44 / 100
ДНІПРО 1-6’2019
44
За тиждень я матиму аж три рукопи-
си. І пропозицію співавторства. Але поки
що я про це не знала й просто слухала
голос Іво, повільно й неухильно мліючи.
Та доки ще остаточно не зомліла… а об-
говорімо ще це. І те. Й оте. І взагалі… Усі
двадцять чотири години на добу говори-
ла б. Білорусе, мені тебе послав Господь.
Уперше – коли влаштував ту презента-
цію, куди занесло Іво. Вдруге – тепер…
Аналізуй, каже мій друг, і стережися…
І що він ото вигадав?
Отже, моя посада зветься «прес-аташе».
Ви й уявити собі не можете, яка вона
багатофункціональна. Я й видавців для
свого автора шукала, і про презентації
домовлялася, і «зубожілих» читачів, які
мріяли отримати книгу Дідовича на ха-
ляву, ґречно відганяла… Три збірки опо-
відань і роман ми видали за п’ять років
співпраці. Писав Іво справді швидко, бо
шанувальники та шанувальниці, що по-
лювали на нього в Інстаграмі, невдовзі
вже ломилися в двері його квартири, і ні-
коли було засиджуватися над рукописа-
ми. Я вичитувала тексти по кілька разів,
раз у раз заходячи з безглуздими питан-
нями до автора, який спочивав від трудів
праведних у спальні з Бегбедером у ру-
ках. Іноді, коли Іво був вільний, приходи-
ла просто погомоніти, бо я теж соціальна
істота, крім того, я любила слухати ці чи
то румунські, чи то єврейські інтонації.
в інстаграмі – й робота пішла. Я зрозумі-
ла, що деякі тексти не можна читати ок-
ремо від автора. Тож Роллан Барт щось
набрехав, буцім, коли народжується твір,
автор помирає. Та й чи знав Барт такого
собі Іво, й чи мріяв про його обійми в
крайозерних очеретах, за кілька дюймів
від прірви?..
– Друже, скинь мені його номер, –
благала Білоруса, на що той уже вкотре
наїжачувався:
– Ти знову?
– Ну будь ласочка! Розумієш, там така
справа, що не вирішиш її у месенджері.
Треба говорити.
– Ага, чути голос, ловити інтонації…
Про мене й Семене, Оль. Але я тебе по-
передив. А ти ж дівчина розумна, з аналі-
тичним мисленням. Аналізуй і стережися.
І за кілька хвилин я вже мала номер
Іво. Навіть устигла на його здивоване:
«Алло!» – сповістити без жодних перед-
мов:
– Я в захваті від твоєї творчості й гото-
ва працювати на її поширення.
– А що ти вмієш? – поцікавився Дідо-
вич.
– Усе, – похвалилася я. – Редагувати,
верстати, аналізувати, пропагувати.
– Те, що лікар призначив, – зрадів
письменник. – Робитимеш усе, що вва-
жаєш за потрібне. А я підготую найголов-
ніше – рукопис.