Думки автора: від читача до слухача й далі…

Автор у статті розмірковує та намагається зрозуміти яке місце займає аудіокнига у житті сучасної людини, порівняно із книгою друкованою. 

Український літературний канон: перезавантаження

В українському літературознавстві віддавна найгостріші дискусії викликає питання заповнення (точніше: перезаповнення) канону ХХ сторіччя. Ці дебати то стихають, то наростають з новою силою. Досить згадати хочаби початок 2000-х, коли їм присвячували сторінки провідні періодичні видання гуманітарного профілю. 

Коротко про важливе, або сучасний літпроцес та його творці

Обрання нового Голови Національної спілки письменників України (НСПУ) — визначна подія для всієї письменницької спільноти. Тому журнал «Дніпро» не зміг залишитись осторонь та пропонує читачам невеличке інтерв’ю з новим Головою НСПУ Віктором Барановим. 

Творці журналу до ювілею «Дніпро»

Ювілейний «Дніпро» представляє визначних людей, що у різні роки творили літературне обличчя України. Пропонуємо вам стати свідком становлення сьогоднішнього журналу «Дніпро», прочитавши унікальні спогади колишніх головних редакторів, членів редколегії та видатних авторів журналу. У святковому випуску ми даємо виключну можливість побачити зрізи літературних епох у словах їх найяскравіших представників.Пишаємось тим, що у виданні працювали письменники, творчість яких вивчають сьогодні у школах, перекладають усіма мовами світу. Дякуємо за прекрасні літературні традиції, на яких сьогодні мають можливість розвиватися молоді таланти і завжди молодий «Дніпро» разом із ними! 

Як розчарований комсомолець потрапив до Гарварду (Володимир Діброва)

Успішний письменник, чиї книги сьогодні друкуються англійською в американському видавництві NothwesternUniversityPress, здібний перекладач, лауреат престижних літературних премій і водночас – викладач Гарвардського університету. Не дивлячись на такий широкий спектр талантів, мало хто з пересічних українських читачів знає про Володимира Діброву. Можливо тому, що вже протягомсімнадцяти років він живе й працює у США. 

Авіценна та його нестерпна помічниця

В оповіданні «Знахар і його помічниця» із циклу «Три оповідання про знахаря Авіценну» авторка зі Львова демонструє естетику, відому нам із книжки її гуморесок «Шик і пшик». На перший погляд оповідання вказує на ту галицьку прозову традицію, яку заклав у сучасній українській літературі Юрій Винничук. Оповідання Лесі Бернакевич нагадує такі оповідання Юрія Винничука, як «Роза Кнукельбаум», «Кіт Абель» і особливо «Ги-ги-и!». Але в такому разі хіба не вся комічна проза сучасних галицьких  авторів виросла з Винничукового «Ги-ги-и!», як уся класична російська проза – із рукава гоголівської «Шинелі»? Хіба не на комічній тональності галицьких зворотів і специфіці львівського ландшафту тримається винничуківська літературна традиція? І хіба не повторюють її інші сучасні львівські письменники? Узяти хоча б ту саму Лесю Бернакевич.  

Чуже кохання в масовій культурі

Все що ми бачимо у кіно і читаємо у книжках залишається десь всередині нас. Діє на нашу підсвідомість. Можливо, хтось шукає чоловіка, подібного зовні до улюбленого актора, а хтось прагне романтичних стосунків, про які пишуть романи. Які моделі любові пропонує нам масс-медіа та чи можна зустріти серед цих моделей ідеальне кохання – розмірковує автор статті «Чуже кохання в масовій культурі», Вадим Мірошниченко. 

Вибране з неопублікованї критики «Дніпра»

До редакції журналу постійно надходять критичні статті з усіх куточків України. Маємо у своєму архіві як роботи визнаних літературознавців, культурологів, театральних критиків, так і дебютні роботи студентів,молодих спеціалістів. Усе надрукувати просто неможливо, треба вжевидавати окремою книжкою. Вирішили представити в цьому номері наогляд нашим читачам квінтесенцію критичних статей: роздуми, огляди,інтерв’ю, факти...

Ліричний герой журналу «Дніпро»

На прикладі поетичної збірки, виданої ТОВ «Редакція журналу «Дніпро», автор оглядової статті розглядає риси, що видаються виразниками сучасного світовідчування.

При чому йдеться більше про формозміст, ніжзмістоформу.

Правота антологій

«Усе це так — пишуть зараз надто багато людей. На Сході існувала традиція не підписувати своївірші — можливо, це й у наш час було б доречно? Сам себе ловлю на снобістському «надто багатолюдей пишуть». Хіба погано, що люди пишуть? Це прекрасно! Живе собі нікому не відомий бібліотекар, інженер, вахтер, кочегар, клерк, а він-то в душі — поет! Натхнення не вмістиш у рамки професій чи літературних спілок».

«Дніпро» зимі малює настрій

Такі книжки народжуються за редакційними столами, втілюючи в собі суб`єктивну позицію їхнього упорядника, яка вже надбала своїконтури в суперечках та бесідах. От і з`являєтьсяпродукт, якому належить довести своє правона життя читачеві та критикам, — збірка. І саамезбірка, як гармонійний, але різнохарактернийдобір текстів, сама по собі уможливлює те, щозветься демократичністю у видавничій справі. 

Шевченківська премія: погляд у майбутнє

Коли подія набуває не просто розголосу, а всуціль потрапляє під обстріл критики, коли знецінюються моральні основи суспільства, у якому існує певне явище, тоді настає потреба для рішучих змін. До подібних явищ належить і Національна премія України імені Тараса Шевченка, або Шевченківська премія. 

Розпусниця, Або сила жіночої слабкості

Пропонуємо пересвідчитись у тому, яка сила ховається за жіночою слабкістю. Один випадок із біографії відомого письменника назавжди змінив ставлення до жіночого населення невеличкого українського селища. 

Прогулянка і з задоволенням, і з мораллю

Література — тонко організований живий організм. Усе, що в ній відбувається, підпорядковано певним законам. І хоч би якими різновекторними булипроцеси, усе ж вони частина одного цілого. Сучасна молода поезія — це те, що визначатиме обличчя української літератури вже через одне-два десятиліття.Тому дуже важливо визначити, що у ній відбувається. Напередодні свята всіх жінок спробуймо поглянути, які накреслюються тенденції в молодій жіночій поезії. 

Романтика подорожей Миколи Трублаїні

С. Крижанівський: «Микола був людиною без жодної пози та афекції. Наче морський свіжий бриз вривався, коли з’являвся він серед нас. Ми любили Миколу не тільки тому, що він був овіяний романтикою далеких подорожей, морських рейсів, північних пригод. Це була пряма, чесна людина, до всього цікава, енергійна й діяльна – щирий, благородний друг, товариш».

Романтика подорожей Миколи Трублаїні

С. Крижанівський: «Микола був людиною без жодної пози та афекції. Наче морський свіжий бриз вривався, коли з’являвся він серед нас. Ми любили Миколу не тільки тому, що він був овіяний романтикою далеких подорожей, морських рейсів, північних пригод. Це була пряма, чесна людина, до всього цікава, енергійна й діяльна – щирий, благородний друг, товариш».

Сміх і гріх: українська кінокомедія ХХ століття

Українська кінокомедія, за прикладом Оскара Вайльда, обрала спосіб жартувати, говорячи правду. Вітчизняний кінематограф, стаючи на ноги в післяреволюційній Росії та в новоутвореному Радянському Союзі, опинився у специфічних умовах. Затиснутий між ідеологічним молотом та політичним ковадлом, він мусив шукати компроміс між художнім вирішенням замислу і цензурною відповідністю. Сміх у кіно мав бути зброєю проти всього, що віджило, адже те, що зробилося смішним, вже не може бути небезпечним. Проте українські кінематографісти розуміли, що сатира, яку цензор здатен зрозуміти, і сама заслуговує заборони. Тому найкращі комедійні стрічки, слава про які збереглася до сьогодні, зроблені не просто дотепно і смішно, а дійсно філігранно: вони поєднували технічне новаторство, талановиту гру акторів і можливість «прочитання» екранізації на кількох рівнях. 

Про теніс без сітки й лопату, яка керує рукою

У дев’яностих роках ХХ століття майже всі провідні молоді поети писали переважно під лінійку. Принаймні ті, хто сьогодні на слуху: Жадан, Махно, Кіяновська, Бондар, Соловей, Скиба… Ніхто з них не дозволяв собі тоді послідовно ігнорувати традиційний елемент поетичного гардеробу – риму. (Жадан писав верлібри паралельно із силабо-тонікою.) За кілька років, на початку 2000-х, більшість із них переключиться на верлібр. Як і Андрухович. Хоча тепер видно, що всі вони силабо-тоніки не зреклися, час від часу повертаються до неї. 

Щаслива зірка Ірини Вільде

Ірина Вільде, вона ж Дарина Полотнюк – українська письменниця, державна та громадська діячка, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, одна з найцікавіших прозаїків минулого століття. Майбутній псевдонім «WILDE», яким Дарина Дмитрівна підписала свої перші оповідання в 1926 році, з німецької перекладається як «дикий», «нестримний». Її ім'я внесено в ЮНЕСКО до числа знаменитих людей ХХ століття та другого тисячоліття. 

У зоні етичної небезпеки

9 квітня в київському «Мистецькому Арсеналі» було презентовано книжку «Є поети для епох» («Либідь», 2011), автор якої –літературознавець-шістдесятник Іван Дзюба. Іван Михайлович одразу зауважив: «Одне прізвище наобкладинці книжки —видавниче непорозуміння». Поряд мають бути зазначені імена Оксани Пахльовської й самої Ліни Костенко, позаяк у виданні, окрім історико-літературознавчого дослідження-есею, вміщено біографічне інтерв’ю з письменницею. Ця друга частина має метафорично-філософську назву «У майбутнього слух абсолютний» і виступає психологічним життєписом Ліни Костенко, що складається з різних сюжетів й акцентів, які допоможуть глибше зрозуміти внутрішні виміри й порухи творчості. 

Літературні орієнтири

Останнім часом деякі публікації в «Дніпрі» провокують жваві дискусії серед наших авторів. До редакції надходить чимало різних відгуків. Ми вирішили надрукувати лише деякі фрагменти.

Нам буде приємно знати враження читачів від творів, які з’являються на шпальтах журналу. Чекатимемо ваших відгуків та зауважень, адже вони допомагають робити наше видання кращим!А поки читайте фрагменти роздумів Богдана Пастуха зі Львова, Володимира Мірошниченка з Харкова, Анни Куриленко з Черкас, В’ячеслава Шнайдера з Житомира.