Українська радіоп’єса: можливості відродженого жанру

Своїми думками про стан та перспективи майже втраченого жанру, його специфіку та історію із  читачами «Дніпра» ділиться один із переможців всеукраїнського конкурсу радіоп’єс.

Література у місті і місто в літературі

Сьогодні для українського чительника уже не є екзотичним літературний твір, де б місто було не лише образом чи художнім тлом, а й чимось більшим. І якщо Україна ще тільки мусить, як сказав поет, завоювати свої міста, то література наша, вочевидь, потроху, але впевнено це робить.

Українська історична проза: яскраве минуле чи перспективне майбутнє?

«Якщо ми хочемо знімати якісне українське кіно, то на найближчі 10-20 років нам варто забути про козацьку тему». Ця фраза, мовлена під час одного інтерв'ю вустами відомого українського режисера і кліпмейкера Алана Бадоєва, окреслила перспективу розвитку не лише вітчизняного кіно, а й тих видів мистецтва, які є його складовими частинами, тобто театру, малярства та літератури. 

Як у морі кораблі

Режисери в своїй більшості, нарікаючи на низьку якість сучасної української драматургії, уникають сучасної драматургії загалом. Що ж в такому випадку робити допитливому глядачеві, якого не приваблює примітивний гумор Рея Куні, або ж нескінченні шекспірівські страждання? Ігнорувати театр як вид мистецтва?

Світові літератури: п’ять поглядів

Ця стаття містить п’ять молодих поглядів на літератури різних країн світу. Вибір країн вмотивований лише особистими смаками студентів і їх зацікавленнями. 

Україна в пошуках детективу

Цінність кожної книги перевіряється два рази. Спочатку – після виходу в світ: яку кількість прихильників знайде новинка. Потім – коли її перевидадуть через рік, два, десять, сто, і вона буде затребувана та прочитана заново. В ідеалі кожен автор мріє про обидва варіанти. Але часто трапляється інакше: твір не сприймають сучасники автора, і він, ображений, погрожує: «Нічого, через сто років вам усім буде соромно!» Хоча потай все одно виношує мрію достукатися не до кількох десятків, а багатьох тисяч людей.  З українським детективом відбулася в зв’язку з цим дивна і парадоксальна річ.

Малий апокаліпсис із помаранчем

Новий роман Ліни Костенко вже став подією року. Його читають, про нього говорять і сперечаються. Коли взяти до уваги, що література сьогодні рідко стає загальносуспільною подією, то маємо, власне, приємний виняток із правила. Активне ж обговорення роману дозволяє зініціювати дискусію ширшого масштабу, ніж це передбачає пересічна читацька конференція. І в цьому є добрий знак. 

Апофеози жіночої прози, або Легке, Середнє й Важке укрсучліту

Сьогодні можна твердити, що гендерну рівність у літературному процесі більш-менш установлено. Успішні жінки-письменниці в сучасній українській літературі починають кількісно переважати чоловіків. І хоча немає відповідних статистичних даних та й матеріал цей – зовсім не соціологічне дослідження, проте варто лишень поглянути на полиці вітчизняних книгарень. Жінок таки більше. І працюють вони продуктивніше.

Не романом єдиним, або ще раз про сучасне українське оповідання

Безконечні заборони української мови Річчю Посполитою, Румунією, Російською імперією позначилися на еволюції не тільки всієї літератури, а й окремих жанрів. В умовах заборон і цензури простіше було з поезією й оповіданням. Натомість для розвитку роману умов не було. 

Кому сьогодні потрібні шедеври?

Яким спочатку був шедевр? Доказом, що давав право підмайстрові стати майстром. У середньовічній Європі кожен ремісник мав виготовити «шедевр» — яскраву річ, у якій було б утілено душу майстра, — аби довести вчителям свій фах. Шедевр міг зробити кожен, хто досяг певного рівня майстерності й мав дивовижний і відшліфований талант. Шедевр можна вважати унаочненням практичного іспиту, після якого людина ставала майстром (сучасний освітній рівень «магістра» етимологічно є відлунням цієї традиції). У такому статусі шедеври існували до доби Романтизму. Уже після XVIII століття суспільне значення шедеврів кардинально змінилося. Тепер «шедевр» не могли створити сучасники. 

Про виховання літературного смаку в дітей

Виховання літературного смаку – процес, який не має визначеної тривалості, бо загалом йдеться про навернення дітей до книги та про їхнє уміння відсіювати зерно від куколю. Не відкидаючи такого чинника, як рекомендації батьків чи педагогів і бібліотекарів, я все ж гадаю, що починається літературний смак від «смакування» мовою. Тут ми наштовхуємося на суміжну проблему: як навчати дітей мови?

Сучасна реінкарнація. Українська літературна критика

У 90-х роках Іван Дзюба визначив стан української літературної критики як «цілковитий параліч».У 2008 році Роксана Харчук заявила, що критики як жанру в Україні взагалі не існує.

10 кращих оповідань 2010 року

Для оцінки кращих оповідань 2010 року було взято антології та авторські збірники малої прози, що виходили в різних видавництвах, а також у літературних газетах і журналах.  Минулий рік виявився не таким плідним на оповідання, як це було 10-15 років тому. Та все ж мала проза, попри бурхливий розвиток сучасного українського роману, продемонструвала свій традиційно високий художній рівень. 

Драматургія й театр: війна чи мир?

Назва може здатися дивною: яка війна може бути між драматургією й театром – природними спільниками? Чому? Відверто скажу, що роздуми навіяні статтею «Як у морі кораблі» Валентини Тужиної в лютневому номері журналу, названі «досліди заперечення»

Туга за ідеєю

Минає той час, коли сучасна українська література була окремим жанром, стоячи в бібліотеках й крамницях у одному логічному ряді з детективами, фантастикою та любовними романами, затьмарена, з іншого боку, українськими класиками, затребуваними шкільною програмою. Тепер вона стає брендом, що звично розшукують на книжкових полицях українці (та іноземці), які хочуть почитати про міста й села українські, про людей українських і мовою теж українською, яка виявляється найбільш до цього придатна.

Український римейк Віма Вендерса

Аналізує Володимир Даниленко

Про оповідання Олександри Усманової та Ольги Пошуруєвої «Гра в чотири руки».

Герой без героїзму

Читачеві очікування епосу «століття» Володимир Лис свідомо переводить в інший, несподіваний регістр. Однак тим самим він втягує нас у захопливу ретроспекцію минулого віку, цікаву й симпатичну остільки, оскільки вона ані повторює, ані ілюструє абеткові історичні знання. Радше творить іншу, альтернативну версію минулого, оперту на приватний біографічний досвід одного героя, а також принагідно – і його оточення. 

Центр і периферія в літературі

Відмінність між центром і периферією значною мірою зменшується завдяки всесвітній павутині. Найоперативніше і найбільше джерело інформації – Інтернет - доступне сьогодні практично для усіх бажаючих, тож ним користуються як в Матіївці на Черкащині, де мешкає Кость Москалець, так і в Широкому лузі на Закарпатті, де живе Петро Мідянка, чи в Адріанополі на Луганщині – на батьківщині Василя Голобородька. За допомогою павутини будь-який літератор, навіть початківець, може здобути собі ім’я в інтернет-середовищі. Правда, не всі цього прагнуть. 

Фантастична скарбниця

Куди і чому тисячу років тому зникла бібліотека Ярослава Мудрого ми, можливо, не дізнаємося ніколи. Тому такі колекціонери, як киянин Юрій Шевела, не менше за київського князя цінні в масштабі світової культури, адже вони є своєрідними охоронцями культурного спадку. Вже сьогодні таких грандіозних приватних бібліотек на пострадянському просторі залишились одиниці. 

Про мистецтво й ремісництво Юрія Кирика

Аналізує Володимир Даниленко

Очевидно, що образ русалки ще довго буде збуджувати уяву  багатьох українських авторів. Але кожен, хто захоче виписати свій образ русалки, має пам’ятати про те, що до нього класиками вже створено галерею цих демонічних істот. І тому вносити треба щось яскраве й сучасне.

Заміри глибини

Ми звикли до шкільного трактування І. Франка, яке зводиться до того, що він талановитий письменник, ерудований критик, пристрасний публіцист, але за цим усім насправді стоїть постать універсального генія, що увібрав у себе риси письменника і вченого, філософа і митця, помножені на ту селянську працьовитість, яку зауважив у ньому С. Єфремов. 

Варіація на тему ЗЛОЧИНУ й КАРИ

Аналізує Володимир Даниленко

Про літературну казку Василя Карп’юка «Паперушка»

У посланні до римлян апостол Павло сказав: «Де нема закону, нема й злочину». В літературній казці «Паперушка» молодий автор з Івано-Франківська Василь Карп’юк показує, що над будь-якою людиною є закон. Не той, який підкуплюється в українських судах,  а закон вищий, якому підлягають всі народи і люди.

Місто, варте культу

Тема Києва – одна з таких, що лякали наших літераторів. Місто, яке відповідає усім міркам культурного феномену, чомусь не привертало їхньої вникливої уваги. Може, боялися того, що в цьому місті мало українського, що воно було й лишається космополітичним, якщо не сказати гірше. Але ж подібна доля багатьох мегаполісів, що вже тут поробиш! Очевидно, не кажу тут про ліриків, які натхненно заримували екзотичну міську топоніміку. Епічного ж образу Києва досі виразно бракує в українській словесності.

Іван Франко vs Михайло Драгоманов: Неєлейно з нагоди ювілеїв

У серпні цього року виповнилося 155 років від дня народження Івана Франка, вересень знаменний іншим поважним ювілеєм – 170-річчям від дня народження видатного українського вченого й мислителя Михайла Драгоманова. Ці яскраві постаті національного культурного Олімпу неодноразово ставали предметом літературознавчих зіставлень або ще частіше протиставлень. І не випадково. Такі, здавалося б, схожі за універсальністю своїх творчих натур, подібні своєю інтегрованістю в суміжні інонаціональні культури (польську й болгарську відповідно), такі суголосні полемічним запалом своїх писань і особистих вдач. Такі схожі, та все ж такі різні! 

«Дві короткі історії Олексія Ганзенка»

У шістдесяті роки ХХ століття в архітектурі, дизайні, живописі, музиці й літературі з’явилася нова течія постмодернізму – мінімалізм. Мінімалізм у літературі зводиться до малих прозових форм. Але жоден інший жанр не має такої слабкої теоретичної розробки, як коротке оповідання. Особливо популярний цей жанр в американській літературі. США – єдина країна, в якій з 1983 року проходить щорічний конкурс короткого оповідання майстра цього жанру Фланнері О’Коннор. В американському літературознавстві коротке оповідання має назву shortstory. Зазвичай коротке оповідання має розмір від одного речення до двох-трьох сторінок. 

ДОРОЖНІ НОТАТКИ: ЧУЖОЗЕМЦІ ПРО УКРАЇНУ ТА УКРАЇНЦІ ПРО СВІТ

Останнім часом із розвитком інтернет-технологій усе популярнішими стають т. зв. «дорожні нотатки», автори яких прагнуть поділитися власним досвідом на різноманітних персональних блогах чи сайтах. Коло читачів може бути доволі широким, адже можливості всесвітньої мережі дозволяють мати авдиторію пошановувачів дорожніх історій з усього світу; та й мовні бар’єри віднині стають несуттєвими, бо ж спільність пережитих емоцій автора-мандрівника й читача стирає культурні й лінгвістичні різниці.

Місто навпаки. Майстер-клас ПСИХОГЕОГРАФІЇ

Аби почати, візьміть записничок і ручку. Вийдіть із дому та дістаньтеся центру міста. Ви часто тут буваєте, тож немає небезпеки заблукати. Спробуйте уявити, що ви в цьому місці вперше, перед вами – незнайомі вулиці, будівлі, люди. Зупиніться на кілька хвилин й уважно подивіться навколо. Запишіть, що ви бачите й відчуваєте. Тепер рушайте. Неважливо,куди ви попрямуєте. Точніше, важливо не йти кудись конкретно, не ставити собі за ціль дістатися визначеної вулиці чи будинку. Ваша мета – дивитись і відчувати. Не забувайте робити нотатки, записувати свої думки, навіть якщо це просто асоціація чи швидкоплинне враження. Оберіть зручний для вас темп, а коли захочете зупинитися, неодмінно це зробіть. 

Іронічний садомазохізм Єгора Коника

Мовний феномен іронії давно не дає спокою літературознавцям, лінгвістам, філософам. А в літературних колах епохи постмодернізму іронія стала ледь не перепусткою до мейнстриму. І хоча витоки іронії знаходять уже в античному театрі, після плакатного соцреалізму в українській літературі іронія сприймається як ковток озону в затхлій від кирзових чобіт, онуч і міцного солдатського духу казармі.

Трагедія на три дії.

Голодомор в українській літературі.

Щороку в Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів – страшного геноциду українського народу, розгорнутого тоталітарною державою. Зазвичай, говорячи про голодомор, маємо на увазі наймасштабнішу трагедію 1932–1933 рр., однак мільйони людських життів забрали також 1921–1922  та 1946–1947 рр. 

Відкриття багатовимірності: українська іронічна проза 90-х років ХХ сторіччя

Сьогодні, із майже двадцятирічної віддалі, ми можемо переконано стверджувати, що саме поява й наступ іронічного письма наприкінці минулого сторіччя пришвидшили якісне переродження нашої літератури і врятували її від багатьох проблем становлення у нових умовах. Пригадати відоміших прозаїків 70-тих чи 80-тих, думаю, стане снаги лише особам із філологічним вишколом чи іншими типами добровільного занурення у товщу книжкових фоліантів. 

Чи може книжка змінити людину

На засіданні новоствореної Спілки письменників СРСР партійно-літературна номенклатура переконувала, що література може змінити світ, виховавши нову радянську людину. Проголошений концепт «пєрєдєлкі чєловєка» був реалізований у тисячах виробничих романів, повістей, сценаріїв та драматичних п’єс, які мали перед собою ідеологічне завдання: змінити людину.

Втеча за межі форми

Жанри поезії – складна тема, над якою, втім, цікаво роздумувати. З одного боку, поезія починаючи з 18-го століття стала тяжіти до «позажанровості». З іншого — цей процес все одно мирно співіснує із жанровістю. Жанри старіють, вимирають, а потім іноді несподівано відроджуються. Одні теоретики стверджують, що утворення нових жанрів можливе тільки завдяки синтезу вже існуючих. Інші кажуть, що нові жанри насправді утворюються, і у великій кількості, але так само швидко зникають, не встигнувши про себе широко заявити. Тому розмірковуєш: чи актуальна згадка про жанр при аналізі віршованого твору, за якими критеріями класифікувати поезію і кому взагалі потрібна така класифікація?

Тінь Гоголя над Україною