– Ось що, Філіжанику, – промови
ла Горянка, поглянувши на мене. –
Я чула про дещо схоже на твою ситуа
цію. Без… Тіні тут не обійшлося. Іншого
пояснення я не знайду. І це може бути
якось пов’язане з тим, звідки ти взяв
ся. Ти маєш пригадати все, що зможеш,
про день, коли народився та в якому
оточенні. Саме тоді львівська кава от
римала свого духа. Найпевніше, Тінь
зробила щось або із цим місцем, або
із якоюсь річчю з неї. Тому твоє сере
довище почало втрачати свої власти
вості. Подумай, що повпливало на тебе
в день народження.
– Що буде, якщо ми не знайдемо при
чину? – спитала Шоколадниця.
Горянка зітхнула.
– Дух, який не має заради чого жити,
помирає. Як міста не такі стійкі, як приро
да, так само і їхні духи є слабші та менші
за тих, що відповідають за велику при
роду. Тобі не вистачить самих лишень
зернят кави, як колись мушель тому, про
кого я розповіла, щоб жити тисячоліття.
Тобі, Філіжанику, потрібна любов людей
до кави.
Ми всі очікували цієї відповіді, але
пролунала вона просто жахливо.
– Це означає лиш одне, – промовила
Шоколадниця, блимнувши на мене свої
ми вишневими очима: – час вирушати на
пошуки.