41 / 100
41
Проза
www.dnipro-ukr.com.uaОЛЕКСАНДРА МАЛАШ
За кілька дюймів
від прірви
А я собі Оля, офіційно – Олівець Ольга Володимирівна, колишня
редакторка журналу, одного дня стала його прес-аташе. Ну, ви
знаєте, що це таке – коли в автора купа справ /депресія/любов/
презентація десь-інде/ просто зараз друзяки кличуть пограти у
футбол, а журналісти прийшли до офіса й вимагають негайних
відповідей на всі питання… Письменник платив мені за мою
працю непогано, я мала право втекти до його квартири, коли мене
діставали батьки, й ночувати там, якщо він не приводив дівчини. На
цей делікатний випадок Іво повідомляв мене у вайбері: «Сьогодні
зі старими не гиркайся». Оскільки я добре знала Дідовича, сварки
відкладалися до ранку, а далі можна було розгулятися.
Звали його Іво (не Бобул, а Дідович, не плутайте!), він мав очі
кольору трави й попелясте кучеряве волосся, яке на світлинах
в інстаграмі хронічно здавалося смолисто-чорним. Узагалі, якщо
говорити про зовнішність, то батько-єврей та мати-румунка
лишили цьому парубкові найкращі національні риси.
А ще Іво був письменником. Його оповідання в Інтернеті читала
вся країна – здебільшого спокушалася вдало дібраними картинками,
бо тексти були такі собі, важка атлетика для літредактора.